Білоруська мова
Білору́ська мо́ва (біл. беларуская мова) — мова східнослов’янської підгрупи слов’янської групи індоєвропейської сім’ї мов; одна з двох державних мов Республіки Білорусь.
Зміст
Поширення
Білоруська мова поширена всією територією Білорусі, а також у прикордонних із Білоруссю регіонах Литви (околиці Вільнюса), Латвії (околиці м. Даугавпілса і Краславський край, в окремих волостях якого етнічні білоруси складають більшість населення). У минулому білоруські діалекти були поширені також у прикордонних регіонах Росії (зокрема у Смоленській обл.). У містах Білорусі поширеність білоруської мови суттєво поступається поширеності російської.
Діалекти
Білоруська мова поділяється на три діалекти: північно-східний (Вітебська, більшість Могилівської, північ Мінської обл.), південно-західний (південь Мінської обл., більшість Гродненської й Гомельської обл., Брестська обл.), центральний (з обох боків умовної лінії Ошмяни – Мінськ – Бобруйськ – Гомель, які поєднують риси обох вищезгаданих діалектів і є найближчими до літературної мови).
Поліські говірки півдня Білорусі не мають чіткої межі з поліськими говірками української мови, плавно переходячи одні в одні.
Фонетичні, граматичні й лексичні особливості
Літературна мова суворо унормована. Вона має низку специфічних рис на всіх мовних рівнях.
- у фонетиці:
- Поява «а» на місці наголошених «о» і «э» (до́бры-дабрыня́, сэ́рца-сардэ́чны);
- чергування «е» і «ё» з «я» у першому складі перед наголосом (ве́цер-вятры́, лё́гкі-лягчэ́й);
- чергування «ў»/«в»/«л» з «у» (казала-казаў, галава-галоўны, урок – на ўроку);
- утворення подовжених приголосних [з’/ с’/ дз’/ ц’/ л’/ н’/ ж / ш /ч] у словах типу (жыццё, калоссе, меркаванне, асяроддзе), а також в орудному відмінку іменників ІІІ відміни і в числівниках від п’яти (крім числівників шість, сім, вісім) до двадцяти і числівнику тридцять (восенню, ноччу, Нараччу, Беларуссю, пяццю, дзесяццю, сямнаццаццю);
- чергування д-дз’, т-ц’ (свята – на свяце, дзень – дня);
- стверділі приголосні ж, ш, дж, ч, р, ц);
- протетичні голосні а-, і- та приголосні в-, г-, й- (ільгота, аржаны, ільняны, восень, гэты, [йіхні] (графічно: іхні));
- чергування задньоязикових звуків зі свистячими (бераг/на беразе, рука/у руцэ, кажух/у кажусе),
а також низка ін. особливостей.
- у синтаксисі й морфології:
- особливості синтаксичного керування: дієслова ввічливості вимагають вживання іменника в давальному відмінку («дзякаваць бацькам», «прабачце мне»), дієслова руху «ісці», «бегчы», «ляцець» і волевиявлення «паслаць», «адправіць» у словосполученнях із ціловим значенням керують іменниками в формі знахідного відмінка з прийменником «па» (ісці па ваду, адправіць па хлеб);
- назви молодих істот є іменниками середнього роду (кацяня, кураня);
- утворення найвищого ступеня порівняння за допомогою префікса най- (Нарач – найпрыгажэйшае возера Беларусі);
- в іменниках чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку закінчення залежить від семантики слова: лістападу (явище природи) / лістапада (назва місяця).
Лексика білоруської мови відзначається точністю, експресивністю, наявністю одиниць, які не мають відповідників в інших мовах, позначаючи специфічні реалії країни: «асвер» (пристрій біля криниці для доставання води); «адзімак» (весняні заморозки); «дзяды» (давній обряд поминання предків); «знічка» (зірка,що падає з неба); «закоскі» (початок косовиці); «імшара» (покрите мохом болото) та ін.
Білоруська мова має багату фразеологію, численні білоруські сталі вирази не мають еквівалентів в інших мовах.
Писемність
Білоруська абетка на основі кирилиці має 34 літери і один надрядковий знак (апостроф). Використовуються диграфи дз і дж на позначення африкат [дз], [дз’] і [дж]. Особливістю графічної системи є існування окремої літери на позначення нескладотворчого у — Ў. До середини 20 ст. в окремих регіонах Білорусі (зокрема в Західній Білорусі), а пізніше також у діаспорі поряд із кирилицею використовулася латиниця, яка мала специфічні риси: існування особливої літери Ŭ як відповідника Ў, використання запозичених із польської абетки літер Ł на позначення твердого [л], Ć ([ц’]), Ń ([н’]), Ź ([з’]), використання запозичених із чеської абетки літер Č ([ч]), Ž ([ж]) і Š ([ш]), графічне розрізнення африкат [дз] і [дз’] (dz/dź), які в кириличній абетці білоруської мови позначаються однаково (диграф «дз»). Позначення африкати [дж] диграфом Dž.
Історична довідка
Білоруська національна мова склалася на основі мови білоруської народності в період формування білоруської нації (18–19 ст.).
Історія білоруської мови має кілька етапів розвитку.
- 10–14 ст. — спільносхіднослов’янський період. До пам’яток цієї мови належать спільносхіднослов’янські пам’ятки: «Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ», «Повчання Володимира Мономаха», «Руська правда», а також твори авторів, що походили з території сучасної Білорусі або мають безпосередній стосунок до неї — Кирила Турівського, Клим Смолятича та ін. З агіографічних творів цього періоду відомі такі житія святих як «Житіє Євфросинії Полоцької».
