Бібліопсихологія
Бібліопсихологія, Бібліологічна психологія (з давньогрец. βιβλίον (biblíon) — «книга», λόγος (logos) — слово, вчення; ψυχή (psyché) — душа, дух) — галузь науково-дослідницької діяльності, що вивчає психологічні аспекти створення та функціонування тексту, книги, сприйняття слова, розглядаючи їх у системі «читач↔текст↔автор».
Зміст
Історична довідка
У розвитку бібліопсихології увиразнюється кілька періодів:
1) кінець 19 — початок 20 ст. — період накопичення й аналізу окремих емпіричних даних із бібліологічної психології та формування окремих її положень.
2) 1916–1929 — з відкриття Секції бібліопсихології у Женевському педагогічному інституті Ж.-Ж. Руссо (1916) до публікації «Психологии читателя и книги. Краткое введение в библиологическую психологию» (М., 1929)) — період становлення та формування теорії, методології та основних принципів бібліопсихології, протягом якого бібліопсихологію визнано окремою науковою галуззю.
3) 1929 — перша половина 1930-х — період тенденційної критики бібліопсихології в СРСР та усунення її з наукового обігу.
4) друга половина 1930-х — 1950-і — період замовчування та ігнорування бібліопсихології.
5) 1960-ті — 1980-ті — поступове відродження проблематики бібліопсихології в радянській науці; переосмислення та визнання «раціонального зерна» ідей і принципів бібліопсихології.
6) 1990-ті й до сучасності — період актуалізації та подальшого розвитку методології досліджень і завдань бібліопсихології; формування нових тенденцій розвитку та перетворення її в метанауку.
Теорію бібліопсихології започаткував та вмотивував у 1920-х М. Рубакін, обґрунтовуючи функціональний взаємозв’язок між психікою читача та книгою. М. Рубакін розглядав бібліопсихологію як науку про вивчення всіх психічних явищ, пов’язаних зі створенням, функціонуванням та використанням усного, рукописного та друкованого слова. Крім того, М. Рубакін зближував бібліопсихологію з бібліотерапією, що вивчає психотерапевтичний потенціал друкованого слова, закономірності та механізми збереження цілісності особистості за допомогою читання спеціально підібраної літератури. Окремим розділом бібліопсихології М. Рубакін вважав бібліотечну психологію — наукову дисципліну, що вивчає психологію бібліотечної праці та складається з психології бібліотечного спілкування та психології читання.
Бібліотечну психологію в 1920-х також розвивали В. Невський, О. Гайворовський, Д. Балика та ін., розуміючи її вужче й конкретніше, ніж бібліопсихологію. До сер. 1930-х, унаслідок складних соціально-політичних процесів у суспільстві, вивчення читачів майже призупинилося. Теорію бібліопсихології М. Рубакіна в радянському бібліотекознавстві вважали псевдонаукою майже до кінця 1960-х. Ліквідація бібліопсихології як окремої галузі науки значно уповільнила розвиток досліджень із психології читача та читання.
На поч. 1970-х опублікована монографія В. Таловова «О читательской психологии и теоретических основах ее изучения» (1973), присвячена проблематиці бібліопсихології.
Предметне поле
Згідно з теорією М. Рубакіна, бібліопсихологія має такі основні дослідницькі завдання:
- вивчення психологічних процесів читання;
- дослідження читачів та виявлення їхніх типів;
- вивчення книги як джерела емоційного та інтелектуального подразнення;
- дослідження явища авторства та авторів як творців текстів різного характеру.
Об’єктами бібліопсихологічних досліджень є працівники книжкової справи (автори, редактори, рецензенти, дизайнери, художники та ін.) та їхні психічні типи; психічні особливості їхньої праці; результати та продукти всіх процесів книжкової справи; соціальне середовище, що зумовлює якісну та кількісну сторони психології книжкової справи як трудового процесу.
Основні положення бібліопсихології
- Біографія письменника — ключ до розуміння його творчості.
- Твір і читач складають спільну ланку процесу спілкування, під час якого читач отримує життєвий досвід.
