Бенкендорф, Олександр Христофорович
Бенкендо́рф, Олекса́ндр Христофо́рович (рос. Бенкендорф, Александр Христофорович; 04.07.1781, за іншими даними 1783, м. Ревель, тепер м. Таллін, Естонія — 11.09.1844, поблизу о. Даго, тепер Естонія) — державний і військовий діяч, граф.
|
Бенкендорф, Олександр Христофорович (Бенкендорф, Александр Христофорович) | |
|---|---|
| Народження | 04.07.1781 |
| Місце народження | Таллінн |
| Смерть | 11.09.1844 |
| Місце смерті | Балтійське море |
Зміст
Життєпис
Походив із дворянського роду балтійських німців Бенкендорфів. З 1796 навчався в петербурзькому привілейованому пансіоні абата-єзуїта К. Є. Ніколя. Військову службу розпочав прапорщиком в лейб-гвардії Семенівського полку, був флігель-ад’ютантом імператора Павла І.
При Олександрі І як член таємної експедиції об’їхав з військово-стратегічною метою Європейську й Азійську частини Російської імперії. У складі експедиції 1804 відвідав українські землі. Брав участь у підкоренні горців Кавказу 1803–1804, у російсько-турецькій війні 1806–1812 (див. Російсько-турецькі війни), зокрема в боях під Браїловим (тепер м. Браїла, Румунія). 1811 за направленням переїхав до м. Нікополя, командував Староінгерманландським полком.
Учасник багатьох боїв російсько-французької війни 1812 (див. Вітчизняна війна 1812), закордонної кампанії 1813–1814.
1816 керував драгунською (див. Драгуни) дивізією під м. Полтавою.
Діяльність
1821 подав Олександру І записку про таємну політичну організацію декабристів «Союз благоденства», котра вплинула на заборону подібних товариств у Російській імперії. Під час повстання на Сенатській площі 14.12.1825 приєднався до нового імператора. Був членом особливого комітету, який з’ясовував діяльність таємних товариств. Як член слідчої комісії брав активну участь у розслідуванні справи декабристів (див. Декабристів повстання), їхніх допитах, був присутній при виконанні смертної кари п’ятьом повстанцям. Зрозумів страх імператора Миколи І перед втратою самодержавної влади (див. Самодержавство). Дійшов висновку про необхідність створення таємної служби для охорони безпеки імперії. Його доповідна записка ініціювала заснування 1826 таємної політичної поліції, діяльність якої зосереджено в ІІІ відділенні Власної його імператорської величності канцелярії. Став шефом жандармів і командувачем Імператорської головної квартири. Завдання інституції, яку він очолив, полягали в політичному й моральному нагляді за людністю імперії, таємному розшукові неблагонадійних, контролі за літературою, її спрямуванні на формування вірнопідданства. Взяв під особисту опіку письменників, зокрема О. Пушкіна, М. Гоголя, А. Івановського (1791–1848), М. Греча (1787–1867; обидва — тепер Росія), Ф. Булгаріна (1789; тепер Білорусь — 1859; тепер Естонія). Інші літератори співпрацювали з ІІІ відділенням, що було запорукою видання власних творів. Допоміг О. Пушкіну заснувати журнал «Сучасник» («Современник»). Чиновники відділення через організацію доносів і за підтримки дислокованого в губерніях Окремого корпусу жандармів виявляли й викорінювали опозиційні думки та інформували імператора про опозиційні настрої в суспільстві. За сприяння Бенкендорфа засновано спеціальну закордонну агентуру, запроваджено перлюстрацію листування, закрито опозиційні періодичні літературні видання. 1832–1837 супроводжував Миколу І в поїздках по імперії та за кордон. Впливав на рішення імператора в питаннях внутрішньої політики та зовнішньої політики, сприяв зміцненню самодержавної влади. Був членом урядових комітетів: Сибірського, Закавказького, Таємного з унійних справ, з переоблаштування побуту євреїв.
Бенкендорф і Україна
1816 одружився з Є. Бібіковою (уроджена Донець-Захаржевська; 1788; місце народження невідоме — 1858; тепер Естонія), яка мешкала в маєтку в с. Водолаги в Харківській губернії, там проводив вільний від служби час.
1835 став власником 25 тис. десятин землі в Бессарабії.
Нагароди та визнання
Портрет Бенкендорфа художника Дж. Доу (1781–1829; Велика Британія) поміщено у Воєнній галереї Зимового палацу в Санкт-Петербурзі.
Нагороджений багатьма орденами Російської імперії та іноземних держав.
Джерела
- Россия под надзором. Отчеты III отделения. 1827–1869 / Сост. М. В. Сидорова, Е. И. Щербакова. Москва : Российский фонд культуры, 2006. 710 с.
- Воспоминания. 1802–1837 / Пер. с фр. О. В. Маринина. Москва : Российский фонд культуры, 2012. 760 с.
Література
- Бибиков Г. Н. Александр Христофорович Бенкендорф (1781–1844): исторический портрет // Вестник Московского университета. Серия 8. История. 2007. № 1. С. 36–60.
- Елисеева О. Т. Бенкендорф. Правда и мифы о грозном властителе ІІІ отделения. Москва : Вече, 2014. 256 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шандра В. С. Бенкендорф, Олександр Христофорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бенкендорф, Олександр Христофорович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 07.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
