Барбаро, Умберто
Ба́рбаро, Умбе́рто (Barbaro, Umberto; 03.01.1902, м. Ачіреале, регіон Сицилія, Італія — 19.03.1959, м. Рим, Італія) — письменник, теоретик кіно, сценарист, кінорежисер, перекладач.
|
Барбаро, Умберто (Barbaro, Umberto) | |
|---|---|
| Народження | 03.01.1902 |
| Місце народження | Ачіреале |
| Смерть | 19.03.1959 |
| Місце смерті | Рим |
| Напрями діяльності | Кіномистецтво |
Зміст
Життєпис
Творчу діяльність розпочав у 1920-ті як письменник, журналіст і драматург.
1923 як редактор видання «Баланс» (італ. «La bilancia») співпрацював із В. Паладіні (1902–1971; Росія — Італія), П. Флоресом (Італія) та іншими.
1927 був серед лідерів руху імажиністів (див. Імажинізм) та одним із футуристів (див. Футуризм) із «лівими» поглядами.
1922 разом із А. Дж. Брагалья відкрив у м. Римі «Театр Незалежних» (італ. «Teatro degli Indipendenti»).
1935 спільно з Л. К’яріні (1900–1975; Італія) заснував Експериментальний центр кінематографії — один із найстаріших кіноінститутів (кіношкіл) Західної Європи.
Викладач (1936–1943), директор (1944–1947) цього центру.
Працював у Польщі. 1948–1950 викладав у Лодзинській кіношколі (тепер — Державна вища школа кіно, телебачення і театру імені Л. Шиллера).
Творча діяльність
Першим в Італії переклав праці С. Ейзенштейна, В. Пудовкіна, Б. Балажа та інших теоретиків кіно. Популяризував їхні праці. Постійний кінокритик газети «Єдність» (італ. «L’Unita»; 1945–1947), журналу «Нові способи» (італ. «Vie nuove»; 1950-ті).
Співзасновник (разом із Л. К’яріні) і головний редактор (1945–1948) журналу «Біле і чорне» (італ. «Bianco e Nero)», де формували передову кінематографічну думку, працювали над підвищенням кінематографічної культури в країні.
1939 висловив думку, що кіно повинно живитися традиціями народного мистецтва, зразками якого можуть бути регіональний театр Півдня Італії та веристська література, живопис Караваджо. Ці тези сприйняли режисери М. Сольдаті (1906–1999; Італія), Р. Кастеллані, А. Латтуада (члени гуртка «каліграфістів», створеного на початку 1940-х на противагу реалістам). Центральною проблемою стала кіномова: вони прагнули перетворити кіно на засіб для оприсутнення найскладніших думок і почуттів.
У праці «Фільм: тематика та сценарій» (італ. «Film: soggetto e sceneggiatura»; 1939) виклав власну теорію про функцію монтажу та актора як творчого елементу.
Поширювач радянського німого кіно та його майстрів, теоретик неореалізму. За влади Б. Муссоліні ідейно підготував прихід неореалізму. Опікувався сценарієм, монтажем і актором-творцем у своїх рефератах та на уроках у Експериментальному центрі кінематографії. Один із найвизначніших теоретиків і критиків кіно в Італії.
Знімав документальні фільми; боровся проти упереджень, які заперечували художню природу фільму. У 1930–1940-ті брав участь у створенні сценаріїв фільмів «Трагічне полювання» (1947; режисер Дж. Де Сантіс). У ці ж роки поставив художній фільм «Останній ворог» (1937) та документальні фільми «Верфі на Адріатиці» (1933), «Карпаччо» (1947; із Р. Лонгі; 1890–1970; Італія), «Караваджо».
Автор багатьох книг та статей із проблем кіномистецтва, укладач низки збірників із питань кіно.
Брав участь у створенні фільму «Чортова ущелина» (1950; режисер А. Вергано, Польща).
Посмертно видано книги «Фільм і марксистська компенсація мистецтва» (італ. «Il film e il risarcimento marxista dell’arte»; 1960), «Служіння і велич кіно» (італ. «Servitù e grandezza del cinema»; 1962), «Німецьке кіно» (італ. «Il cinema tedesco»; 1972).
Визнання
На честь Барбаро названо Кінематографічну бібліотеку (італ. Umberto Barbaro Biblioteca del Cinema) в м. Римі та Національну премію, яку присуджують теоретикам кіно й кінокритикам (італ. Premio Nazionale Filmcritica, Premio Filmcritica-Umberto Barbaro).
Додатково
У 1930-х переклав дослідження В. Пудовкіна, називав їх відкриттям для творців нового італійського кіно.
Барбаро стверджував, що композиційна структура фільму, монтаж, що узагальнює перший план і кадр, є естетичною основою не лише кіно, а й кожного мистецтва.
Праці
- Servitù e grandezza del cinema. Roma : Editori Riuniti, 1962. 599 p.
- Il cinema tedesco. Roma : Editori Riuniti, 1973. 183 p.
- Il film e il risarcimento marxista dell’arte. Roma : Editori Riuniti, 1974. 343 p.
- Neorealismo e realismo : in 2 v. Roma : Editori Riuniti, 1976.
Література
- Аристарко Г. История теорий кино / Пер. с итал. Москва : Искусство, 1966. 352 с.
- Liehm M. Passion and Defiance: Italian Film from 1942 to the Present. Berkeley : University of California Press, 1986. 396 p.
- Кино Италии: Неореализм 1939–1961 / Пер. с ит. Москва : Искусство, 1989. 432 с.
- Landy M. Italian Film. Cambridge : Cambridge University Press, 2000. 460 с.
- Ben-Ghiat R. Fascist Modernities: Italy, 1922–1945. Berkeley : University of California Press, 2004. 317 p.
- Брюховецька Л. І. Кіномистецтво. Київ : Логос, 2011. 391 с.
- Billiani Fr. National Cultures and Foreign Narratives in Italy, 1903–1943. Cham : Palgrave Macmillan, 2020. 258 p.
- Billiani Fr. Fascist Modernism in Italy: Arts and Regimes. London : I. B. Tauris, 2021. 256 p.
- Umberto Barbaro Biblioteca del Cinema. URL: https://www.bibliotecadelcinema.it/index.html
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Барбаро, Умберто // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барбаро, Умберто (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
