Баклажан

Баклажа́н (Solanum melongena) — вид судинних рослин родини пасльонових.

Історична довідка

Баклажан культивували ще в стародавній час і дотепер він є культурою світового значення. Питання походження баклажанів дискусійне. М. Вавиловим було визначено вид як типовий для «індокитайського центру походження». Вторинними центрами походження є Близький Схід та Середземномор’я. До Європи баклажан ймовірно завезений арабськими торговцями, згодом, із ранніми європейськими поселенцями, він потрапив до Північної Америки.

Таксономія і характеристика

Одно- чи багаторічна трав’яна рослина 20‒90 см заввишки. Коренева система на початку розвитку рослини слабка, згодом сильно розростається у верхньому шарі ґрунту (на глибині 20‒30 см). Стебло розгалужене, прямостійне, густо опушене зірчастими волосками, іноді з міцними загнутими колючками. Черешок 2‒4,5 см завдовжки. Листки прості, чергові, іноді також з гострими колючками, від яйцеподібної до ромбічно-яйцеподібної форми, 5‒20 х 4‒15 см. Колір листкових пластинок від зеленого до різних відтінків фіолетового. Квітки поодинокі, великі, двостатеві, від фіолетового до блідо-фіолетового забарвлення, інколи зібрані в невеликі суцвіття — волоті. Пилок баклажанів важкий, тому вітром переноситься на відстань до 1 м. Переважає самозапилення. Плід — фіолетова, від циліндричної до яйцеподібної, ягода, до 1 кг вагою. На одній рослині формується 3‒15 плодів. М’якоть від білого до бурого забарвлення, іноді має гіркуватий смак, зумовлений вмістом соланіну М (у підсоленій воді гіркота зникає). Насіння дрібне, численне (150‒200), до 3 мм завдовжки, зберігає схожість впродовж 3‒6 років. Цвіте в червні — липні. Плодоносить у липні — серпні.

Географічне поширення та екологія

Культивується по всьому світу. Найбільша різноманітність місцевих сортів зафіксована в Азії (Індія, Китай і Південно-Східна Азія). Баклажан є світлолюбною рослиною короткого дня. Тепло- та вологолюбний вид. Вирощується по всій Україні як однорічна овочева культура.

Використання

На 2022 до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, занесено 79 сортів і гібридів баклажанів вітчизняної та іноземної селекції. Наприклад, Валентина, Фіолетове дерево, Чеський ранній, Чорний красень, Делікатес, Золоте яйце, Донський, Епік, Донецький урожайний, Блек Бьюті, Марія, Барбентане, Наутилус, Арап, Альбатрос, Солара та інші. Баклажан є важливою пасльоновою овочевою культурою разом із картоплею і помідором. Має чудові смакові якості. Ситний овоч з низькою калорійністю. Плоди баклажана містять низку мікро- та макроелементів (K, Ca, Mg, S, P, Cl, Al, B, Fe, I, Co, Mn, Cu, Zn), вуглеводи й споріднені сполуки, вітаміни В1, В2, В6, цукор 3,2‒4,6 %, білки 0,6‒1,4 %, жири 0,1‒0,4 %, клітковину 1,4 %, рутин, нікотинову кислоту (вітамін РР). Хімічний склад обумовив його використання в медицині. Так, у народній медицині баклажани застосовують для лікування цукрового діабету, артриту, астми бронхіальної, бронхіту, для стимуляції кровотворення за анемії. Крім того, екстракти баклажанів мають значний вплив на зниження рівня холестерину в крові. Наявність значної кількості калію підсилює роботу серця та сприяє виведенню надлишкової рідини з організму.

Додатково

У різних країнах, де культивують баклажан здавна, по-різному його називали. Наприклад, стародавні римляни скептично ставилися до баклажана та називали його «mala insana», тобто «божевільне яблуко». Подібні назви є і в італійській (melanzana) та грецькій (melitzana) мовах. В українській мові назва «баклажан» запозичена з турецької patlıcan. Але прасловом усіх номінацій є melongena — від санскритського vatin ganah. Іноді баклажан ще називають вірменським огірком. У південних областях України вживають діалектизм «бадіжан». У СРСР баклажани зазвичай називали, а подекуди й досі називають «синенькими» (за кольором плоду.)


Література

  1. Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відп. ред. А. М. Гродзінський. Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. 544 с.
  2. Knapp S., Vorontsova M., Prohens J. Wild Relatives of the Eggplant (Solanum melongena L.: Solanaceae): New Understanding of Species Names in a Complex Group // PLoS ONE. 2013. № 8 (2). P. 1–12. URL: https://journals.plos.org/plosone/article/metrics?id=10.1371/journal.pone.0057039
  3. Ісакова Т. І. Баклажан // Фармацевтична енциклопедія / За ред. В. П. Черних. 3-тє вид., перероб. і допов. Київ : Моріон, 2016. 1952 с. URL: https://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/1827/baklazhan
  4. Державний реєстр сортів придатних для поширення в Україні // Міністерство аграрної політики та продовольства України. 2022. URL: https://minagro.gov.ua/file-storage/reyestr-sortiv-roslin


Автор

Т. С. Двірна


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Двірна Т. С. Баклажан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Баклажан (дата звернення: 9.05.2024).



Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
18.11.2022

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