- Індивідуальне сприйняття книги залежить, передусім, від духовного досвіду особистості, особливостей конституційно-біологічних, соціально-побутових та психологічних ознак, тобто характеру виховання, соціального стану, професії, освіти, класової приналежності, віку, статі тощо.
Сфера досліджень бібліопсихології значно ширша, ніж книгознавства або бібліотечної психології, а поготів психології читання, читача, автора чи книги, які входять до її складу як окремі структурні частини.
Структура
На думку М. Рубакіна, бібліопсихологія поділяється на теоретичну і прикладну, індивідуальну і соціальну бібліопсихологію; загальну і спеціальну (педагогічна бібліопсихологія, бібліотечна бібліопсихологія, бібліопсихологічна географія, бібліопсихологічна історія, бібліологічна соціологія, бібліологічна психопатологія та ін.).
Методологія
Суть дослідницької програми бібліопсихології — це системне вивчення тріади «читач↔текст (книга)↔автор». На думку М. Рубакіна вивчати елементи цієї тріади необхідно в їх взаємодії на основі системного підходу, де буде домінувати «примат читача».
Суть системного підходу бібліопсихологічних досліджень полягає в тому, що бібліопсихологія, прагнучи точних і всебічних результатів, збирає, систематизує відомості різноманітних наук — природничих, математичних, суспільних, гуманітарних. Зокрема, бібліопсихологія має зв’язки з психолінгвістикою та нейрофізіологією, оскільки читацька діяльність заснована передовсім на психофізіологічному механізмі мовної діяльності.
Бібліопсихологія вивчає читача як унікальну рецептивну особистість, тому не застосовує традиційні емпіричні інструменти соціології чи соціальної психології, розраховані на дослідження великого масиву респондентів.
Бібліопсихологія в Україні
В Україні у 1920-х — пер. пол. 1930-х бібліопсихологія розвивалася у напрямі досліджень психологічних механізмів і процесів читання; вивчення специфіки і розвитку читацьких потреб, інтересів і здібностей; аналізу психологічних аспектів структури тексту тощо. Такі дослідження провадили Д. Балика, Б. Борович, А. Віяснівський, К. Довгань, В. Іванушкін, Я. Керекез, Л. Коган, Ю. Меженко, Н. Фрідьєва та ін.
Переважна більшість бібліотечних теорій і теоретичних положень Б. Боровича, Д. Балики, В. Іванушкіна, Н. Фрідьєвої та інших вітчизняних бібліотекознавців розвивали прагматичну соціально-педагогічну концепцію щодо ролі бібліотек і книг як знаряддя виховання мас. Тож ідеї бібліопсихології поступово перетворювалися у теорії бібліопедагогіки (Д. Балика, В. Іванушкін) або бібліосоціології (Д. Балика, П. Гуров, М. Куфаєв, Я. Ривлін та ін.).
Вивчення психологічних особливостей читачів і процесу читання здійснювалося також і на регіональному рівні. Зокрема, завідувач консультаційно-бібліографічного відділу Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка Б. Борович (1883–1938), голова децимальної комісії з класифікації УДК Одеського бібліотечного об’єднання Л. Коган (1885–1959) та ін., виявляючи регіональні особливості читання, опрацьовували спеціальні методи вивчення читачів та обґрунтовували принципи їх класифікації, що сприяло розвитку теоретичних засад вітчизняного читачезнавства, а також – ідей і принципів бібліопсихології.
Положення та принципи теорії бібліопсихології розвивали не тільки вітчизняні книгознавці та бібліотекознавці, а й фахівці з інших галузей науки (психології, педагогіки, історії, філософії, літературознавства та ін.). Так, літературознавець О. Білецький (1884–1961) досліджував питання класифікації читацьких груп. Деякі психологічні аспекти вивчення читача і читання висвітлив філософ, культуролог, філолог, релігієзнавець Д. Чижевський (1894–1977). Зокрема, у статті «До психології читача та читання» (1931) він стверджував, що читання як психічне явище є не лише індивідуальний психічний процес, а і процес соціальний.
В останні роки питання бібліопсихології все частіше стають предметом досліджень вітчизняних книгознавців та бібліотекознавців, зокрема загальні питання теорії бібліологічної психології О. Рубакіна охарактеризувала Ж. Романченко, компаративний аналіз концепцій бібліопсихології та впровадження її методології у текстуальному аналізі художніх творів здійснила Н. Демчук. Окремі аспекти становлення бібліопсихології та висвітлення її значення для розвитку читачезнавства були розглянуті у працях О. Лопати, Т. Новальської та ін.
Значення
Теорія бібліопсихології збагатила методологію книгознавства та бібліотекознавства; сприяла формуванню «психологічного напряму» досліджень. Сучасні бібліопсихологічні розвідки спрямовані на розв’язання одного з головних завдань бібліотеки — підібрати конкретному читачеві відповідну книгу. Бібліопсихологія уможливлює осмислення книгочитання та читання в цілому як невід’ємну частину людського життя в розрізі притаманних людині і суспільству цінностей.
Завдяки розвитку та активному використанню теорії бібліопсихології, як метадисципліни інформаційно-комунікаційної системи, в бібліотечно-інформаційній діяльності та освіті можна досягти досконалої системності й цілісності бібліотечних знань та практик, оптимальних реформ у царині бібліотечно-бібліографічної діяльності, книговидання, книжкової торгівлі.
«Основи бібліопсихології» викладаються у вишах культури, зокрема на факультеті культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка. У деяких вишах Росії (Санкт-Петербурзькому державному університеті культури, Східно-Сибірській академії культури і мистецтв та ін.) почали готувати фахівців за спеціальностями «бібліотекар-психолог», «бібліотекар-соціолог», «бібліотекар-соціальний психолог».
Додатково
М. Рубакін стверджував, що бібліопсихологія повинна будуватися як галузь «точного знання» — усувати суб’єктивні судження та підходи в всіх галузях книжкової справи. Учений навіть намагався кожного читача і кожну книгу виразити у цифровій формулі за допомогою бібліопсихологічного коефіцієнта.
Аналізуючи взаємини читача і книги, М. Рубакін одним із перших використав системно-діяльнісний метод, який отримав розвиток в бібліотекознавстві лише у 1970–1980-х.
Цитати
«Бібліопсихологія — це «синтетична наука, родовою ознакою якої є психологія, а видовою — книжкова справа, об’єктом — поведінка робітників усіх сфер того трудового процесу, який називають книжковою справою і який передбачає всі процеси створення, розповсюдження, циркуляції, утилізації всіх цінностей друкованого, рукописного та усного слова».
(Рубакин Н. А. Психология читателя и книги. Краткое введение в библиологическую психологию. Москва : Книга, 1977. С. 36–38).
«… Необхідна певна наукова дисципліна, що вивчає дію слова на індивіда, на соціальний колектив, на людство в залежності від різних чинників нашого життя, як суб’єктивних, так і об’єктивних, у всьому різноманітті соціального і навіть космічного середовища і взагалі, умов місця та часу. Така наукова дисципліна, об’єктом якої є не форма слів та не їхнє походження, а їхній вплив на людину і суспільство, їхня перцепція, власне і називається бібліологічна психологія».
(Рубакин Н. А., Шмидт П. П. Принципы и методы библиологической психологии в их применении к медицинской практике // Рубакин Н. А. Библиологическая психология. Москва : Академический проект ; Трикста, 2006. С. 735–766; 736).
«… Ідеалом бібліопсихології має стати точне знання настільки об’єктивне, наскільки об’єктивність суджень доступна людині. Звідси слідує, що одним з найважливіших завдань методології бібліопсихології є боротьба із встановленням суб’єктивних суджень у всіх галузях книжкової справи».
(Рубакин Н. А. Психология читателя и книги. Краткое введение в библиологическую психологию. Москва : Книга, 1977. С. 85).
