Боголюбов, Микола Миколайович (старший)
Боголю́бов, Мико́ла Микола́йович (рос. Боголюбов Николай Николаевич; 08(21).08.1909, м. Нижній Новгород, тепер РФ — 13.02.1992, м. Москва, РФ) — математик, фізик-теоретик.
|
Боголюбов, Микола Миколайович (старший) (Боголюбов Николай Николаевич) | |
|---|---|
| Народження | 21.08.1909 |
| Місце народження | Нижній Новгород |
| Смерть | 13.02.1992 |
| Місце смерті | Москва |
Академік АН Української РСР (1948), академік АН СРСР (1953). Засновник наукових шкіл з нелінійної механіки і теоретичної фізики.
Зміст
Життєпис
Навчався 1919–1921 у семирічній школі с. Велика Круча (тепер Пирятинського району Полтавської області).
1922 — член семінару Дмитра Граве; 1923 — учень Миколи Крилова, 1924 під його орудою виконав працю «Про поведінку розв’язків лінійних диференціальних рівнянь на нескінченності».
З 1925 — аспірант науково-дослідчої кафедри сільськогосподарської механіки (керівник — М. Крилов) Інституту технічної механіки Всеукраїнської АН (тепер Механіки технічної інститут НАН України і ДКА України). 1930 без захисту дисертації присуджено науковий ступінь доктора математики. 1930–1936 працював на кафедрі математичної фізики Інституту будівельної механіки ВУАН (тепер Інститут механіки ім. С. П. Тимошенка НАН України). 1936 присуджено звання професора. 1936–1950 — завідувач кафедри математичної фізики, 1944 — декан механіко-математичного факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка).
З 1939 — член-кореспондент АН УРСР.
1941–1943 — у м. Уфі, куди евакуювали установи АН УРСР. З 1947 — член-кореспондент АН СРСР, з 1948 — академік АН УРСР. 1949 — завідувач відділу теоретичної фізики, 1983–1989 — директор Математичного інституту ім. В. А. Стеклова АН СРСР у м. Москві (тепер Російської АН).
1950–1952 математично моделював термоядерну бомбу в «Арзамасі-16» (м. Саров, Нижньогородська область, РФ).
З 1953 — дійсний член АН СРСР, очолив кафедру теоретичної фізики Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова.
1956–1965 — директор Лабораторії теоретичної фізики Об’єднаного інституту ядерних досліджень (ОІЯД, м. Дубна), 1965–1988 — директор цього інституту.
У м. Києві 1957 створив і очолив Лабораторію теорії атомного ядра й елементарних частинок Інституту фізики АН УРСР (нині Фізики інститут НАН України). Засновник і перший директор (1966–1973) Інституту теоретичної фізики в Києві (від 1992 — Інститут теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАН України).
1963–1988 — академік-секретар Відділення математики АН СРСР.
З 1989 — почесний директор ОІЯД і радник президента АН СРСР.
Наукова діяльність
Автор фундаментальних досліджень з варіаційного числення, функціонального аналізу, диференціальних рівнянь, ймовірностей теорії, фізики математичної, статистичної механіки, поля квантової теорії та елементарних частинок.
Співавтор (з М. Криловим, 1934–1937) асимптотичного підходу в теорії нелінійних коливань, методів асимптотичного інтегрування нелінійних рівнянь, методу усереднення і методу інтегральних многовидів, що описують коливні процеси, їхнього математичного обґрунтування, нового математичного апарату дослідження консервативних коливних систем з малим параметром. Запровадив асимптотичні методи в статистичній фізиці, де вони набули подальшого розвитку.
У праці «Проблеми динамічної теорії у статистичній фізиці» 1946 подав загальну збурень теорію, поширивши її на квантово-механічні системи, розвинув метод отримання кінетичних рівнянь. Побудував кінетичні рівняння для систем взаємодійних частинок і заклав основи теорії кінетичних явищ. Розробив мікроскопічну теорію надплинності бозе-систем і фізичну картину надплинного стану (1947–1948).
