Астаф'єв, Віктор Петрович
Аста́ф’єв, Ві́ктор Петро́вич (рос. Астафьев Виктор Петрович; 01.05.1924, село, тепер смт Овсянка Красноярського краю Російської Федерації ― 29.11.2001, м. Красноярськ, Російська Федеоація) — письменник. Писав російською мовою.
|
Астаф'єв, Віктор Петрович (Астафьев Виктор Петрович) | |
|---|---|
| Народження | 01.05.1924 |
| Місце народження | смт Овсянка Красноярського краю Російської Федерації |
| Смерть | 29.11.2001 |
| Місце смерті | Красноярськ |
| Місце поховання | смт Овсянка Красноярського краю Російської Федерації |
| Напрями діяльності | письменник |
Зміст
Життєпис
Народився в селянській родині, рано осиротів ― мати померла, коли Астаф’єву було 7 р. Виховувався в бабусі та дідуся, в новій родині батька, із 1937 ― у дитячому будинку. 1941 вступив до Фабрично-заводської школи (ФЗН) на станції Єнісей, після її закінчення працював зчіплювачем потягів, черговим на залізничній станції в передмісті Красноярська.
Упродовж 1942–1945 ― учасник Другої світової війни. На фронті був водієм, зв’язківцем, артрозвідником; двічі поранений, контужений.
18 р. працював на Уралі в м. Чусовий вантажником, слюсарем, ливарником, учителем. Навчався у вечірній школі.
Від 1951 працював у редакції газети «Чусовський робітник» («Чусовской рабочий»), писав репортажі, статті, тут опублікував перше оповідання «Цивільна людина» («Гражданский человек»).
З 1958 ― член Спілки письменників СРСР.
1959‒1961 навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті ім. О. М. Горького в м. Москві.
1962 переїхав у м. Перм, від 1969 мешкав у м. Вологді, а з 1980 — у м. Красноярську.
Народний депутат СРСР (1989‒1991).
Астаф’єв ― член Російського ПЕН-центру, віце-президент асоціації письменників «Європейський форум» (з 1991).
Похований у рідному смт Овсянка.
Творчість
Перша збірка оповідань «До прийдешньої весни» («До будущей весны») вийшла 1953 в м. Молотові (тепер м. Перм).
1967 О. Твардовський уперше надрукував оповідання Астаф’єва «Чи ясним днем» («Ясным ли днём») у журналі «Новий мир» («Новый мир», №7).
Автор збірок «Зорепад» («Звездопад», 1962) та «Заросли окопи травою» («Поросли окопы травой», 1965), повістей «Крадіжка» («Кража», 1966), «Пастух і пастушка» («Пастух и пастушка», 1974), циклу автобіографічних творів «Останній уклін» («Последний поклон», 1957‒1977), циклу оповідань «Цар-риба» («Царь-рыба», 1976), роману «Сумний детектив» («Печальный детектив», 1986) та ін.
У циклі «Цар-риба» йшлося про рідні письменникові єнісейські землі періоду 1970-х. Астаф’єв порушив проблему руйнівної сили цивілізації, що згубно впливає і на природу, і на моральні цінності людей.
Темі війни присвячені роман «Прокляті та убиті» («Прокляты и убиты», 1995), повісті «Так хочеться жити» («Так хочется жить», 1995), «Обертон» (1996), «Веселий солдат» («Весëлый солдат», 1997), епістолярний щоденник «Немає відповіді…» («Нет мне ответа... Эпистолярный дневник. 1952−2001 годы», 2009) та ін.
Був автором двох драматичних творів: «Черемха» («Черëмуха»), написана 1977 за мотивами оповідання «Руки дружини» («Руки жены», 1961), і «Пробач мені» («Прости меня»), написана 1979 за мотивами повісті «Зорепад» («Звездопад»). У п’єсах порушував проблему буття звичайної людини в екстремальних ситуаціях, спричинених війною або іншими колізіями.
Опублікував художньо-документальні повісті «Видющий посох» («Зрячий посох», 1988), книгу ліричних мініатюр «Зарубки» («Затеси», 1972), книги публіцистичних та літературно-критичних статей «Посох пам’яті» («Посох памяти», 1980) та «На все свій час» («Всему свое время», 1985).
Провідне місце у творчості Астаф’єва посідали короткі прозові жанри ― оповідання і повісті, які він згодом об’єднував у цикли. Найпоширеніша тематика ― російське село, природа, Друга світова війна. Герої ― прості, звичайні люди зі складною долею. Твори тяжіють до реалістичного способу зображення, позначені рисами автобіографізму, документалізму, психологізму, часом мають притчовий характер.
Учасник Міжнародного Шевченківського форуму «Від серця Європи ― до серця України» (1989).
Українською мовою твори Астаф’єва перекладали В. Забаштанський, В. Соболь, О. Стаєцький, М. Стеблина, М. Шевченко.
