Бальчіконіс, Юозас
Бальчіко́ніс, Юо́зас (лит. Balčikonis, Juozas; псевдоніми: J. Bajoro, J. Bijūnėlio, Esero, Molio Motiejaus та ін.; 24.03.1885, с. Еришкяй, тепер Паневежиського району Паневежиського повіту, Литва — 05.02.1969, м. Вільнюс, тепер Литва; похований у рідному селі) — мовознавець, дослідник і стандартизатор литовської мови, професор (з 1944), дійсний член Академії наук Литовської РСР (з 1946). Один з укладачів і головний редактор (1930–1953) академічного «Словника литовської мови».
|
Бальчіконіс, Юозас (Balčikonis, Juozas) | |
|---|---|
| Псевдоніми | J. Bajoro, J. Bijūnėlio, Esero, Molio Motiejaus |
| Народження | 24.03.1885 |
| Місце народження | Еришкяй |
| Смерть | 05.02.1969 |
| Місце смерті | Вільнюс |
| Місце поховання | Еришкяй |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет |
| Місце діяльності | Литва |
| Напрями діяльності | мовознавство, фольклористика, енциклопедистика |
Життєпис
1898 закінчив початкову школу, 1906 — Паневежиське реальне училище.
1906–1911 навчався на філологічному факультеті Санкт-Петербурзького Імператорського університету (тепер Санкт-Петербурзький державний університет). Був учнем О. Шахматова, О. Соболевського, етнографа, археолога й фольклориста Е. Вольтера (Вальтер, Вольтеріс, 1856–1941; Латвія). Спілкувався зі співвітчизниками-лінгвістами, зокрема К. Бугою (1879–1924; Литва). Під час навчання зацікавився народною мовою та діалектами.
Від 1909 ввійшов разом із К. Бугою до новоствореної в м. Вільнюсі комісії, що займалася збиранням фольклору. З 1910 за спонукою Е. Вольтера почав збирати литовський фольклор.
1911–1913 працював у газеті «Вілтес» (лит. «Vilties», укр. «Надія»), яку видавали в м. Вільнюсі.
З 1913 викладав литовську та латинську мови: у Вільнюській чоловічій гімназії А. Каволюкаса (1913), на курсах для товариства «Saulė» у м. Вільнюсі (1914–1915), у Воронезькій литовській гімназії (1915–1918). 1918 призначений до Паневежиської чоловічої гімназії, а з 1921 — директор Паневежиської учительської семінарії (викладав литовську мову, літературу, методику викладання мови, перекладав зі студентами художню літературу, керував самодіяльністю студентів тощо).
Працював професором литовської мови на факультеті гуманітарних наук Литовського університету (1925, тепер Університет Вітовта Великого), доцентом богословського факультету (1927–1931).
1930 став головним редактором «Словника литовської мови».
1944–1960 викладав курс литовської мови, фонетики, морфології та синтаксису у Вільнюському університеті, зайнявся громадською діяльністю. 1944 призначений директором Інституту литовської мови та завідувачем кафедри литовської мови Вільнюського університету.
1946 обраний дійсним членом Академії наук Литовської РСР.
1950 звільнився з посади завідувача кафедри університету, на деякий час лишився на посаді професора, читав загальний курс литовської мови — фонетику, морфологію, синтаксис. 1952, після об’єднання інститутів литовської мови та литовської літератури, залишив посаду директора. Роком пізніше з ідейних міркувань пішов із посади головного редактора словника.
Пізніше через розбіжності з ідеологічними авторитетами наукової спільноти припинив університетську діяльність, зосередився на дослідницькій праці.
Діяльність
Від юнацьких років, особливо під впливом вчителів і вихователів Паневежиського реального училища, визначився зі сферою майбутніх наукових зацікавлень, боровся за права й чистоту литовської мови. Був допитливий, принциповий, наполегливий, готовий відстоювати свої погляди, відданий розпочатій справі, що стали визначальними рисами характеру вченого. Ще в училищі надсилав дописи в газети, перекладав литовською оповідання Л. Толстого, писав вірші, статті з мовознавства.
1911–1913 опублікував низку статей, фейлетонів, перекладів. Свої твори та переклади в періодичних виданнях підписував псевдонімами.
