Байконур (космодром)
«Байкону́р» (казах. байқоңыр — плодюча земля, від бай — багатий, численний і қоңыр, букв. — коричневий) — перший і один з найбільших космодромів світу, полігон для випробування нових зразків ракетної техніки та зброї.
Зміст
Географічне положення
Розташований у Кизилординській області Казахстану на правому березі р. Сирдар’ї. Відстань до м. Байконура — 30 км, м. Кизилорди — 203 км, м. Астани — 1200 км.
Історична довідка
«Байконур» створювали як військовий полігон для випробувань балістичної ракети Р-7, розробленої під керівництвом С. Корольова. Перші радянські ракети виробляв Дніпропетровський машинобудівний завод № 586 (тепер Державне підприємство «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод імені О. М. Макарова», «Південмаш», м. Дніпро, Україна). Це були аналоги ракети ФАУ-2 (А-4), які в 1946 були вивезені з Німеччини разом з устаткуванням і документацією. Їх випробовували на військовому полігоні Капустин Яр, але нова міжконтинентальна ракета потребувала більш вдалого місця для стартів. Будівництво полігону «Байконур» розпочато за Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 12.02.1955 про створення Науково-дослідного випробувального полігону № 5 Міністерства оборони СРСР. Перший запуск ракети здійснено 15.05.1957. Перший начальник космодрому — генерал-лейтенант О. Нестеренко (1908, тепер РФ — 1995, РФ).
Випробувальні запуски ракет проходили в травні — вересні 1957, три перші були аварійними, четвертий і п’ятий — успішними. 04.10.1957 ракетою Р-7 було виведено на орбіту перший штучний супутник Землі ПС-1. С. Корольов переконав керівництво СРСР в доцільності розвитку космонавтики (усі ракетні системи до цього розглядали виключно з позиції військових потреб). 12.04.1961 з космодрому «Байконур» було виведено на орбіту «Восток» — перший пілотований космічний корабель з першим космонавтом Ю. Гагаріним. 12.09.1959 стартувала «Луна-2» — перша радянська автоматична міжпланетна станція, що досягла поверхні Місяця. З «Байконуру» стартували усі космічні кораблі типу «Восток», «Восход», «Союз», «Прогрес», були запущені орбітальні станції «Салют» і «Мир», орбітальний корабель багаторазового використання «Буран», космічний ракетний комплекс «Зеніт», модулі міжнародних космічних станцій, штучні супутники Землі серії «Космос» тощо.
Паралельно з космічними запусками, «Байконур» використовували за базовим призначенням — вдосконалення військової ракетної техніки. Правий фланг космодрому був полігоном випробувань бойових ракет КБ «Південне» (тепер «Південне», Державне підприємство «Конструкторське бюро імені М. К. Янгеля»). Розроблені колективом під керівництвом М. Янгеля, вони склали основу Ракетних військ стратегічного призначення СРСР. На західному фланзі від 1967 випробовували космічний ракетний комплекс «Циклон», який також було розроблено в КБ «Південне» і виготовлено на заводі «Південмаш».
З кінця 1991 — у власності Казахстану. Від 1994 перебуває в оренді у Російської Федерації (термін оренди продовжено до 2050). З кінця 1990-х на космодромі проводили модернізацію.
Характеристика
Природні умови
«Байконур» розташований у напівпустельній місцевості з важкими кліматичними умовами. Клімат різко континентальний, з малою кількістю опадів (у середньому — 120 мм на рік). Температура влітку вдень +30…+40 °C, узимку — -20…-30 °С. Навесні та влітку частими є пилові (піщані) бурі, потужні вітри сягають понад 25 м/с.
Територія є горбистою рівниною, яку в південній частині зі сходу на захід перетинає р. Сирдар’я. Абсолютні відмітки поверхні — від 80 до 150 м. Відносна висота пагорбів — 10–20 м, вершини куполоподібні, схили положисті, з багатьма промоїнами. Рослинність, характерна для зони азійських пустель: тамарикс, жузгун, полин, верблюжа колючка, тугаї в заплавах р. Сирдар’ї.
Інфраструктура
Головні та допоміжні об’єкти та служби розташовані на площі 6 717 км2. «Байконур» (на 2017) має 12 пускових установок (з них експлуатується 6) і 11 монтажно-випробувальних корпусів для збирання, випробування та передстартової підготовки ракет-носіїв, космічних апаратів; 4 заправні станції, вимірювальний комплекс, киснево-азотний завод; 2 аеродроми першого класу, мережу автомобільних доріг (1 тис. км) і залізниць (400 км), 600 трансформаторних підстанцій, 6 тис. км ліній електропередач, 2,5 тис. км ліній зв’язку. На космодромі працюють понад 10 тис. співробітників.
На території космодрому розташований також Музей космодрому «Байконур». Зали музею включають експозицію з історії розвитку ракетобудування, космічних технологій, освоєння космосу. Є зали, присвячені К. Ціолковському і С. Корольову. Експозиція просто неба — космічний корабель «Буран», повномірний макет корабля «Союз», техніка, яку використовували на космодромі. Неподалік розміщено будиночки С. Корольова і Ю. Гагаріна з інтер’єром 1960-х.
Функціонування
З космодрому здійснюють запуски ракет-носіїв: «Союз-ФГ» (з 2001), «Союз-2.1а» (з 2006), «Союз-2.1б» (з 2006), «Протон-М» (з 2001). Проводились запуски російсько-українських «Дніпро» (1999–2015; з шахтної пускової установки МБР РС-20, на базі якої створена космічна ракета) і «Зенит-3SLБ» (2008-2013; в рамках проєкту «Наземний старт»).
Загалом із Байконуру здійснено (на 2017) близько 5 тис. стартів різних ракет, зокрема близько 3 тис. космічного призначення. 2,5 тис. космічних запусків здійснив СРСР (1957–1991). У період 1992–2016 відбулося 495 запусків ракет-носіїв. З космодрому стартувало близько 150 космонавтів і астронавтів, серед них 7 космічних туристів.
Екологічні проблеми
Запуски ракет з Байконуру негативно впливають на екологію території, над якою пролягають траси ракет, що злітають із космодрому. Забруднення довкілля викликане, в основному, падінням перших ступенів ракет (це призводить до пошкодження рослинного покриву на локальних ділянках). Загрозу для людей та тварин становлять проливи ракетного пального, що містять токсичні елементи (гептил і його похідні, тетраоксид азоту та ін.)
Нагороди
За виконання науково-дослідних, оборонних і господарських завдань космодром було нагороджено радянськими орденами Червоної Зірки (1960), Леніна (1965), Жовтневої революції (1976).
Література
- Стражева І. Тюльпани з космодрому / Пер. з рос. В. Азархіна, С. Забужко, В. Плачинда. Київ : Наукова думка, 1978. 407 с.
- Сквозь пространство и время: записки ветерана космодрома Байконур / Сост.: Б. В. Журахович, А. П. Завалишин. Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 1997. 346 с.
- Понамарев Г. П. Байконур. Прыжок в космическую бездну. Киев : КИТ, 2011. 800 с.
- Берег Вселенной. Воспоминания ветеранов космодрома Байконур / Ред.-сост. А. С. Болтенко. Киев : Феникс, 2014. 537 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Байконур (космодром) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Байконур (космодром) (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.06.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
