Будинок дитини
Буди́нок дити́ни ― комунальний заклад охорони здоров’я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, котрі залишилися без піклування батьків, а також дітей із порушеннями фізичного та інтелектуального розвитку.
Зміст
Історична довідка
У часи Давньої Русі князі опікувалися тими, хто потребував соціальної допомоги, зокрема дітьми-сиротами. На ранніх етапах існування слов’янської держави сформувався інститут утримання сиріт ― приймацтво. Ще одним різновидом опіки стала допомога громади. Сироту брали в родину літні люди, які не мали дітей. Для малят-підкидьків створювали притулки при скудельницях, могильниках ― божедомки. Вони підпорядковувалися міським громадам і організовували діяльність на засадах християнського вчення.
Наприкінці 19 ― на початку 20 ст. у великих містах (зокрема в Києві, Харкові, Одесі) виникли філантропічні товариства та союзи, метою яких було створення ясел-притулків для бездоглядних дітей. Через нестабільне фінансування, організаційну недосконалість, відсутність професіоналів-доглядачів і вихователів ця благодійна діяльність (див. Благодійність) не могла істотно зменшити смертність дітей раннього віку.
До початку 20 ст. в Україні фіксувалися поодинокі випадки сирітства, не було соціального явища масової безпритульності. Проблеми окремих дітей-сиріт, незаконнонароджених дітей тощо вирішували в межах сільської громади (якщо дитина належала до неї) або в системі спеціалізованих закладів (якщо дитина перебувала в місті).
Перші будинки дитини в Україні засновано 1922–1924. Кількість їх зросла в період політичних репресій 1936–1938, коли діти залишалися без батьківської опіки. Пізніше будинки дитини створювали відповідно до Постанови Ради народних комісарів УРСР «Про улаштування дітей, що залишились без батьків» від 15.02.1942. Дитячі будинки організовували в областях країни для прийому дітей від приймальників Народного комісаріату внутрішніх справ. Відповідно до Постанови Ради народних комісарів СРСР «Про покращення роботи дитячих будинків» (1943) облаштовувалися будинки для дітей дошкільного віку, де могли утримуватися 75–150 дітей. Такі установи забезпечували типовими штатами співробітників: директор, лікар, вихователь-педагог, керівник гурткової роботи, медична сестра.
У СРСР будинок дитини ― це дитячий заклад для утримання та виховання дітей віком від 1 місяця до 3 років, від яких відмовилися батьки в пологовому будинку чи покинули їх напризволяще. Найпоширеніші причини залишення дітей: підлітковий вік матері; важкий матеріальний стан родини, безвідповідальне батьківство, небажана вагітність. Підставою для відмови від дитини була заява матері, завірена головним лікарем пологового будинку, із зазначенням того, що вона не проти усиновлення дитини. Дітям, батьки яких невідомі, давали прізвище, ім’я, по батькові та реєстрували в органах РАЦС на підставі акта про прийом у будинок. Дітей, яких батьки добровільно віддали в будинок дитини, сім’я могла повернути в будь-який час. Дитину, якій виповнилося три роки і яку за цей час не всиновили, переводили в дитячий будинок. Ці будинки підпорядковувалися Міністерству охорони здоров’я. Доглядали за дітьми лікарі, медичні сестри, педагоги, няні. Керував установою лікар. При кожному будинку дитини діяла опікунська рада. Життя дітей у таких будинках було підпорядковане режиму, немовлят забезпечували жіночим молоком, спеціальним дитячим харчуванням, широко провадили оздоровчі заходи.
Станом на 01.07.1952 в УРСР було 774 дитячих будинків Міністерства освіти на 88 724 дітей: загального типу для дітей дошкільного віку ― 59 на 6 465 дітей, загального типу мішані ― 27 на 4 047 дітей, спеціальні дитячі будинки (за постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 21.08.1943 № 901) ― 145 на 2 059 дітей, санаторні ― 18 на 1 547 дітей, дитячі будинки для сліпих, глухих і розумово-відсталих дітей ― 3 на 276 дітей. Діяли дитячі будинки інших міністерств: самостійних ― 117 на 9 018 дітей; при дитячих садках ― 13 на 321 дитину, інші дитячі будинки ― 19 на 1 469 дітей.
1960 в УРСР (25 областях і містах Києві та Севастополі) налічували 337 дитячих будинків на 34 576 дітей, з них загальних дошкільних ― 76. Подальша реструктуризація дитячих будинків призвела до виокремлення дошкільних дитячих будинків як окремого типу дошкільних закладів.
З 1998 діяльність будинків дитини в Україні регулює «Типове положення про будинок дитини», яке затвердило Міністерство охорони здоров’я України. Відповідно до цього положення, будинок дитини є комунальним закладом охорони здоров’я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фізичного та розумового розвитку.
Станом на 2021 в Україні функціонувало 38 будинків дитини, у яких жили та виховували 2 755 дітей.
