Бунраку
Бунра́ку, нінґьо дзьорурі (яп. 文楽; 人形浄瑠璃, від «нінґьо» ― лялька та «дзьорурі» ― різновид речитативної прозової оповіді) ― традиційний японський ляльковий театр. Частина Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО (з 2008).
Історична довідка
Виник на межі 16–17 ст. Спочатку мав назву нінґьо дзьорурі. У 1680-х остаточно набув сучасної форми.
З 1805 в м. Осаці працював ляльковий театр, яким керував лялькар і постановник вистав Уемур Бунракукен (1751–1810; Японія). Саме його трупу називали «бунраку». Театр виявився популярним і успішним. Поступово термін «бунраку» став синонімом до «нінґьо дзьорурі», а з часом витіснив початкову назву японського лялькового театру. 1872 в м. Осаці було відкрито найбільший театр Японії, названий на честь Бунракукена. На його вивісці було написано: «Дозволений урядом ляльковий театр бунраку».
1964 театр бунраку набув у Японії статусу національного культурного надбання, яке перебуває під охороною держави.
Традиційно ляльководом бунраку ставали тільки після тривалого навчання в майстра. 1972 було започатковано дворічні курси при Національному театрі, після закінчення яких студенти отримували офіційний статус професійного виконавця театру бунраку. Проте і після навчання було передбачено додаткову практику під керівництвом досвідченого майстра театру бунраку.
Характеристика
У театрі бунраку використовують ляльок-маріонеток (приблизно 120 см заввишки, мають складні «рухомі» обличчя). Наприклад, обличчя ляльки-маріонетки для сюжетів на надприродні теми сконструйоване так, щоб у разі потреби швидко перетворювати його на обличчя демона. У менш складних ляльках бунраку кліпають, рухаються вгору-вниз і з одного боку в інший очі, а також рухаються ніс, рот і брови.
Кожною окремою лялькою можуть керувати до трьох ляльководів (особливо якщо йдеться про головних героїв). Ляльководи в бунраку також перебувають на сцені (за своїми ляльками). Утім вони з головою вкриті чорними мантіями-балахонами, що має зробити їх менш помітними. Найдосвідченіший артист-ляльковод керує головою ляльки (зокрема рухами рота, очей, брів) та її правою рукою. Інший ляльковод відповідає за ліву руку ляльки. Третій (завжди найменш досвідчений) забезпечує рух ніг великої ляльки-маріонетки. Якщо головний ляльковод ― уславлений артист, то він може не закривати на сцені своє обличчя. Ляльок бунраку традиційно вдягають у пишні костюми. Використовують також декорації для оздоблення театральної сцени.
Крім ляльок-маріонеток, обов’язковим складником театру бунраку є мелодійна речитативна оповідь актора-читця, яку виконують у традиціях дзьорурі. Виставу неодмінно супроводжує гра на триструнному щипковому музичному інструменті сямісен. Розвиток бунраку збігається з поширенням сямісена в Японії. Зрідка можуть бути використані й інші музичні інструменти. Музичний супровід вистави бунраку складається з невеликих повторюваних фрагментів, зміна яких переважно засвідчує зміну місця дії.
Від більшості інших відомих у світі лялькових театрів (здебільшого комедійних та фарсових), театр бунраку відрізняється особливою атмосферою ліризму та трагічності. Сюжетною основою вистав часто стають самурайські легенди, сумні й драматичні реальні події. Значна частина репертуару ― це твори драматурга Тікамацу Мондзаемона (написав для бунраку понад 100 п’єс).
Література
- Ortolani B. The Japanese Theatre: From Shamanistic Ritual to Contemporary Pluralism. Princeton : Princeton University Press, 1995. 375 p.
- Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. Київ : Аквілон-Прес, 1997. 256 с.
- Кужель Ю. Л. Японский театр Нингё Дзёрури. Москва : Наталис ; Рипол-классик, 2004. 479 с.
- Salz J. A History of Japanese Theatre. Cambridge : Cambridge University Press, 2015. 550 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Корнєєва Л. Л. Бунраку // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бунраку (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів