Бенкрофт, Енн
Бе́нкрофт, Енн англ. Bancroft, Anne; уроджена Італьяно, Анна Марія Луїза; Italiano, Anna Maria Louisa; 17.09.1931, м. Нью-Йорк, США — 06.06.2005, м. Нью-Йорк, США] — актриса театру, кіно, телебачення, продюсер, кінорежисер, лауреатка низки кінопремій.
|
Бенкрофт, Енн (Bancroft, Anne) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Анна Марія Луїза |
| Справжнє прізвище | Італьяно |
| Народження | 17.09.1931 |
| Місце народження | Нью-Йорк |
| Смерть | 06.06.2005 |
| Місце смерті | Нью-Йорк |
| Місце діяльності | США |
| Напрями діяльності | кіномистецтво |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Оскар, Тоні, Еммі, Золотий глобус, Срібна мушля, Британської академії кіно і телевізійних мистецтв, Каннського кінофестивалю |
Життєпис
Народилась у сім’ї італійських емігрантів. Батько був кравцем, мати — телефонним оператором. Виховувалась в католицькому дусі. Закінчила середню школу Х. Колумба. Навчалась у Американській академії драматичного мистецтва (1948–1950).
Професійний акторський дебют під псевдонімом Анна Марно відбувся в драматичному телесеріалі «Вестінгауз Студія 1» (1948–1958). Згодом знялась у телесеріалі «Голдберги» (1949–1956).
Від 1952 після підписання контракту з кінокомпанією «20 століття Фокс» («20th Century Fox») стала зніматися під сценічним ім’ям Енн Бенкрофт. У 1950-х виконувала ролі другого плану. Дебютувала в кіно у ролі Лін Леслі у фільмі «Не треба стукати» (1952, режисер Р. В. Бейкер), головну роль в якому виконувала М. Монро.
Була розчарована своїми ролями у фільмах «Деметрій і гладіатори» (1954, режисер Д. Дейвс), «Горила на волі» (1954, режисер Г. К. Джонс), «Дівчина в чорних панчохах» (1957, режисер Г. В. Кох) і повернулась до м. Нью-Йорка. Стала членом Акторської студії («Actors Studio») Лі Страсберга.
Дебютувала на Бродвеї в ролі Моски у п’єсі В. Гібсона «Двоє на гойдалці» (прем’єра 16.01.1958; режисер А. Пенн). Усього було показано 750 вистав протягом 1958–1959. П’єса принесла Бенкрофт її першу премію «Тоні» за найкращу жіночу роль у виставі. Відтоді поєднувала театральну і кінематографічну діяльність.
Померла від раку. Похована на цвинтарі в селі Валгалла в штаті Нью-Йорк поруч з батьком.
Творчість
Зіграла на Бродвеї сценічну роль вчительки Енні Салліван у п’єсі В. Гібсона «Чудотвориця» (1959, режисер А. Пенн). П’єса витримала 719 вистав. Невдовзі режисер А. Пенн зняв однойменну кіноверсію (1962), за роль Енні Салліван у кінострічці акторка була удостоєна премії «Оскар» за найкращу жіночу роль (1963).
Успішно виступила на Бродвеї в постановці «Матінка Кураж та її діти» (прем’єра 28.03.1963; режисер Дж. Роббінс) за п’єсою Б. Брехта.
Знялась у драматичному фільмі «Гарбузоїд» (1964, режисер Дж. Клейтон) у ролі багатодітної жінки Джо Армітідж. Отримала численні нагороди за найкращу жіночу роль — премію Каннського кінофестивалю (1964), премію «Золотий глобус» (1965), премію Британської академії кіно і телевізійних мистецтв (1965).
Виконала головну роль лікарки Картрайт у стрічці «7 жінок» (1966, режисер Дж. Форд). Найбільше запам’яталась роллю заміжньої літньої жінки місіс Робінсон у драмі «Випускник» (1967, режисер М. Ніколс. Партнером Бенкрофт у ролі студента став Д. Гофaман. У 1960-х цей фільм став одним із найкасовіших, приніс акторці премію «Золотий глобус» (1968), а також номінації на «Оскар» (1968) і на премію Британської академії кіно і телевізійних мистецтв (1969).
Виконала роль матері В. Черчилля в біографічному фільмі «Молодий Вінстон» (1972, режисер Р. Аттенборо).
