Арцибашев, Михайло Петрович
Арциба́шев, Миха́йло Петро́вич (рос. Арцыба́шев, Михаи́л Петро́вич; 05.11.1878, хутір Доброславівка, тепер село Охтирського району Сумської області, Україна — 03.03.1927, м. Варшава, тепер Польща) — письменник, драматург, публіцист. Писав російською мовою.
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї збіднілих дворян. Мати, полька за походженням, померла, коли синові було 3 роки. Батько служив начальником повітової поліції в м. Охтирці, згодом одружився вдруге. До 1894 навчався в Охтирській гімназії, був відрахований із 5-го класу.
1895‒1897 заробляв на життя самостійно, зокрема публікуючи в місцевих виданнях карикатури та оповідання. 27.01.1995 дебютував у харківській газеті «Південний край» («Южный край») з оповіданням «Із розповідей офіцерів» («Из рассказов офицеров»).
1897‒1898 навчався в Харківській рисувальній школі М. Д. Іванової-Раєвської. 1898 переїхав до м. Санкт-Петербурга. Не зміг вступити в Імператорську Академію мистецтв через відсутність атестату. Публікувався як оглядач, карикатурист та автор гумористичних оповідань у періодичних виданнях: «Петербурзька газета» («Петербургская газета»), «Петербурзький листок» («Петербургский листок»), журнал «Шут».
1923 емігрував у Польщу, де отримав громадянство. До кінця життя активно виступав проти політики більшовиків у варшавській газеті «За свободу!», яку видавав спільно з Д. Філософовим (1872–1940; Росія, Польща). За непримиренний антибільшовизм був шанований у колах російської еміграції.
Творчість
Твори Арцибашева тяжіють до натуралістичного способу зображення, за змістом і стилем наближені до масової літератури, ґрунтуються на переконанні в цінності свободи людської особистості.
Перша резонансна публікація ― оповідання «Зустріч» («Встреча», 1901) в «Журналі для всіх» («Журнал для всех»). Публікація повісті «Смерть Ланде» (1904) в «Журналі для всіх» сформувала літературне ім’я М. Арцибашева і спонукала його переглянути свої плани щодо кар’єри художника. Перша книга — збірник «Оповідання» («Рассказы», 1905‒1906).
Автор 3 романів ― «Санін» («Санин», 1907), «Біля останньої межі» («У последней черты», 1910), «Жінка, що стоїть посередині» («Женщина, стоящая посреди», 1915); 5 п’єс ― «Ревнощі» («Ревность», 1913. Екранізована 1914 режисером О. Ханжонковим), «Війна» («Война», 1914), «Закон дикуна» («Закон дикаря», 1915), «Вороги» («Враги», 1916), «Диявол» («Дьявол», 1925); повістей, оповідань; казки «Лоша ― золоте копитце» («Жеребёнок ― золотое копытце», 1925) та кіносценарію «Чоловік» («Муж», 1915); збірок публіцистичних статей ― «Етюди» («Этюды», 1910); «Месник» («Мститель», 1913); «Записки письменника» («Записки писателя», 1917; 1925); «Одвічний міраж» («Вечный мираж», 1922); «Під сонцем» («Под солнцем», 1924); «Черемшина» («Черëмуха», 1927).
Популярність здобув як автор творів, написаних до 1917: повістей «Бунт» (1901), «Купріян» («Куприян», 1902), «Дружина» («Жена», 1905), «Кров» («Кровь», 1905), «Мільйони» («Миллионы», 1908), «Робітник Шевирьов» («Рабочий Шевырёв», 1909); оповідань «Підпрапорщик Гололобов» («Подпрапорщик Гололобов», 1902), «Сміх («Смех», 1902), «Паша Туманов» (1903), «Жах» («Ужас», 1905), «Революціонер» («Революционер», 1906), «Месник» («Мститель», 1912), а також драматичних творів.
У повісті «Кривава пляма» («Кровавое пятно», 1906) зобразив революціонерів. У повісті «Людська хвиля» («Человеческая волна», 1907) відтворив революційні події в м. Одесі, вперше змалював історичну постать лейтенанта П. Шмідта.
Найвідоміший роман ― «Санін» (1902; друга редакція ― 1907), присвячений проблемі «санінізму» ― стану бездуховності частини російської інтелігенції в період зламу епох і суспільного ладу. Індивідуалізм, морфінізм, розпуста, епідемія самогубств серед людей, що втратили моральні орієнтири, змальовані без прикрас, зокрема як антитеза до образів «тургенєвських дівчат» і «зайвих людей» у творах І. Тургенєва та релігійно-етичного вчення Л. Толстого («толстовства»).
Темі жінки присвятив роман «Жінка, що стоїть посередині», де в контексті війн і революцій переосмислив біблійну історію блудниці; а також оповідання «Роман маленької жінки» («Роман маленькой женщины», 1905), «Оповідання про ляпас» («Рассказ об одной пощёчине», 1905), «Щастя» («Счастье», 1910), «Месник» («Мститель», 1913), «Про ревнощі» («О ревности», 1913).
У низці творів М. Арцибашев використовував елементи фантастики. В оповіданні-антиутопії «Під сонцем» («Под солнцем», 1924) зображено трагічні наслідки світової соціалістичної революції. П’єса «Диявол» є своєрідною інтерпретацією легенди про Фауста в контексті соціалістичної революції. Побудована як боротьба за душу людини між Дияволом та Духом любові, у якій перемагає диявол.
