Безоар

Безоа́р (пізньогрец. лат. bezoar, від араб. بَازَهْر‎, з перс. پادزهر — протиотрута) — тверде або ущільнене утворення в шлунково-кишковому тракті, конгломерат, сформований внаслідок накопичення неперетравлених твердих часток, які потрапляють з їжею. Рідкісна форма патології шлунково-кишкового тракту.

Безоар буває одиничним або множинним, діаметром від 2–3 мм до 20 см, вагою до 1 кг. У важких випадках повністю заповнює шлунок, утворюючи його зліпок. Консистенція буває від м’якої до дуже щільної (кам’янистої). Формування займає від кількох днів до 15–20 років. Безоари можуть утворюватися в шлунку, його дивертикулі, стравоході, тонкому кишківнику.

Епідеміологія

Частота виявлення безоарів у різних країнах варіює: за світовими даними методом гастроскопії встановлюють 0,5–0,7 % випадків. Вважається, що безоари є причиною 0,4–4,8 % випадків гострої непрохідності тонкого кишківника.

Етіологія і патогенез

Чинники, які сприяють утворенню безоарів:

  • порушення евакуаторної функції шлунку;
  • ковтання субстанцій, які можуть бути неперетравлені (волосся, грубі харчові рослинні волокна, лушпиння насіння тощо);
  • зниження секреції шлункового соку;
  • погане пережовування їжі;
  • перенесена ваготомія (хірургічна операція розтину основного стовбура або гілок блукаючого нерва) з пілоропластикою (розширення прохідного отвору між шлунком і кишкою дванадцятипалою за допомогою оперативного втручання) або резекцією шлунку.

Класифікація

Виділяють такі види безоарів: фітобезоари, трихобезоари, шелак-безоари, гемобезоари, антракобезоари, себобезоари, лактобезоари.

Фітобезоари мають округлу форму та неприємний запах, коричневі або зелені. Формуються у людей, чий харчовий раціон здебільшого складають фрукти й овочі. Найчастіше (70–75 % випадків) фітобезоари утворюються зі спресованих соняшникового лушпиння, твердих шкірок чи клітковини плодів хурми, слив, інжиру, фініків, винограду, горіхів.

Трихобезоари формуються з волосся або шерсті, які потрапляють у шлунок, із домішками слизу і часток їжі. Посідають друге місце за частотою виникнення. Здебільшого утворюються: у людей із порушеннями психіки, шизофренією, трихотіломанією (нав’язливий стан, розлад виривання волосся); у людей пов’язаних професійно з обробкою волосся чи шерсті; у домашніх тварин (зокрема котів і собак довгошерстих порід). Шелак-безоари виникають із залишків токсичних речовин (спиртового лаку, нітролаку, політури) внаслідок їх систематичного вживання. Утворені конгломерати плавають на поверхні вмісту шлунку і майже ніколи не потрапляють у дванадцятипалу кишку. Бурі з білим зовні, чорно-коричневі в розрізі, з гладкою або шорсткуватою поверхнею, шаруватої будови.

Гемобезоари — тверді згустки крові. У шлунку виникають зрідка, утворюються після тривалого ковтання крові у хворих на портальну гіпертензію та системний вовчак червоний.

Антракобезоари формуються внаслідок накопичення активованого вугілля та інших медикаментів.

Себобезоари — жирові камені. Утворюються з ущільнених тваринних жирів: оскільки температура плавлення козячого, баранячого, яловичого сала вища за внутрішньошлункову — відбувається кристалізація тригліцеридів з формуванням жирових каменів.

Лактобезоари виникають у недоношених дітей, які перебувають на висококалорійній штучній дієті, що включає лактозу і казеїн. Утворюються впродовж перших двох тижнів життя.

Клінічна картина

Прояви залежать від типу й розмірів безоарів. За наявності утворень невеликого діаметру симптоми не спостерігаються або ж виникає відчуття важкості у верхній половині живота. Безоари середнього розміру викликають тупий біль в надчеревній ділянці, який посилюється після вживання їжі; швидке насичення; нудоту, блювання; відрижку з неприємним запахом; відчуття «перекочування м’яча» у шлунку. Крім болю і диспепсичних явищ, великі безоари викликають зниження маси тіла, стомлюваність, загальну слабкість. Можливими ускладненнями є ушкодження стінок шлунку краями безоару, що спричинює виразки, зрідка — пролежні та перфорацію або малігнізацію; вклинювання безоара у вихідний відділ шлунку; переміщення безоара у дванадцятипалу кишку, що може спровокувати кишкову непрохідність; розвиток алергічних реакцій (у дітей).

Діагностика

Безоари значних розмірів у людини виявляють за допомогою пальпації передньої стінки живота. До основних методів діагностики належать:

  • гастроскопія (дозволяє встановити точні розміри безоарів, їхній тип);
  • рентгенографія шлунку.

Лікування і прогноз

Лікування безоарів шлунку залежить від їхніх розмірів і супутніх симптомів. Невеликі безоари можуть вийти самостійно з блювотними або каловими масами. Гемо- і лактобезоари розпадаються після промивання шлунку та відповідної корекції харчового раціону. За виявлення фітобезоару призначають прийом 10 %-го розчину харчової соди (див. Бікарбонати) і масаж живота. Здебільшого після декількох процедур вони руйнуються і виводяться природним шляхом. Для прискорення виведення призначають прокінетики. Трихобезоари, що не підлягають консервативному лікуванню, а також себо- і шелак-безоари усувають хірургічно. Нещільні безоари спершу подрібнюють, а потім видаляють із застосуванням гастроскопії, тверді й великі — за допомогою гастротомії. Прогноз сприятливий.

Профілактика

Запобігання уворенню безоарів: дотримання принципів здорового харчування, зменшення або виключення з раціону продуктів зі складниками, що важко перетравлюються, лікування психічних розладів і хвороб, забезпечення належного догляду психічнохворим пацієнтам.

Література

  1. Tebar C., Campos R., Paricio P. et al. Gastric Surgery and Bezoars // Digestive Diseases and Sciences. 1992. № 37 (11). P. 1694–1696.
  2. Sanders M. Bezoars: from Mystical Charms to Medical and Nutritional Management // Practical Gastroenterology. 2004. № 28 (1). P. 37–50.
  3. Мосийчук Л. Н., Бондаренко Т. В., Васильева И. А. Клинический случай безоара желудка и тонкой кишки // Сучасна гастроентерологія. 2012. № 1 (63). С. 133–136.
  4. Mihai C., Mihai B., Drug V. et al. Gastric Bezoars — Diagnostic and Therapeutic Challenges // Journal of Gastrointestinal and Liver Diseases. 2013. № 22 (1). P. 111.
  5. Iwamuro M., Okada H., Matsueda K. et al. Review of the Diagnosis and Management of Gastrointestinal Bezoars // World Journal of Gastrointestinal Endoscopy. 2015. № 7 (4). P. 336–345.
  6. Похилько В. І., Гриценко Є. М., Адамчук Н. М. та ін. Трихобезоари у дітей на прикладі клінічних випадків // Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина. 2021. № 2 (40). С. 60–63.

Автор

В. Д. Шейко {{Цитування_автор}


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
29.11.2023

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