Опрацьовував автентичні литовські назви м. Вільнюса та його околиць. 1939 разом з іншими лінгвістами уклав і відредагував «Словник топонімів Вільнюського краю». Написав низку статей про топоніми м. Вільнюса, Вільнюської області.
Працював над «Словником литовської мови» ― найбільшим тезаурусом такого типу, який визнано однією з наймасштабніших лексикографічних праць у світі. Залучив громадськість до збирання та ведення словникового покажчика; під проводом Бальчіконіса мовознавці визначали принципи укладання, написання та редагування словника. 1941 науковий колектив під керівництвом ученого видав перший том словника (літери A–B). Роботу над другим томом завершено після Другої світової війни, опубліковано 1947. Зміст словника викликав негативно-критичну реакцію з боку радянських ідеологів, партійних органів через залучення чималої кількості «буржуазних» і релігійних термінів, обмаль радянської лексики. Наклад перших двох томів було конфісковано, натепер книги стали бібліографічними раритетами. Учений категорично не погодився з принципами подальшого редагування академічного словника, через що 1953 відмовився від посади головного редактора.
Особливу увагу приділяв практичним питанням правильного вживання литовської мови, боровся за її чистоту, корекцію помилок, поширених у публічному дискурсі, пресі, журналістиці. Був одним із редакторів «Словника сучасної литовської мови» (1954).
Опубліковані на початку 1956 статті з питань мовної практики наразилися на гостру критику, позаяк висловлені думки суперечили засадам «партійної» радянської ідеології.
Від 1959 (після припинення викладання в університеті) продовжував досліджувати литовську мову, публікував рукописи, писав рецензії, збирав фольклор. Повернувся до перекладів, зокрема, переклав з польської «Граматику литовської мови» філолога Я. Щ. Отрембського (1889–1971; Польща); казки і твори художньої літератури. Підготував і записав «Друскінінкайські пісні» у виконанні співачки Ю. Юрконєне (1910–1972; тепер Литва), однак збірка побачила світ лише 1972, уже після смерті вченого.
Визнання
На могилі вченого споруджено надгробок ― робота скульптора В. Вільджюнаса (1932–2013; Литва).
1996 в м. Паневежисі встановлено пам’ятник Бальчіконісу за проєктом скульптора А. Вітенаса (1944; тепер Литва).
У м. Вільнюсі на вул. Вашингтона 9/1, де мешкав учений, відкрито меморіальну дошку (1971).
Упродовж 1978–1982 вийшли друком твори Бальчіконіса у двох томах, які впорядкував мовознавець А. Пупкіс (1939; Литва).
Додатково
«Словник литовської мови», роботі над яким учений присвятив понад два десятиліття, охоплює 20 томів. Його публікували з 1941 до 2002; електронна та CD-версія словника стали доступними із 2005. Праця містить близько 236 тис. слів, що відтворюють історичну та сучасну литовську лексику (із релігійних, навчальних, художніх, публіцистичних текстів, від найпершої книги литовською мовою, виданої 1547), розмовну мову, діалекти.
Праці
- Drabužiai. Odezhda. Vilnius : Vaga, 1974. 346 p.
- Rinktiniai raštai : 2 t. Vilnius : Mokslas, 1978–1982.
Література
- Vitkauskas V. Juozas Balčikonis. Kaunas : Šviesa, 1985. 111 p.
- Dėk žodį prie žodžio — turėsi žodyną: atsiminimai apie kalbininką Juozą Balčikonį / Sud. B. Goberienė, A. Pupkis. Vilnius : Lietuvių kalbos institutas, 2006. 328 p.
- Grybauskienė P. Juozas Balčikonis // Tarp knygų. 2010. № 2. Р. 20–30.
- Čaplinskas A. R. Balčikonis Juozas // Vilniaus atminimo knyga: mieste įamžintos asmenybės. Vilnius : Charibdė, 2011. P. 38.
- Pupkis A. Juozas Balčikonis ir didysis «Lietuvių kalbos žodynas». Vilnius : Lietuvių Kalbos Institutas, 2013. 479 p.
- Ivanauskienė M. Juozas Balčikonis (1885–1969) // Literatų gatvė: kultūrinis gidas. Vilnius : Modernaus meno centras, 2014. P. 14–15.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бальчіконіс, Юозас // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бальчіконіс, Юозас (дата звернення: 10.05.2024).
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
