Барре-Сінуссі, Франсуаза
Барре́-Сінуссі́, Франсуа́з Клер (фр. Barré-Sinoussi, Franҫoise Claire; 30.07.1947, м. Париж, Франція) — вірусолог, імунолог, член Королівської академії медицини Бельгії (з 1996), Паризької АН (з 2009), Національної медичної академії США (з 2018), почесний професор університетів Лунда, Буенос-Айреса (обох — з 2009), Женевського університету (2020) та низки інших університетів, лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини (2008).
|
Барре-Сінуссі, Франсуаза (Barré-Sinoussi, Franҫoise Claire) | |
|---|---|
| Народження | 30.07.1947 |
| Місце народження | Париж |
| Alma mater | Паризький університет |
| Напрями діяльності | вірусолог, імунолог |
| Відзнака | Нобелівська премія |
Життєпис
Народилася у сім’ї контролера-будівельника та домогосподарки. Після отримання ступеня бакалавра (1966) навчалася у Паризькому університеті, де здобула диплом з наукових досліджень з хімії та біології (1968), диплом магістра з біохімії (1971), диплом про поглиблене навчання (1972). Захистила докторську дисертацію з вірусології на науковому факультеті Паризького університету на тему: «Противірусна активність гетерополіаніонів на лейкеміях і саркомах мишей, з особливою згадкою про антимонат 5-вольфрамового амонію» (1974). Під час навчання в університеті 1971–1974 працювала за контрактом в Інституті Пастера в м. Марн-ла-Кокетт (тепер регіон Іль-де-Франс) у відділі імунохімії, в лабораторії вірусолога Ж. К. Шерманна (нар. 1939; Франція), який вивчав зв’язок між ретровірусами і раком у мишей. Отримала грант Національного наукового фонду та протягом року (1975–1976) проходила стажування в Національному інституті раку у складі Національних інститутів здоров’я США (м. Бетесда, штат Меріленд). З 1975 займалася дослідницькою діяльністю в Національному інституті охорони здоров’я та медичних досліджень (м. Париж): науковий співробітник (з 1975), провідний науковий співробітник (з 1980), науковий керівник 2-го класу (з 1986), 1-го класу (з 1991), науковий керівник найвищого класу (з 2000). Водночас працювала в Інституті Пастера: дослідник в лабораторії Ж. К. Шерманна відділення вірусної онкології під керівництвом Л. А. Монтаньє (1975–1988), завідувач лабораторії біології ретровірусів у складі відділу медичної вірусології та вірусних вакцин (1988–1991), керівник відділу біології ретровірусів (1992–2004), керівник відділу ретровірусних інфекцій (з 2005), член і секретар адміністративної ради Інституту Пастера в м. Парижі (2000–2001), радник, потім уповноважена з наукової роботи міжнародної мережі Інститутів Пастера (2001–2005), почесний президент цієї мережі (з 2010), член комітету з біомедичних досліджень (2005–2007), співголова комітету з етики (з 2007). Діяльність вченої пов’язана також з Національним агентством досліджень СНІДу та вірусних гепатитів: член комісії з вірусології (1989–1991), голова цієї комісії (1993–1997), член колегії наукових радників директора (1999–2005), північний координатор департаменту Південно-Східної Азії цієї установи (з 2000), віцепрезидент (2003–2008), член адміністративної ради (2005–2009), президент (з 2009). Входила до складу низки наукових рад, комітетів і товариств. Член адміністративної ради асоціації «Помічники» (франц. «AIDES», 1987–1989), яка бореться зі СНІДом та вірусними гепатитами. Член наукової спеціалізованої комісії Національного інституту охорони здоров’я та медичних досліджень «Імунологія, імунопатологія, трансмісивні захворювання, мікробіологія» (1987–1990). Консультант (1993–1997), згодом член наукової ради (1997–2000) Французького агентства крові. Член наукової ради Франсвільського міжнародного центру медичних досліджень (Габон; 1993–1999). Член консультативної ради Інституту госпіталізації та лікування наукового характеру в м. Мілані (Італія; 1995–1999). Член консультативного комітету з нових вакцин програми Організації Об’єднаних Націй з ВІЛ / СНІДу в м. Женеві (Швейцарія; 1996–2002). Член адміністративної ради Всесвітнього фонду боротьби зі СНІДом (1998–2006). Член Американського товариства мікробіології (1993–2010), Французького товариства мікробіології (1994–2010). Член ради (з 2006), президент (2012–2014) Міжнародного товариства зі СНІДу — першої незалежної міжнародної спільноти дослідників і лікарів проти ВІЛ. Член Європейської організації молекулярної біології (з 2009). Президент асоціації «Сідаксьйон» (франц. «Sidaction») — найбільшої французької громадської організації боротьби з ВІЛ / СНІД (з 2017). Президент Комітету з аналізу, досліджень та експертиз COVID-19 (заснований 24.03.2020, об’єднує 12 дослідників і лікарів для консультації уряду з питань лікування і тестування коронавірусної інфекції).