«Бібліотека повинна стати культурно-громадським центром, повинна перетворитися в осередок громадськості, стати улюбленим місцем відпочинку і культурного спілкування, вона повинна перетворитися у бібліотеку-клуб», для чого «необхідно чітко враховувати психологію широкої громадськості, а у всіх своїх починаннях потрібно виходити з того, що властиво і близько цій масі, що їй зрозуміло, що відповідає її розвитку, смакам, її побутовим особливостям».
(Борович Б. О. Пути сближения книги с читателем: опыт методологии культурной работы в библиотеке. Харьков : Труд, 1922. С. 7–8).
«Бібліопсихології судилося стати передусім за опору бібліологічної педагогіки, як «науки про суть, закони, методи й організацію педагогічного процесу, пов’язаного з книгою й через книгу, розуміючи книгу в широкому значенні слова».
(Балика Д. А. Бібліологічна педагогіка як наука // Бібліологічні вісті. 1930. № 2. С. 15–28; 15).
Література
- Балика Д. Еще раз о научной постановке вопроса изучения читателя // Красный библиотекарь. 1925. № 11. С. 29–42.
- Борович Б. Пути изучения читателя // Читатель и книга. Методы их изучения. Харьков : Труд, 1925. С. 67–98.
- Рубакин Н. Работа библиотекаря с точки зрения библиопсихологии. К вопросу об отношении книги и читателя // Читатель и книга. Методы их изучения. Харьков : Труд, 1925. Вып.1. С. 37–65.
- Балика Д. Аналітичний та синтетичний метод вивчення читачівства // Бібліологічні вісті. 1926. № 1. С. 16–39.
- Балика Д. Про класифікацію друків за соціальним призначенням. Київ : [б. в.], 1927. 36 с.
- Вияснівський А. Матеріали до конституціонально-психологічного вивчення читачів // Журнал бібліотекознавства та бібліографії. 1929. № 3. С. 5–33.
- Балика Д. Бібліологічна педагогіка як наука // Бібліологічні вісті. 1930. № 2. С. 15–28.
- Рубакин Н. Психология читателя и книги. Краткое введение в библиологическую психологию. Москва : Книга, 1977. 264 с.
- Евтюхина Е. Творчество Николая Александровича Рубакина и перспективы библиопсихологии // Библиотековедение. 2003. № 3. С. 80–84.
- Демчук Н. Концепція посіву бібліопсихологічних цінностей (оповідання Івана Франка «Борис Граб»: текстуальний аналіз) // Вісник Львівського університету. Серія: мистецтвознавство. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2006. Вип. 6. С. 130–149.
- Рубакин Н. Библиологическая психология. Москва : Академический проект Трикста, 2006. 800 с.
- Рубакин Н., Шмидт П. Принципы и методы библиологической психологии в их применении к медицинской практике // Рубакин Н. Библиологическая психология. Москва : Академический проект ; Трикста, 2006. С. 735–766.
- Осипова И. Библиопсихология // Библиотечная энциклопедия. Москва : Пашков дом, 2007. С. 139.
- Демчук Н. Синкретична природа теорії бібліопедагогіки та бібліопсихології (компаративістична студія книгознавчих парадигм Д. Балики та М. Рубакіна) // Вісник Львівського Університету. Серія: Книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. Львів, 2008. Вип. 3. С. 164–179.
- Романченко Ж. Теорія бібліологічної психології М. О. Рубакіна // Бібліотечний вісник. 2008. № 4. С. 15–18.
- Демчук Н. Парадигма бібліопсихології в системі реформування вищої бібліотечно-інформаційної освіти // Вісник Книжкової палати. 2009. № 4. С. 15–20.
- Tsvetkova M. Conflicts with the reading and their decisions through the bibliopsychology // International Journal of Media and Information Literacy. 2016. Vol. 1 (2). P. 128–145. URL: https://doi.org/10.13187/ijmil.2016.2.128
- Соколов А. Библиопсихология и ноосфера // Библиотековедение. 2017. Т. 66. № 4. С. 378–385.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Соколов В. Ю. Бібліопсихологія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бібліопсихологія (дата звернення: 28.04.2024).
Оприлюднено: 12.11.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
