Битва за Дніпро 1943
Би́тва за Дніпро́ 1943 — військова кампанія з форсування Дніпра Червоною армією під час Другої світової війни.
Концепція сформована й розвинута в радянській історіографії 1944–1991. Залишається домінуючою у поглядах на Битву за Дніпро в історичній науці (зокрема українській).
Історична довідка
Згідно з найпоширенішою концепцією, Битва за Дніпро 1943 — наступальні операції Червоної армії, які проводились у серпні — грудні 1943 силами Центрального, Воронезького, Степового, Південно-Західного та Південного фронтів (20.10.1943 перейменовані відповідно у Білоруський, 1-й Український, 2-й Український, 3-й Український і 4-й Український) з метою визволення Лівобережної України, Донбасу, форсування Дніпра та виходу на Правобережну Україну.
На початок наступу війська цих фронтів налічували понад 2,63 млн осіб, 51,2 тис. гармат і мінометів, 2,4 тис. танків і самохідних артилерійських установок, 2850 літаків. Їм протистояло німецько-румунське угруповання (група армій «Південь» та 2-а армія групи армій «Центр») у складі 1,24 млн солдатів та офіцерів, 12,6 тис. гармат і мінометів, 2,1 тис. танків і штурмових гармат і 2,1 тис. літаків. Після поразки в Курській битві 1943 війська окупантів втратили стратегічну ініціативу. Німецьке командування вирішило організувати стабільну оборону Подніпров’я з метою збереження за собою найважливіших економічних районів України. План збудувати прискореними темпами потужну оборонну лінію («Східний вал») як нездоланний рубіж стратегічної оборони залишився переважно на папері через рішучий наступ Червоної армії.
На першому етапі Битви за Дніпро (кінець серпня — вересень 1943) війська Центрального, Воронезького і Степового фронтів провели Чернігівсько-Полтавську операцію 1943, в результаті якої вийшли до Дніпра й захопили плацдарми на його правому березі. Війська Воронезького фронту, розвиваючи наступ на київському напрямі, утворили Букринський плацдарм на південь від м. Києва поблизу с. Великого Букрина (тепер Обухівського району Київської області) та Лютізький плацдарм на північ від м. Києва. Війська Степового фронту наприкінці вересня 1943 форсували Дніпро в районі м. Кременчука. Водночас війська Південно-Західного та Південного фронтів провели Донбаську операцію 1943, звільнили Донбас і також вийшли до р. Дніпра. Опинившись перед загрозою оточення, війська групи армій «Південь» відступили й зайняли оборону на заздалегідь підготовлених позиціях на правому березі р. Дніпра. На виконання директиви Ставки Верховного головнокомандування від 09.09.1943 командування радянських фронтів почало готувати війська до форсування р. Дніпра з ходу на усьому фронті (750 км), від смт Лоєва (тепер Гомельської області, Білорусь) до м. Запоріжжя. Ці завдання війська вирішували без належної підготовки, а тому за браком переправних засобів спочатку переправлялися без важкої техніки і без прикриття з повітря (через погодні умови). Партизани, виконуючи завдання командування Червоної армії, захопили, утримали й обладнали понад 20 переправ через р. Дніпро та його притоки Десну і Прип’ять.
На другому етапі операції (жовтень — грудень 1943) радянські війська провели дві стратегічні наступальні операції — Київську операцію 1943 та Нижньодніпровську операцію 1943, які складалися з низки фронтових операцій. Запекла боротьба розгорнулася за захоплення й розширення плацдармів на правому березі Дніпра та ліквідацію передмостових укріплень противника. Із захоплених військами Червоної армії 23 плацдармів командування особливі надії покладало на Букринський плацдарм, з якого мало намір повести наступ на м. Київ. Однак, після безуспішних спроб прориву міцної німецької оборони, від цього наміру змушені були відмовитися. Наступ на Київ було здійснено 03.11 з Лютізького плацдарму — головні сили 3-ї гвардійської танкової армії приховано здійснили марш з Букринського на Лютізький плацдарм, двічі перетнувши Дніпро, і раптово для противника завдали удару на м. Київ з півночі. Уникаючи оточення, німецькі частини залишили місто, а війська 1-го Українського фронту 06.11.1943 увійшли у столицю України.
Водночас на північ від м. Києва Білоруський фронт встановив контроль над значним плацдармом на правому березі р. Дніпра на південь від м. Жлобина (Білорусь). Війська 2-го, 3-го і 4-го Українських фронтів наступали південніше. У ході тримісячних боїв армії 2-го і 3-го Укр. фронтів, ліквідували запорізький плацдарм противника і оволоділи м. Запоріжжям (Запорізька операція 1943) та Дніпропетровськом (тепер м. Дніпро; Дніпропетровська операція 1943), створили на р. Дніпрі другий великий стратегічний плацдарм. Після проведення Мелітопольської операції 1943 війська 4-го Українського фронту звільнили від гітлерівців пониззя р. Дніпра.
Загальні людські втрати обох сторін у Битві за Дніпро становили близько 2 млн осіб. Червона армія втратила загиблими, зниклими безвісті та пораненими від 1,2 до 1,5 млн осіб (з них безповоротно, за новітніми даними від 349 тис. до понад 417 тис. осіб). Війська Вермахту та армії союзників Німеччини втратили, за різними радянськими джерелами, від 280 до 600 тис. осіб, з них безповоротно — від 80 до 120 тис. осіб, за німецькими даними — загалом близько 320 тис. осіб, з них безповоротні втрати — понад 91 тис. осіб.
Література
- Tippelskirch K. von. Geschichte des Zweiten Weltkrieges. Bonn : Athenäum, 1951. 731 p.
- Manstein E. von. Verlorene Siege. Bonn : Athenäum, 1955. 664 p.
- Уткин Г. Штурм «Восточного вала». Освобождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. Москва : Воениздат, 1967. 464 с.
- Грылев А. Н. Днепр — Карпаты — Крым. Москва : Наука, 1970. 352 с.
- Glantz D. M. From the Don to the Dnepr: Soviet Offensive Operations, December 1942 — August 1943. London : Frank Cass, 1991. 430 p.
- Карель П. Восточный фронт : в 2 т. / Пер. с нем. Москва : Эксмо, 2008. Т. 2. 558 с.
- Грицюк В. М. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на території України. Київ : Інститут історії України, 2010. 149 с.
- Исаев А. Освобождение 1943. «От Курска и Орла война нас довела…». Москва : Эксмо ; Яуза, 2013. 554 с.
- Грицюк В. М., Лисенко О. Є., Пилявець Р. І. та ін. Стратегічні та фронтові операції на території України у 1943–1944 роках. Київ : Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, 2015. 508 с.
- Лисенко О. Є., Пилявець Р. І. Битва за Дніпро у Другій світовій війні: спроба нової концептуальної візії // Український історичний журнал. 2019. № 4. С. 88–117.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Лисенко О. Є., Пилявець Р. І. Битва за Дніпро 1943 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Битва за Дніпро 1943 (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.11.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