Науковий доробок
Берре-Сінуссі брала участь у ретровірусних дослідженнях з початку 1970. Разом із вірусологами Л. А. Монтаньє та Ж. К. Шерманном відкрила вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), який вражає імунну систему, зокрема лімфоцити, і спричиняє синдром набутого імунодефіциту (СНІД) у людини (1983). Першою у світі зареєструвала активність зворотної транскриптази у клітинних культурах хворого на СНІД. Виявлений вірус назвали «вірусом, асоційованим із лімфаденопатією». Він належить до групи HTLV-вірусів і може викликати СНІД, про що Барре-Сінуссі зі співавторами 1983 повідомила в публікаціях у журналі «Сайенс» (англ. «Science», «Наука»). Відкриття ВІЛ уможливило розробку тестів на визначення ВІЛ, які були комерціалізовані (1985). Завдяки ним можна водночас запобігти донорству зараженої крові та її похідних, визначати інфікованих людей, застосовувати тритерапію (комбіновану високоактивну антиретровірусну терапію), яка дає змогу зменшити кількість вірусів і здійснити, хоч і частково, імунний захист організму. Від 1988 розпочала дослідницькі програми щодо вірусних і господарських детермінант патогенезу ВІЛ / СНІДу в Інституті Пастера. Брала участь у дослідницьких програмах пошуку вакцин проти ВІЛ-інфекції з використанням приматів (1988–1998). З 2008 займалася проблемою регуляції вродженої ВІЛ-інфекції. Автор понад 300 наукових публікацій, учасник понад 400 міжнародних зустрічей та конференцій. 07.12 2008 в Каролінському інституті в м. Стокгольмі прочитала Нобелівську лекцію. Приділяє велику увагу співпраці між французькими експертами і працівниками охорони здоров’я країн Африки та Південно-Східної Азії у справі боротьби зі СНІДом.
Визнання
Лауреат Нобелівської премії у галузі фізіології або медицини, яку розділила з Л. А. Монтаньє за відкриття вірусу імунодефіциту людини (2008) і з Г. цур Гаузеном за відкриття папіломи людини вірусу; премій Галена (1985), Кербера (1986), Академії медицини (1988), Фундації короля Фейсала в галузі медицини (1993), Інституту наук про життя (1993), Міжнародного товариства боротьби зі СНІДом (2001), Aсоціації реалій та міжнародних відносин за поширення впливу Франції в біологічних і медичних науках (2003) та ін. Нагороджена Великим хрестом ордена Почесного легіону (2016), великою золотою медаллю Товариства заохочення прогресу (2008), пурпуровою медаллю м. Парижа (2008). Офіцер національного ордена Заслуг (2001). Введена до Міжнародної зали слави «Жінки у технологіях» (2006). Почесний громадянин міст Буенос-Айреса (Аргентина, 2009), Нью-Йорка (США, 2010). Журнал «Тайм» (англ. «Time») у проєкті «100 жінок року» («100 Women of the Year»; 2020) включив Барре-Сінуссі до списку найвпливовіших жінок століття як жінку 1983.
Праці
- Le SIDA en Questions. Paris : Plon, 1987. 181 p. (у співавт.)
Література
- Фатула М. І., Машура Г. Ю. Жінки-лауреати Нобелівської премії // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Медицина. 2013. Вип. 1. С. 235–238.
- Cochrane K. Modern Women: 52 Pioneers. London : Frances Lincoln, 2017. 239 p.
- Françoise Barré-Sinoussi. Biographical // The Nobel Prize. URL: https://www.nobelprize.org/prizes/medicine/2008/barre-sinoussi/biographical/
Автор
Покликання на цю статтю: Харченко В. В. Барре-Сінуссі, Франсуаза // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барре-Сінуссі, Франсуаза (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