На початку 1950-х виконав дослідження з квантової теорії поля, найадекватніше формалізувавши її фізичні поняття. Разом із Д. Ширковим (1928–2016) подав 1955 теорію S-матриці (розсіяння) й нове формулювання квантової теорії поля (S-матриця в поданні взаємодії), в основі якого не традиційний гамільтонів формалізм, а гайзенберґова S-матриця, підлегла умовам коваріантності, унітарності й причиновості (умова мікропричиновості Боголюбова). Створив послідовну математичну теорію ренормгрупи. Запровадив R-операцію й віднімання розбіжностей у квантовій теорії поля (теорема Боголюбова–Парасюка).
1956 строго довів дисперсійні співвідношення (запровадив нове поняття амплітуди розсіяння і дістав зв’язок між її дійсною та уявною частинами). Його обґрунтування дисперсійних співвідношень стало новим етапом розвитку теорії сильної взаємодії, теорема про «вістря клина» породила новий напрям у математиці.
Розвинув ідеї та методи теорії неідеального бозе-газу. Побудував мікроскопічну теорію надпровідності й встановив фундаментальний факт: її можна тлумачити як надплинність електронного газу (1957). Відкрив ефект надплинності ядрової матерії й побудував надплинну модель ядра.
1963 запровадив поняття квазісередніх і розробив нову теорію фазових переходів.
З Борисом Струмінським (1939–2003; РФ — Україна) і Альбертом Тавхелідзе увів нове квантове число — колір, 1965 побудував тритриплетну теорію кварків з цілими зарядами.
1968 узагальнив Гартрі – Фока наближення.
Фундатор наукових шкіл у містах Києві, Москві й Дубні.
Нагороди та визнання
Сталінська (1947, 1953) і Ленінська (1958) премії.
Премія НАН України ім. М. Крилова (1965).
Герой Соціалістичної Праці (1969, 1989).
Заслужений діяч науки УРСР (1970).
Державна премія СРСР (1984).
Почесний член низки академій наук і наукових товариств.
1987 Міжнародний центр теоретичної фізики (м. Трієст) заснував премію ім. Боголюбова за роботи з математики й статистичної фізики для вчених країн, що розвиваються.
1992 НАН України заснувала премію ім. Боголюбова (її присуджує Відділення математики НАН України за видатні наукові праці з математики й теоретичної фізики).
1992 його іменем названо Інститут теоретичної фізики НАН України.
До 100-ліття Боголюбова на фасаді Київського національного університету ім. Т. Шевченка відкрито меморіальну дошку.
2009 у с. Велика Круча вченому встановлено пам’ятник.
Праці
- Лекціï з квантовоï статистики. Питання статистичноï механіки квантових систем. Київ : Радянська школа, 1949. 228 с.
- Избранные труды : в 3 т. Киев : Наукова думка, 1969–1971.
- Избранные труды по статистической физике. Москва : Московский государственный университет, 1979. 343 с.
- Введение в теорию квантованных полей. 4-е изд., испр. Москва : Наука, 1984. 600 с. (у співавт.).
- Общие принципы квантовой теории поля. Москва : Наука, 1987. 616 с. (у співавт.).
- Квантовые поля. 2-е изд., испр. и доп. Москва : Наука, 1993. 332 с. (у співавт.).
- Собрание научных трудов : в 12 т. Москва : Наука, 2005–2009.
- Труды по теории плазмы. Киев : Наукова думка, 2008. 255 с.
- Избранные университетские лекции. Москва : Московский государственный университет, 2009. 776 с.
Література
- Творець теоретичної і математичної фізики: до 110-річчя від дня народження академіка М. М. Боголюбова / Гол. ред. Б. Є. Патон. Київ : Академперіодика, 2019. 532 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Козирський В. Г. Боголюбов, Микола Миколайович (старший) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боголюбов, Микола Миколайович (старший) (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.04.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
