Астьє де ла Віжері, Еммануель д'
Астьє́ де Ла Віжері́, Емманюе́ль Рау́ль Морі́с д’ (фр. Astier de La Vigerie, Emmanuel Raoul Maurice d’; 06.01.1900, м. Париж, Франція — 22.06.1969, м. Париж, Франція) — діяч Руху Опору, письменник, журналіст. Писав французькою мовою.
|
Астьє де ла Віжері, Еммануель д' (Astier de La Vigerie, Emmanuel Raoul Maurice d’) | |
|---|---|
| Народження | 06.01.1900 |
| Місце народження | Париж |
| Смерть | 22.06.1969 |
| Місце смерті | Париж |
| Напрями діяльності | діяч Руху Опору, письменник, журналіст |
Життєпис
Походив з дворянської родини землевласників, два представники якої були міністрами внутрішніх справ Франції (один — за часів Наполеона І, інший за часів Луї-Філіппа). Навчався з 1913 у ліцеї Кондорсе (м. Париж), згодом — у приватних ліцеях Сен-Жан-де-Бетюн і Сен-Женев’єв (обидва у м. Версалі), у 1918–1924 — у Морській школі.
Однак вирішив залишити військову кар’єру і спробувати свої сили у літературі та журналістиці [романи «Шлях одної американки» («Passage d’une Américaine»; 1927); «Переходи» («Passages»; 1928) та ін.]. Зблизився з сюрреалістами. Водночас, аби заробити на прожиття, працював секретарем, здійснював операції з нерухомістю. У 1933–1939 працював у тижневику «Маріанна» («Marianne»), писав репортажі для журналів «Вю» («Vu») і «Лю» («Lu»).
Мобілізований 27.08.1939, керував морським розвідувальним центром у м. Лорьяні. Демобілізований 21.07.1940. Під час окупації Франції у жовтні 1940 організував у м. Каннах групу опору «Остання колона», яка здійснювала саботаж. Діставшись м. Клермон-Феррана, під підпільним псевдонімом Бертран разом із Ж. Кавайє і Л. Обрак заснував Рух «Звільнення», що став одним з найважливіших рухів опору у «вільній зоні». У червні 1941 заснував у підпіллі газету «Ліберасьйон» («Libération»), у якій зокрема висловлювався про необхідність соціальних змін після звільнення країни. Вона існувала до 1964, а згодом її назву взяла інша заснована 1973 ліва газета (існує дотепер). Разом з Ж. Муленом здійснював уніфікацію трьох підпільних рухів опору («Звільнення», «Боротьба» і «Вільні стрільці») й утворення єдиної Національної ради опору. На початку 1942 дістався м. Лондона, зустрівся з Ш. де Голлем, який доручив йому місію провести перемовини з президентом США [[[Т. Рузвельтом]]. З 1943 — член Комітету Об’єднаного Руху Опору.
У 1943 після звільнення Алжиру став членом його Тимчасової консультативної асамблеї. У 1943–1944 займав посаду комісара внутрішніх справ французького Комітету національного звільнення.
Заснував журнал «Кайє де ліберасьйон» («Les Cahiers de Libération »; 1943–1944), де під псевдонімами друкувалися Л. Арагон, Ж. Бернанос, А. Камю, П. Елюар.
У 1944–1945 — член французької Тимчасової консультативної асамблеї. У жовтні 1945 обраний до перших установчих Національних зборів, у 1946 — других установчих Національних зборів, 1946–1958 — депутат Національних зборів. Брав участь у русі за мир і в утворенні Союзу прогресистів. Підтримав Стокгольмську відозву 1950 про заборону ядерної зброї. Заступник голови Всесвітньої ради миру з 1955. Виступав проти ратифікації Римської угоди 1957. Протестував проти введення 1956 радянських військ до Угорщини та англійських і французьких — до Єгипту. У 1966 заснував журнал «Евенман» («L’Événement»).
Творчість
1943 склав слова пісні «La Complainte du partisan» («Пісня партизана»), музику до якої написала А. Марлі. Так само, як і пісня «Le Chant des partisans» («Пісня партизанів») тієї ж авторки на слова М. Дрюона і Ж. Касселя, вона стала широко відомою, а 1969 після появи англійської версії — всесвітньо відомою.
1946 опублікував книгу спогадів про період Руху Опору «Сім разів по сім днів» («Sept fois, sept jours»). У 1952 написав книгу спогадів «Боги і люди» («Les dieus et les hommes»), 1961 — книгу «Великі» («Les grands»), де змалював портрети персонажів, з якими був знайомий: В. Черчилль, Й. Сталін, Ш. де Голль, Д. Ейзенхауер, М. Хрущов. Писав також романи: «Мед і полин» («Le Miel et l’Absinthe»; 1957), «Літу немає кінця» («L’Été n’enfinit pas»; 1958), де відтворив життя простих людей у повоєнній Франції.
Нагороди
Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами». Нагороджений орденом «Звільнення» (1943), кавалер Ордена Почесного легіону (1948).
Твори
- Les dieus et les hommes, 1943–1944. Paris : Julliard, 1952. 188 p.
- Sept fois, sept jours. Paris : Gallimard, 1961. 260 p.
- Les grands. Paris : Gallimard, 1961. 213 p.
- Sur Saint-Simon. Paris : Gallimard, 1962. 148 p.
- Sur Staline. Paris : Plon, 1963. 224 p.
- De la chute à la liberation de Paris. 25 août 1944. Paris : Gallimard, 1965. 405 р.
- Portraits. Paris : Gallimard, 1969. 346 p.
- Р о с. п е р е к л. — Лету нет конца. Москва : Издательство иностранной литературы, 1958. 272 с.
- Семь раз по семь дней. Москва : Издательство иностранной литературы, 1961. 240 с.
- Боги и люди. 1943–1944. Москва : Издательство иностранной литературы, 1962. 142 с.
Література
- King J. C. H. Emmanuel d’Astier and Nature of the French Resistance // Journal of Contemporary History. 1973. Vol. 8. № 4. P. 25–45.
- Tuquoi J.-P. Emmanuel d’Astier: la plume et l’épée. Paris : Arléa, 1987. 316 p.
- Astier de La Vigerie G. Emmanuel d’Astier de La Vigerie, combattante de la résistance et de la liberté: 1940–44. Chaintreaux : France-Empire, 2010. 353 p.
- Grimaud R. 1001 secrets d'histoire de France. Paris : Prat, 2016. P. 282–283.
- François Astier De La Vigerie (D') // Ordre de la Libération. URL: https://www.ordredelaliberation.fr/fr/les-compagnons/33/emmanuel-astier-de-la-vigerie-d
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Астьє де ла Віжері, Еммануель д' // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Астьє де ла Віжері, Еммануель д' (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.09.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
