Білопечериця (Leucoagaricus)
Білопечери́ця (Leucoagaricus) — рід грибів родини печерицевих (Agaricaceae), порядку печеричних (Agaricales), класу агарикоміцетів, підвідділу агарикомікотових (Agaricomycotina), відділу базидієвих грибів.
Зміст
Таксономічна структура і характеристика
Рід нараховує близько 90 видів, з яких 13 виявлено в Україні. Плодове тіло типової будови для більшості представників порядку печеричних (див. Агарикові): диференційоване на шапинку й ніжку, з пластинчастим гіменофором. Шапинка суха, гладенька або розтріскується на лусочки, забарвлення варіює від чисто білого до жовтуватого, рожевуватого, червоно-коричневого, сірого або майже чорного. Пластинки гіменофору вільні, білі, кремові або дещо рожевуваті, здебільшого густі. Ніжка центральна, з булавоподібною, іноді коренеподібною основою, гладенька або вкрита лусочками такого ж забарвлення, як і на шапинці. Є часткове покривало у вигляді шкірястого кільця на ніжці. М’якоть біла або білувата, у деяких видів після пошкодження змінює колір (червоніє, жовтіє або чорніє). Здебільшого не має особливого запаху, солодкувата на смак. Розмножується спорами, які утворюються на булавоподібних 4-спорових базидіях. Спори еліпсоподібні або дещо мигдалеподібні, гладенькі, нерідко з ростовою порою, безбарвні. Споровий порошок білий або білуватий. Стерильні гіменіальні елементи присутні лише на вістрі пластинок (хейлоцистиди), булавоподібні, мішкоподібні або пляшкоподібні, іноді вкриті дрібними кристаликами. Покрив шапинки складається з радіально (кутикулярний) або більш-менш вертикально (триходермальний) орієнтованих гіф. Пряжок немає.
Географічне поширення та екологія
Поширений на всіх континентах, окрім Антарктиди. Представники роду ростуть на багатих поживними речовинами ґрунтах (гумусові сапротрофи), здебільшого в листяних лісах або заростях чагарників, рідше на луках або в степах. Тропічні мурахи-листорізи вирощують кілька видів як джерело їжі. Щонайменше один вид їстівний — білопечериця рум’яна (Leucoagaricus leucothitus). Білопечериця дівоча (Leucoagaricus nympharum), білопечериця довгокоренева (Leucoagaricus barssii) й білопечериця Мозера (Leucoagaricus moseri) занесені до Червоної книги України.
Література
- Kirk P. M., Cannon P. F., Minter D. W. et al. Dictionary of the Fungi. 10th ed. Wallingford : CAB International, 2013. 771 p.
- Bich G. A., Castrillo M. L., Villalba L. L. et al. Isolation of the Symbiotic Fungus of Acromyrmex Pubescens and Phylogeny of Leucoagaricus gongylophorus from Leaf-Cutting Ants // Saudi Journal of Biological Sciences. 2017. № 24 (4). P. 851–856.
- Dizkirici A., Kalmer A., Acar İ. Morphologic and Molecular Diagnosis of Some Leucoagaricus Species and Revealing a New Record from Turkey // Ekim. 2019. № 10 (2). P. 143–150.
- Ashraf S., Naseer A., Usman M. et al. Two New Species of Genus Leucoagaricus (Agaricaceae, Agaricales) from Pakistan // MycoKeys. 2023. № 96. P. 159–171. URL: https://mycokeys.pensoft.net/article/101745/
Автор
Покликання на цю статтю: Придюк М. П. Білопечериця (Leucoagaricus) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білопечериця (Leucoagaricus) (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