Характеристика
Будинок дитини ― бюджетний спеціалізований заклад охорони здоров’я, заснований на спільній власності територіальних громад столиці або сіл, селищ і міст області, інтереси яких у межах повноважень, визначених чинним законодавством України, представляє відповідна обласна рада.
Установа працює відповідно до правових і нормативних документів України, що засвідчує акредитаційний сертифікат, який кожні три роки видає установі Міністерство охорони здоров’я.
Типи будинків дитини
1. Будинок дитини загального типу для медико-соціального захисту здорових дітей-сиріт (1–2 груп здоров’я), дітей, які залишилися без піклування батьків, віком від народження до трьох років. Крім дітей цієї категорії, тут можуть перебувати діти, які мають сім’ю, проте утримання та виховання їх у сім’ї з поважних причин (хвороба годувальника, тривале відрядження, навчання тощо) неможливе, а також діти із затримкою розумового та фізичного розвитку внаслідок несприятливих умов виховання.
2. Спеціалізований будинок дитини для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування батьків, з вадами фізичного та розумового розвитку (3–5 груп здоров’я) віком від народження до чотирьох років, а також:
- з органічним ураженням нервової системи та порушенням психіки;
- з органічним ураженням центральної нервової системи, зокрема з дитячим церебральним паралічем без порушення психіки;
- з порушенням функції опорно-рухового апарату та іншими порушеннями фізичного розвитку без порушення психіки;
- з порушенням слуху та мовлення;
- з порушенням мовлення;
- з порушенням зору (сліпі, слабозорі);
- тубінфікованих, хворих з малими та згасаючими формами туберкульозу, ВІЛ-інфікованих.
У будинок дитини приймають дітей від народження до трьох років; діти з вадами фізичного та психічного розвитку можуть перебувати в реабілітаційних групах до чотирирічного віку.
У спеціалізованих будинках дитини можуть організовувати 1–2 групи для здорових дітей.
Будинок дитини забезпечує:
- медико-соціальне обслуговування дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, дітей з вадами фізичного та розумового розвитку, які тимчасово перебувають у будинку дитини за заявою батьків;
- щоденне медичне спостереження педіатра (і в разі потреби інших спеціалістів) за вихованцями;
- проведення двічі на рік (весною та восени) поглиблених медичних оглядів вихованців;
- проведення планових профілактичних та оздоровчих заходів;
- лікування дітей, котрі, за висновком лікаря, не потребують стаціонарного лікування, а також лікування, корекція та реабілітація дітей з вадами у фізичному й розумовому розвитку;
- надання слухових апаратів, окулярів, медикаментів;
- спеціалізовану медичну допомогу, реабілітацію відповідно до стану здоров’я дитини;
- умови для розвитку, виховання та навчання дітей відповідно до їх віку;
- впровадження нових програм медико-соціальної допомоги, педагогічно-виховних заходів;
- своєчасне інформування про дітей-сиріт і дітей, які мають правові підстави для усиновлення, органів опіки та піклування за місцем перебування дітей;
- надання житла в межах установленої санітарної норми, твердого інвентарю, столового посуду;
- надання одягу, взуття і м’якого інвентарю;
- раціональне харчування.
Підходи до організації інституційного влаштування й соціального виховання дітей:
1) відмова від утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в інституційних закладах інтернатного спрямування та підтримка розвитку альтернативних форм сімейного влаштування дітей;
2) суттєве вдосконалення діяльності інституційних установ, зокрема через усунення їх «закритого характеру» й соціальну інтеграцію вихованців.
З 2019 на базі будинків дитини почали утворювати центри медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям, відповідно до регіональних планів реформування системи інституційного догляду й виховання дітей. Підставою для цього стала Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям» (2019).
Додатково
Подібним за значенням до терміну «будинок дитини» є поняття «будинок маляти». Проте його не зазначає жоден чинний нормативно-правовий документ (акт). Вважають, що термін «будинок маляти» втратив актуальність.
Джерела
- Про затвердження Положення про центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям: Постанова Кабінету Міністрів України № 675 від 10 липня 2019 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-2019-%D0%BF#Text
- Про затвердження Типового положення про будинок дитини: Наказ МОЗ України № 123 від 18 травня 1998 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0372-98#Text
Література
- Соціальний захист населення України / Авт. кол.: І. Ф. Гнибіденко, М. В. Кравченко, О. М. Коваль та ін. Київ : Національна академія державного управління при Президентові України, 2009. 184 с.
- Манохіна І. В. Соціально-педагогічна робота з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Дніпропетровськ : Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, 2012. 276 с.
- Титиш Г. Час рятувати. Історія лікаря, який очолив будинок дитини і повністю його змінив // Українська правда. 2018. URL: https://life.pravda.com.ua/society/2018/08/21/232804/
Автори ВУЕ
І. В. Гладченко, Т. Г. Калюжна
Покликання на цю статтю: Гладченко І. В., Калюжна Т. Г. Будинок дитини // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Будинок дитини (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 28.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