Додатково
2004 з нагоди 80-річчя письменника твору Астаф’єва «Цар-риба» встановлено пам’ятник (автор Євген Пащенко). Скульптурну композицію, яка зображує великого осетра, що розриває рибальську сітку, розміщено обабіч дороги із м. Красноярська у м. Дивногорськ (РФ).
2010 режисер Андрій Зайцев зняв документальний фільм «Віктор Астаф’єв. Веселий солдат» («Виктор Астафьев. Весёлый солдат»).
Визнання
Нагороди
Як учасник Другої світової війни письменник та громадський діяч мав державні нагороди:
- орден «За заслуги перед Вітчизною» 2 ступеня (1999);
- орден Дружби народів (1981, 1994);
- орден Леніна (1989);
- орден Трудового Червоного Прапора (1971, 1974, 1984);
- орден Червоної зірки (1944‒1945);
- медаль «За відвагу» (1943);
- медаль «Серп і Молот» (1989);
- звання Герой Соціалістичної Праці (1989).
Премії
- Державна премія СРСР (1978) — за книгу «Цар-риба»;
- Державна премія СРСР (1991) — за роман «Видющий посох» (1988);
- Державна премія РРФСР імені М. Горького (1975) — за повісті «Перевал» (1959), «Крадіжка» (1966), «Останній уклін» (1968), «Пастух и пастушка» (1971);
- Державна премія Російської Федерації (1995) — за роман «Прокляті та убиті»);
- Премія «Тріумф» (1994);
- Пушкінська премія фонду Альфреда Тепфера (1997);
- Державна премія Російської Федерації (2003, посмертно) ― за спектакль Московського Художнього академічного театру імені А.П. Чехова «Перелітний гусак» за мотивами оповідань В.П. Астаф’єва «Перелітний гусак» і «Бабусіне свято»
- Премія Олександра Солженіцина (2009, посмертно).
Ім’я Астаф’єва присвоєно бібліотеці-музею в смт Овсянка, літературному музею в м. Красноярську, бібліотеці в м. Новосибірську, школам у м. Ігарці, м. Железногорську, у смт Подтьосове, красноярському ліцею № 19 (колишньому ФЗН-1, де навчався письменник), Красноярському державному педагогічному університету, танкеру.
У смт Овсянка, у м. Чусовому діють будинки-музеї Астаф’єва.
На будинках у містах Красноярську, Пермі, Вологді, де письменник мешкав з 1980 до 2001, на будівлі залізничного вокзалу, де Астаф’єв працював у 1960-х, установлено меморіальні дошки.
30.11.2006 в м. Красноярську відкрили пам’ятник Астаф’єву. Скульптор — Ігор Ліневич-Яворський.
1994 створено «Некомерційний фонд ім. Астаф’єва». 2004 фонд заснував Всеросійську літературну премію ім. В.П. Астаф’єва.
Твори
- Собрание сочинений : в 4 т. Москва : Молодая гвардия, 1979−1981.
- Военные страницы. Повести и рассказы. Москва : Молодая гвардия, 1986. 464 с.
- Собрание сочинений : в 15 т. Красноярск : Офсет, 1997−1998.
- Повести. Рассказы. Эссе. Екатеринбург : У-Фактория, 2000. 698 с.
- Нет мне ответа… Эпистолярный дневник. 1952–2001. Иркутск : Сапронов, 2009. 720 с.
- У к р. п е р е к л. — Крадіжка. Десь гримить війна. Київ : Дніпро, 1973. 308 с.
- І ясної днини // Російське радянське оповіданн. Київ : Дніпро, 1975. С. 54–79.
- Перевал. Пастух і пастушка. Київ : Дніпро, 1978. 242 с.
- Ода російському городу // Сучасна російська повість. Київ : Дніпро, 1983. 484 с.
- Ведмеді йдуть слідом. Київ : Веселка, 1985. 144 с.
- Стародуб. Київ : Веселка, 1986. 94 с.
Література
- Гончаров П. А. Творчество В. П. Астафьева в контексте русской прозы 1950‒1990-х годов. Москва : Высшая школа, 2003. 386 с.
- Викторук Е. Н. Неклассическая этика В. П. Астафьева. Красноярск : Сибирский государственный технологический университет, 2006. 167 с.
- Курбатов В. Нечаянный портрет. Время в зеркале одного дневника. Иркутск : Сапронов, 2009. 432 с.
- Осипова А. А. Концепты «жизнь» и «смерть» в художественной картине мира В. П. Астафьева. Москва : Флинта ; Наука, 2012. 200 с.
- Каминский П. П. «Озверевшие от войн, оглохшие от прогресса»: осмысление природы человека в публицистике Виктора Астафьева конца 1980–1990-х гг // Вестник Томского государственного университета. Филология. 2015. № 1 (33). С. 192−200.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Головченко Н. І. Астаф'єв, Віктор Петрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Астаф'єв, Віктор Петрович (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.08.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
