Бишовець, Анатолій Федорович
Би́шовець, Анато́лій Фе́дорович (23.04.1946, м. Київ, тепер Україна) — спортсмен (футболіст, нападник), тренер, майстер спорту міжнародного класу (1987), заслужений майстер спорту СРСР (1991), заслужений тренер СРСР (1989), заслужений тренер України.
|
Бишовець, Анатолій Федорович | |
|---|---|
| Народження | 23.04.1946 |
| Місце народження | Київ |
| Напрями діяльності | Фізичне виховання та спорт |
Зміст
Життєпис і спортивна кар’єра
Кар’єра гравця
Народився у сім’ї службовців, рано втратив батька. Вихованець футбольної школи «Юний динамовець» (1958–1963). Перші тренери — М. Мельниченко та М. Фоміних. Згодом (1964–1973) грав за команду клубу «Динамо» (Київ). Разом із командою ставав чемпіоном СРСР (1966–1968, 1971), володарем Кубка СРСР (1966).
1968 закінчив Київський державний інститут фізкультури (тепер Національний університет фізичного виховання і спорту України).
Виступав за збірну СРСР (1966–1972), за збірну команду зіграв 40 матчів, забив 15 м’ячів. Був учасником Чемпіонату світу 1970 у Мексиці. На чемпіонаті забив 4 м’ячі (2 у ворота збірної Бельгії, 2 — Сальвадору). Одним із найкрасивіших голів усіх чемпіонатів світу вважають м’яч, який він забив збірній Бельгії (одержав м’яч з глибини, обвів двох захисників, змістився з кута штрафного майданчика і пробив дальнім ударом у верхній кут воріт). Збірна дійшла до чвертьфіналу.
Характерними рисами гравця були: уміння обводити захисників винайденими ним фінтами, забивати з різних позицій, націленість на ворота противника.
Кар’єру гравця завершив у 28 років (через травми).
Кар’єра тренера
Після завершення кар’єри гравця став тренувати дитячу команду клубу «Динамо» (Київ) у школі «Юний динамовець». Першою командою були хлопці 1963 року народження у віці 10 років, серед вихованців, зокрема, О. Михайличенко.
Згодом працював старшим тренером і директором Спортивної дитячо-юнацької школи «Динамо» (Київ). 1982–1986 став головним тренером юнацької збірної СРСР, яка виборола срібні нагороди на юнацькому Чемпіонаті Європи 1985.
Був головним тренером олімпійської збірної СРСР (1986–1988). Під керівництвом Бишовця як тренера олімпійська збірна СРСР на Літніх Олімпійських іграх 1988 у м. Сеулі (Республіка Корея) здобула золоті нагороди, у фіналі перегравши збірну Бразилії (2:1).
З 1990 працював головним тренером збірної СРСР, від 1991 — збірної СНД. Як головний тренер збірної СНД був учасником Чемпіонату Європи 1992 у Швеції (команда не вийшла з групи), як старший тренер збірної Кореї (1994–1996) — учасником Чемпіонату світу 1994 у США (груповий етап). Тренував також команди кіпрського клубу АЕЛ (Лімасол) — 1992–1993, російських клубів «Динамо» (Москва) — 1986–1990, «Зеніт» (Санкт-Петербург) — 1996–1998, «Томь» (Томськ) — 2005, «Локомотив» (Москва) — 2006–2007, український клуб «Шахтар» (Донецьк) — 1998–2000, португальський клуб «Марітіму» — 2003.
З клубом «Шахтар» (Донецьк) став срібним призером Чемпіонату України (1999).
Обіймав посади віцепрезидента Футбольного клубу «Хімки» (Російська Федерація) — 2001, спортивного директора клубу «Гартс» (Единбург, Шотландія, Велика Британія) — 2004–2005.
У жовтні — листопаді 2009 — тренер-консультант клубу «Кубань» (Краснодар).
Член технічної ради Російського футбольного союзу (з 2017).
Автор книги «Не впасти за фінішем» (2008).
Нагороди та визнання
Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1989), російським орденом Пошани (1997).
У Мексиці було споруджено золоте погруддя Бишовця як найкращого футболіста країни — учасниці чемпіонату.
Кадр з його голом у падінні через себе у ворота збірної Австрії був багаторічною заставкою кіножурналу «Новини дня».
Додатково
Виконав роль футболіста В. Бесараба у кінострічці «Дід лівого крайнього» (1973, режисер Л. Осика).
Бишовцю присвятив кілька рядків в одній з пісень В. С. Висоцький, з яким футболіст був особисто знайомий.
Мешкає в Російській Федерації. Дотримується думки, що спортсмен має бути поза політикою.
Цитати
«Я не міг грати за встановленими канонами, неохоче розлучався з м’ячем, мене завжди звинувачували в егоїзмі й погрожували виключити з футбольної школи. […] Це були не егоїзм, не жадібність. Просто я все забував, варто було м’ячу опинитися в ногах. Мене охоплювало нездоланне бажання будь-що обіграти захисників, пробитися крізь їхній щільний стрій і перемогти воротаря»
(А. Бишовець. Цит. за кн.: Кулеба В. Ю. 60 новел київського футболу. Київ : Видавництво «Київська правда», 2004. С. 83).
Твори
- Не упасть за финишем. Санкт-Петербург : Астрель, 2009. 224 с.
Література
- Кулеба В. Ю. 60 новел київського футболу. Київ : Київська правда, 2004. 184 с.
- Франков А. В. Футбол. Харків : Фактор, 2009. 192 с.
- Талиновский Б. Х., Франков А. В., Панкратов Е. П. Все чемпионаты мира по футболу : в 9 т. Киев : ООО «Издательский Дом Украинский Медиа Холдинг», 2010.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бишовець, Анатолій Федорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бишовець, Анатолій Федорович (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