Дебютувала як сценарист і кінорежисер у комедійній драмі «Товстун» (1980). Зіграла у фільмі роль Антуанетти, сестри головного героя Домініка, роль якого виконав Д. Делуїз (1933–2009, США).
Грала у фільмах свого чоловіка — режисера і продюсера М. Брукса. Серед них ролі у стрічках, продюсером яких він був: «Людина-слон» (1980, режисер Д. Лінч), «Черінг Кросс Роуд, 84» (1987, режисер Д. Г. Джонс), «Бути чи не бути» (1983, режисер А. Джонсон) тощо, а також невеликі ролі у комедіях, де він був режисером: «Німе кіно» (1976), «Дракула, мертвий і задоволений цим» (1995).
У 1990-х — на початку 2000-х виконувала ролі, переважно, другого плану в низці фільмів, зокрема: «Медовий місяць в Лас-Вегасі» (1992, режисер Е. Бергман), романтичному комедійному фільмі «Любовний напій № 9» (1992, режисер Д. Лаунер), «Точка неповернення» (1993, режисер Дж. Бедем), мелодрамі «Містер Джонс» (1993, режисер М. Фіггіс), «Солдат Джейн» (1997, режисер Р. Скотт), «Великі сподівання» (1998, режисер А. Куарон), «Зберігаючи віру» (2000, режисер Е. Нортон), «Серцеїдки» (2001, режисер Д. Міркін) тощо.
Останньою роботою став дубляж мультфільму «Дельго» (2008, режисери Дж. Морер, М. Одлер), який вийшов посмертно та був присвячений їй. Бенкрофт називали однією з найшанованіших актрис свого покоління за акторську майстерність і багатосторонність. Однаково добре почувалась і на сцені, і в кіно. Серед партнерів на майданчику: М. Монро, В. Гіллер, В. Аллен, Е. Гопкінс, М. Мазуркі, Р. Гір, Д. Мур (нар. 1962; США), С. Буллок, Дж. Гекмен, Ш. Стоун (нар. 1958; США), Дж. Лопес (нар. 1969, США), С. Сталлоне.
Нагороди, визнання
Лауреатка премій «Тоні» (1958, 1959), «Оскар» за найкращу жіночу роль (1963), премії Британської академії кіно і телевізійних мистецтв (1963, 1965, 1988), премії «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль (1965, 1968), премії «Еммі» (1970, 1999).
Одна з небагатьох акторок, які отримали провідні нагороди за ролі в кіно («Оскар» і «Золотий глобус»), театрі («Тоні») й телебаченні («Еммі»).
Здобула приз «Срібна мушля» найкращій акторці Міжнародного кінофестивалю у м. Сан-Себастьяні за роль у фільмі «Чудотвориця» (1963).
Лауреатка премії Каннського кінофестивалю за найкращу жіночу роль (1964) у фільмі «Товстун».
Удостоєна зірки на Голлівудській алеї слави (1960).
Література
- Holtzman W. Seesaw, a Dual Biography of Anne Bancroft and Mel Brooks. Garden City : Doubleday, 1979. 300 p.
- Стайн Джон: Сучасна драматургія в теорії та театральній практиці : в 3 кн. / Пер. з англ. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. Кн. 1. 256 с.
- Battle R. Anne Bancroft 154 Success Facts — Everything You Need to Know about Anne Bancroft. [W. p.] : Emereo Publishing, 2014. 226 p.
- Daniel D. K. Anne Bancroft: A Life. Lexington : University Press of Kentucky, 2017. 364 p.
- Italian Americans: The History and Culture of a People / Ed. by E. Martone. Santa Barbara : ABC-CLIO, 2017. 554 p.
- Shelley P. Anne Bancroft: The Life and Work. Jefferson : McFarland & Company, 2017. 187 p.
- Smukler M. M. Liberating Hollywood. Women Directors and the Feminist Reform of 1970s American Cinema. New Brunswick : Rutgers University Press, 2019. 351 p.
- Matheson S. The John Ford Encyclopedia. Lanham : Rowman & Littlefield, 2020. 439 p.
- Tapert St. Best Actress. The History of Oscar-Winning Women. New Brunswick : Rutgers University Press, 2020. 504 p.
- Anne Bancroft // Liberaeva. URL: https://www.liberaeva.com/intervisteimpossibili/AnneBancroft.htm
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бенкрофт, Енн // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бенкрофт, Енн (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
