Аушвіц
.jpg)
А́ушвіц (Auschwitz), Концентраційний табір Аушвіц-Біркенау (Konzentrationslager Auschwitz-Birkenau), Освенцім, Освенцим — табір знищення (Vernichtungslager), один із найбільших комплексів нацистських концтаборів, який з 20.05.1940 до 27.01.1945 існував поблизу польського м. Освенцім (польс. Oświęcim, нім. Auschwitz), за 50 км від м. Кракова. Аушвіц став одним із місць здійснення «остаточного вирішення єврейського питання», де було вбито понад 1 млн євреїв, сінті (гілка циган) і ромів (гілка циган) із окупованих європейських країн. Одночасно Аушвіц був місцем ув’язнення політичних противників нацистського режиму, масштабного використання рабської праці в’язнів, здійснення медичних експериментів.
Комплекс об’єднував групу концтаборів, найбільші з яких: Аушвіц I (нім. Auschwitz I), адм. центр; Аушвіц II (Біркенау) (нім. Auschwitz II (Birkenau)), табір знищення; Аушвіц III (нім. Auschwitz III (Monowitz)), трудові табори. Аушвіц налічував понад 40 філій, обіймав площу 40 км².
Табором управляв комендант, якому підпорядковувався гарнізон із 6 тис. осіб. Комендантами табору призначалися Рудольф Госс, Артур Лібеншель та Річард Баер. Комендантами жіночого табору були Джоана Лангефельд, Марія Мандель та Елізабет Волкенрат. Управління табором Аушвіц здійснювалося шляхом поділу в’язнів на різні категорії та «самоуправління», до наглядацького персоналу табору залучалися в’язні, які займали посади старших по бараку (нім. blockeltester), старших по кімнаті (нім. Schtubendinst), капо (нім. kapo).
Встановити точні цифри загиблих у концтаборі Аушвіц неможливо, оскільки призначених на знищення людей не реєстрували. Утім, за дослідженнями польського історика Ф. Піпера, за час існування табору було знищено від 1,1 до 1,6 млн людей, 90 % з яких були євреї, 23 тис. — цигани, 140–150 тис. — поляки, а також французи, українці, росіяни, інші громадяни країн Європи. Для масового знищення людей у газових камерах використовувався газ «Циклон Б». Висока смертність серед в’язнів спостерігалася через голод, виснаження, хвороби, неналежні санітарно-гігієнічні умови, т. з. медичні експерименти та вбивства.
Першими в’язнями Аушвіцу з України 1940 стали члени Організації українських націоналістів, відомі громад. діячі, греко-католицькі священики. За опублікованими списками Ліги українських політичних в’язнів, в Аушвіці перебувало понад 250 діячів українського національно-визвольного руху. Серед в’язнів були радянські військовополонені (принаймні 20 % яких складали вихідці з України), перша партія їх прибула до Аушвіц 07.10.1941. До Аушвіцу робітники з Генеральної губернії та зі Сходу України — остарбайтери — потрапляли за втечі, антинацистську діяльність. За відомостями Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення», на 2002 в Україні проживали 384 колишні в’язні Аушвіцу, які мали документальне підтвердження.
Вихідці з України були й серед охоронного персоналу Аушвіцу — це т. з. травніківці (в оригіналі Trawnikis, Trawniki-Manner), вахмани (нім. Wachmanner), які рекрутувалися з рад. військовополонених і цивільного населення Галичини й Волині, проходили навчання в таборі СС «Травніки» (Польща).
З кінця 1944 в таборі почали евакуацію в’язнів (останні 60 тис. були відправлені 18.01.1945), підірвали майже всі споруди табору, підпалили склади з речами та одягом, конфіскованими у вбитих в’язнів, вивезли та знищили документи. Бійці Червоної армії 27.01.1945 визволили 7600 в’язнів Аушвіцу.
До 1947 територія табору Аушвіц використовувалася НКВС СРСР. 1947 тут був заснований музей в знак пам’яті жертв. Його території занесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. На місці ліквідованих газових камер Біркенау споруджено меморіальний комплекс, що містить пам’ятні послання 20-ма мовами світу, зокрема й українською. Щороку музей Аушвіц-Біркенау відвідує понад 700 тис. людей.
1996 уряд Німеччини оголосив 27 січня, день визволення Аушвіцу, офіційним днем пам’яті Голокосту.
Література
- Датнер, Ш. Преступления немецко-фашистского Вермахта в отношении военнопленных во Второй Мировой войне / Пер. с польского Я. О. Немчинского; вступит. статья С. К. Тимошенко. Под ред. Д. С. Карева. Москва: Изд-во иностр. лит-ры, 1963. 486 с.
- Марунчак М. Г. Система німецьких концтаборів і політика винищування в Україні. Вінніпег, 1963. 89 с.
- В боротьбі за Українську державу: Есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Другої світової війни. Вінніпег, 1990. 1294 с.
- Семиряга М.И. Тюремная империя нацизма и ее крах. Москва: Юридическая литература, 1991. 384 с.
- Piper F., Meyer F. Die Zahl der Opfer von Auschwitz: Neue Erkentnisse durch neue Archivfunde. Osteuropa, Jg. 5/2002, 52
- Web: Електронна єврейська енциклопедія. URL: http://www.eleven.co.il/article/13100
- Музей Аушвіц-Біркенау. URL:: http://www.auschwitz.org.pl.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Аушвіц // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аушвіц (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.01.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
