Бардін, Іван Павлович
Ба́рдін, Іва́н Па́влович (рос. Бардин, Иван Павлович; 13.11.1883, с. Широкий Уступ, тепер Калінінського району Саратовської області, Російська Федерація — 07.01.1960, м. Москва, тепер Російська Федерація) — вчений-металург, академік АН СРСР (з 1932), Герой Соціалістичної Праці (з 1945), член Німецької академії наук (з 1932), Національного географічного товариства США (з 1949), Інституту заліза і сталі Англії (з 1950), Угорської академії наук (з 1953), Академії наук Соціалістичної Республіки Румунії (з 1958), почесний член Французького науково-дослідного інституту чорної металургії (з 1956), іноземний член Чехословацької академії наук (з 1957).
|
Бардін, Іван Павлович (Бардин Иван Павлович) | |
|---|---|
| Народження | 13.11.1883 |
| Місце народження | Широкий Уступ |
| Смерть | 07.01.1960 |
| Місце смерті | Москва |
| Місце поховання | Новодівичий цвинтар |
| Alma mater | Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» |
| Місце діяльності | СРСР |
| Напрями діяльності | металургія |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Леніна |
| Медалі | Французького науково-дослідного інституту чорної металургії |
| Премії | Сталінські премії, Ленінська премія |
Зміст
Життєпис
Батько був сільським шевцем. 1891 сім’я переїхала до м. Саратова. Після навчання в початкових Саратовському міському Пушкінському та Олександрівському ремісничому училищах 1896 вступив до Маріїнського хліборобського училища (закінчив 1902). Працював управителем маєтку. 1903 вступив до Ново-Олександрійського сільськогосподарського інституту (тепер м. Варшава, Польща), звідки був відрахований 1905 за участь у студентських революційних виступах. 1906–1910 навчався в Київському політехнічному інституті (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»), отримав диплом інженера-технолога за спеціальністю металургія.
1910–1911 працював у США робітником на машинобудівному й металургійному заводах. З 1912 — на Юзівському металургійному заводі (тепер м. Донецьк): креслярем, інженером доменного цеху, помічником начальника цеху. 1916–1923 — на Єнакіївському металургійному заводі: начальником доменного цеху, головним інженером, директором заводу і рудників. 1923–1924 перебував у відрядженні на металургійних підприємствах Німеччини, Англії та Бельгії. 1924–1929 — головний інженер Макіївського металургійного заводу та заводу ім. Дзержинського в м. Кам’янському.
1929–1937 був технічним директором і головним інженером будівництва Кузнецького металургійного комбінату (м. Новокузнецьк Кемеровської області, Російська Федерація). За технічні розробки і впровадження нових технологій удостоєний звання академіка Академії наук СРСР без опублікованих наукових праць і присвоєння звання члена-кореспондента.
Від 1937 на керівних посадах: головний інженер Управління чорної металургії Наркомату важкої промисловості СРСР, з 1938 — голова Технічної ради цього наркомату, з 1939 — заступник наркома важкої промисловості СРСР. У роки Другої світової війни очолював Уральську філію Академії наук СРСР. Директор інституту металургії АН СРСР (1939–1960) і Центрального науково-дослідного інституту чорної металургії при Держплані СРСР (1945–1960), який 1960 названо його ім’ям.
Від 1942 і до кінця життя — віце-президент АН СРСР.
Наукова та суспільна діяльність
1940–1946 керував колективом із розробки проекту будівництва Череповецького металургійного заводу (Вологодська область, Російська Федерація) і брав активну участь у його будівництві.
Від 1942 — дійсний член Академії наук СРСР. 1943–1960 — завідувач кафедри економіки й організації чорної металургії в Московському інституті сталі і сплавів.
Після Другої світової війни зосередив зусилля на науковій роботі в галузі чорної металургії, приділяв увагу зв’язку науки та виробництва. Наукові дослідження вченого охоплюють питання проектування нових металургійних заводів з повною автоматизацією процесів, інтенсифікації металургійних процесів, створення досконалих металургійних агрегатів, комплексної підготовки та використання металургійної сировини і палива.
1937–1960 був депутатом Верховної Ради СРСР 1–5 скликань.
Нагороди та відзнаки
Семикратний кавалер ордена Леніна (1934, 1943, 1945, 1945, 1953, 1953, 1958).
Сталінська премія (1942 — за роботи з мобілізації ресурсів Уралу для потреб оборони СРСР; 1949 — за роботи з інтенсифікації мартенівського процесу внаслідок застосування кисню).
Ленінська премія (1958 — за роботи зі створення перших промислових установок безперервного розливання сталі).
Медаль Французького науково-дослідного інституту чорної металургії (1965, посмертно).
Праці
Избранные труды : в 2 т. Москва : Издательство Академии наук СССР, 1963–1968.
Твори
Воспоминания о Енакиевском металлургическом заводе. Днепропетровск; Донецк : Арт-Пресс, 2008. 158 с.
Література
- Мезенцев В. А. Бардин. Москва : Молодая гвардия, 1970. 208 с.
- Бардин И. П. в воспоминаниях современников. Москва : Наука, 1985. 240 с.
- Мезенин Н. А. «Сталь доброты превосходной...»: очерки из истории отечественной металлургии. Нижний Тагил : НТМК, 2001. 94 с.
- Чернега Д. Ф. Бардин Иван Павлович — выдающийся ученый-металлург // Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». URL: https://kpi.ua/ru/bardin-about
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Торопчинова К. Л. Бардін, Іван Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бардін, Іван Павлович (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.11.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