До Жовтневого перевороту 1917 в Росії за кіносценаріями М. Арцибашева відзняли фільми «Ганьба розпусти», «Щоденник звабленої», «Месник». Було екранізовано роман «Біля останньої межі» (1912), у якому описано самогубство семи героїв, що належали до інтелігенції (стрічка не збереглася).
Збірник роздумів «Одвічний міраж» (1919) видано 1922 в м. Берліні. У м. Варшаві видав збірник «Під сонцем», п’єсу у віршах «Диявол: Трагічний фарс» (1925). Статті з газети «За Свободу!» зібрані в книгу «Записки письменника» (1925). Після смерті М. Арцибашева вийшла книга «Черемшина».
У Радянському Союзі твори М. Арцибашева не видавали.
Арцибашев і Україна
З морально-естетичним змістом творів М. Арцибашева (і В. Винниченка) у праці «Два вороги міщанства» (1909) полемізувала Х. Алчевська.
В Україні творчість М. Арцибашева досліджують І. Жиленко, А. Кудіна, Т. Свербілова.
2017 роман «Санін» видано українською мовою в перекладі О. Якименко.
Додатково
Роман «Санін», опублікований 1907 в журналі «Сучасний світ» («Современный мир»), спершу не прийняли до друку в декількох журналах, але згодом його видали в Росії та Німеччині (м. Берлін). Критика затаврувала книгу через зображення «духовно убогих людей», що спричинило скандальні судові процеси над її перекладачами в Німеччині й Австро-Угорщині, переклад роману німецькою було конфісковано за «пропаганду порнографії». У Росії 1910 письменникові загрожувала церковна анафема: з ініціативи Святійшого Синоду проти М. Арцибашева було відкрито справу за звинуваченням у блюзнірстві. Проте незабаром опублікований роман зажив успіху не тільки в Російській імперії, а й у Німеччині, Італії, Бельгії, Франції, Данії, Болгарії, Угорщині та Японії.
Твори
- Санин. Санкт-Петербург : Жизнь, 1908. 342 с.
- Собрание сочинений : в 10 т. Москва : Московское книгоиздательство, 1912–1917.
- У последней черты : в 2 ч. Москва : Московское книгоиздательство, 1913–1917.
- Закон дикаря; Ревность; Война. Москва : Московское книгоиздательство, 1916. 260 с.
- Записки писателя : в 3 т. Москва : Свобода, 1917.
- Смерть Ланде. Москва : Московское книгоиздательство, 1918. 158 с.
- Дикие. Берлин : Ладыжников, 1923. 129 с.
- Дьявол. Варшава : За свободу, 1925. 124 с.
- Миллионы. Рига : Книга для всех, 1930. 173 с.
- Человеческая волна. Рига : Грамату драугс, 1931. 201 с.
- Санин. Москва : Азбука-Аттикус, 2018. 352 с.
- У к р. п е р е к л. ―? Санін. Харків : Фабула, 2017. 416 с.
Література
- Воровський В. В. Базаров і Санін // Літературно-критичні статті. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1957. С. 71−98.
- Тарасова А. А. Что такое «неонатурализм» // Белик Б. А., Келдыш В. А., Петрова М. Г. и др. Литературно-эстетнческие концепции в России конца XIX — начала XX вв. Москва : Наука, 1975. С. 284−296.
- Арцибашев Михаил Петрович // Казак В. Лексикон русской литературы XX века. Москва : РИК «Культура», 1996. С. 25−26.
- Гиппиус З. «По Арцыбашеву» // Арцыбашев М. П. Записки писателя (1907–1927). Дьявол. Москва : НПК «Интелвак», 2006. С. 724–727.
- Жиленко И. Р. М. П. Арцыбашев и его роман «Санин». Сумы : Сумский государственный университет, 2007. 174 с.
- Кудина А. Л. Герой «санинского типа» в новеллистике М. Арцыбашева // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. 2008. № 11 (150). С. 57–64. URL: http://dspace.ltsu.org/bitstream/123456789/3255/2/2008_11.pdf
- Кудина А. Л. Роман М. Арцыбашева «Санин» в оценке постсоветского литературоведения // Питання літературознавства. 2008. Вип. 76. С. 188–196.
- Свербілова Т. Г. Такі близькі, такі далекі…(Жанрові моделі української та російської драми від модерну до соцреалізму в аспекті порівняльної поетики). Черкаси : Маклаут, 2011. 560 с.
- Жиленко І. Р. Подорож до Михайла Арцибашева. Суми : СВС Панасенко І. М., 2013. 168 с.
- Жиленко И. Р., Павлова Д. С. Гражданская позиция М. П. Арцыбашева в публицистике эмигрантского периода // Філологічні трактати. 2014. Т. 6. № 4. С. 83‒94. URL: http://oaji.net/articles/2016/3034-1457012711.pdf
- Жиленко І. Р. Компаративний дискурс: художня публіцистика Дмитра Донцова і Михайла Арцибашева // Філологічні трактати. 2018. Т. 10. № 3. С. 92−104. URL: http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/69765/1/Zhylenko_comparative_discourse.pdf
- Вергелис А. Между Эросом и Танатосом. Роман Михаила Арцыбашева «Санин». Взгляд спустя столетие // Folio Verso. URL: http://folioverso.ru/misly/2010_2/vergelic_2_2010.htm
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Головченко Н. І. Арцибашев, Михайло Петрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арцибашев, Михайло Петрович (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 12.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