- 14–18 ст. — давньобілоруський період (старобілоруська мова, яка була основною писемною мовою Великого князівства Литовського і вживалася в усіх сферах господарського і громадського життя). У цей період створені Статути Великого князівства Литовського (три редакції — 1529, 1566, 1588), Литовська метрика (документи 14 – кін. 18 ст.), твори світської художньої літератури — «Історичні записки» Ф. Євлашовського, «Діаріуш» А. Филиповича, місцеві переклади творів на мандрівні сюжети — «Александрія», «Повість про Бову королевича», «Повість про Тристана», «Троя» та ін. Доцього періоду належить перша згадка терміна «Біла Русь» (кін. 14 ст., спершу стосовно Полоцької землі, а згодом — усієї Білорусі). До цього періоду належать перші східнослов’янські друковані книги, видані Франциском Скориною у м. Празі — Псалтир (1517), Біблія та ін. Передмови й післямови Франциска Скорини до виданих ним книг є зразками старобілоруської мови і пам’ятками білоруської філософської думки. Поява книгодрукування поширила можливості білоруської мови, її тогочасним варіантом почали створюватися й публікуватися оригінальні твори. Перша книга, надрукована на території сучасної Білорусі — «Катехізис» С. Будного (Несвіж, 1562). До цієї ж доби належать перші переклади окремих книг Біблії безпосередньо на білоруську. Найвищого ступеня розвитку старобілоруська літературна мова досягла в 16 – 1 пол. 17 ст.
- 18–19 ст. — занепад літературної білоруської мови, у цей період білоруська мова функціонує передусім в усній формі, щоденному спілкуванні, фольклорі.
- Починаючи з 19 ст. розпочинається формування сучасної білоруської літературної мови на основі живої народної мови зі слабким використанням давньої книжної традиції. У 1-й пол. 19 ст. з’явилися оригінальні художні пародійно-сатиричні твори «Енеїда навиворіт» («Энеіда навыварат») і «Тарас на Парнасі» («Тарас на Парнасе»), написані літературно необробленою живою розмовною мовою білоруських селян зі збереженням місцевих діалектних рис. Важливу роль у формуванні сучасної білоруської літературної мови відіграли письменники В. Дунін-Марцинкевич, [[Богушевич, Франциск Бенедикт |Ф. Богушевич, Цьотка, М. Богданович, Янка Купала, Якуб Колас, М. Горецький та ін.
- Початок 20 ст. – теперішній час — новий період розвитку, у цю добу сучасна білоруська літературна мова є унормованою, стилістично розгалужену форму національної мови й функціонує у двох формах: літературній (зразковій) і нелітературній (різні види діалекти). Функціонують її писемний і усний різновиди. Крім повсякденного спілкування мова функціонує в художній літературі, науці, публіцистиці тощо. У цей період було створено білоруську термінологію, що дозволило обслуговувати всі сфери суспільного й наукового життя. У 1922–1930 співробітники Науково-термінологічної комісії при Народному комісаріанті освіти Білоруської СРР (1921–1922), реорганізованого в Інститут білоруської культури (1922–1928), а згодом у Білоруську академію наук (з 1928) опрацювали й видали 24 галузеві термінологічні словники перекладного характеру. Видано білорусько-російський і російсько-білоруський словники (1925 і 1928 відповідно). Було запроваджено викладання білоруською мовою у школах, технікумах і ЗВО, уперше в історії видано білоруськомовні шкільні підручники з усіх предметів. 1918 вийшла друком «Білоруська граматика для шкіл» («Беларуская граматыка для школ») Б. Тарашкевича, яка стала базою для кодифікації правопису білоруської літературної мови у 1918–1933 (кирилицею і латиницею).
1926 відбулася Академічна конференція з реформи білоруського правопису й абетки, організована Інститутом білоруської культури. У 1927–1929 Академічна орфографічна комісія під керівництвом С. Некрашевича випрацювала проект нового білоруського правопису, що вносив низку змін до правопису Б. Тарашкевича (опубліковано 1930). Проект не було затверджено. 1933 року Рада Народних Комісарів БСРР ухвалила постанову «Про зміни і спрощення білоруського правопису», який базувався на інших принципах, ніж розроблений Академічною орфографічною комісією проект. 1957 Рада Міністрів БСРР затвердила постанову про зміни до правопису 1933 (зведення правил опубліковано 1959, діяли до 2010). 2010 вступив у дію Закон Республіки Білорусь «Про правила білоруської орфографії», яким затверджено нову редакцію правопису.
Література
- Багамолава, А. М., Семянькова, Г. К. Стылістыка і культура беларускага маўлення. Мінск, РІВШ, 2017. 344 с.
- Беларуская мова: Энцыклапедыя / Пад рэд. А.Я. Міхневіча; Рэдкал.: Б.І. Сачанка (гал. рэд.) і інш. Мінск: БелЭн, 1994. 655 с.
- Пісарэнка, А. М. Стылістыка беларускага мастацкага маўлення. Мінск: БДУКМ, 2020. 262 с.
- Кавалёва М. Ц., Юрэвіч А. К., Янкоўскі Ф. М. і інш. Сучасная беларуская літаратурная мова: Лексікалогія. Фанетыка. Арфаграфія. Мінск: Вышэйшая школа, 1993. 206 с.
- Сямешка, Л. І., Бадзевіч, З. І., Шкраба І. Р. Курс беларускай мовы. Мінск: Універсітэцкае, 1996. 654 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Білоруська мова // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білоруська мова (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.02.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
