Білостінний, Олександр Михайлович
Білості́нний, Олекса́ндр Миха́йлович (24.02.1959, м. Одеса, тепер Україна — 24.05.2010, м. Трір, земля Рейнланд — Пфальц, Німеччина) — спортсмен, баскетболіст (центровий), заслужений майстер спорту СРСР (звання отримував тричі — 1981, 1985, 1988), олімпійський чемпіон.
|
Білостінний, Олександр Михайлович | |
|---|---|
| Народження | 24.02.1959 |
| Місце народження | Одеса |
| Смерть | 24.05.2010 |
| Місце смерті | Трір |
| Alma mater | Національний університет фізичного виховання і спорту України |
| Напрями діяльності | фізичне виховання та спорт |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | За заслуги (ІІІ ст.) |
Зміст
Життєпис і спортивна кар’єра
Народився у сім’ї водія та продавчині. У дитинстві мешкав у одеському районі Молдаванка. У секцію баскетболу його привів старший брат. З 9 років навчався і тренувався у Дитячо-юнацькій спортивній школі № 2 під керівництвом тренера В. Сосіна. У 15 років перейшов до Ленінградської школи-інтернату № 62 спортивного профілю (тепер Училище олімпійського резерву № 1), займався там баскетболом під керівництвом тренера А. Штейнбока. Після закінчення школи не зміг закріпитися у місцевій команді «Спартак» і переїхав у м. Київ.
Виступав за київський клуб «Будівельник» (1975–1979, 1981–1989), грав під керівництвом тренера Б. Вдовиченка. Разом із В. Ткаченком утворював одну з найсильніших пар центрових у Чемпіонаті СРСР. Був лідером і капітаном команди.
Проходив службу в армії в клубі ЦСКА (грав за клуб у сезоні 1979–1980; тренер О. Гомельський).
Дворазовий чемпіон СРСР (у сезоні 1979–1980 з ЦСКА, у сезоні 1988–1989 з «Будівельником»). У фіналі союзної першості 1989 «Будівельник» здолав клуб «Жальгіріс» з м. Каунуса (тепер Литва) у серії до двох перемог. Це було єдине в історії чемпіонство СРСР чоловічої команди «Будівельника».
Срібний призер Чемпіонату СРСР (у сезонах 1976–1977, 1978–1979, 1980–1981).
Закінчив Київський інститут фізичної культури (1985; тепер Національний університет фізичного виховання і спорту України).
З 1989 грав за кордоном. У сезоні 1989–1990 виступав за клуб «КАІ Сарагоса» (Іспанія). Виграв з цим клубом Кубок короля (1990). У фіналі проти клубу «Хувентуд» став найкращим за підборами в обох командах.
1990–1994 грав за клуб «ТББ Трір» (Німеччина). Допоміг клубу — новачку Бундесліги піднятися на четверту сходинку Чемпіонату Німеччини. Окрім клубної кар’єри, виступав за збірну СРСР.
Чемпіон Європи з кадетською збірною СРСР (1975) на чемпіонаті для гравців до 16 років. Чемпіон Європи з юнацькою збірною СРСР (1978) і срібний призер (1976) на чемпіонатах для гравців до 18 років.
За дорослу збірну СРСР виступав 1977–1990, за об’єднану команду країн Співдружності Незалежних Держав грав 1992. Усього за ці збірні 1977–1992 провів 109 ігор. У середньому за гру набирав 7,3 очка, робив 0,7 підбирання.
Зі збірними здобув низку титулів. Бронзовий призер Літніх Олімпійських ігор 1980 у м. Москві (тепер Росія). Чемпіон Літніх Олімпійських ігор 1988 у м. Сеулі (Республіка Корея). У чвертьфіналі завдяки командній грі збірна СРСР здолала сильну збірну Бразилії (110:105), у півфіналі — збірну США (82:76), у фіналі — збірну Югославії (76:63).
Чемпіон (1982) і срібний призер (1978) чемпіонатів світу. Чемпіон Європи (1979, 1981, 1985). Срібний призер чемпіонатів світу (1978, 1986, 1990), чемпіонату Європи (1977).
Чемпіон Всесвітньої універсіади (1985), переможець турніру «Дружба-84».
З 1984 був капітаном збірної СРСР.
У складі об’єднаної команди країн Співдружності Незалежних Держав посів 4-е місце на Літніх Олімпійських іграх 1992 у м. Барселоні (Іспанія).
Чемпіон VIII літньої Спартакіади народів СРСР (1983) у складі збірної Української РСР.
Як гравець вирізнявся непоступливістю, умінням діяти під кільцем, робити обманні фінти, перегравати противника один на один.
Після завершення кар’єри гравця зайнявся ресторанним бізнесом. Відкрив ресторан «Підвал старої ратуші» («Ratskeller») у центрі м. Тріра, де подавали страви німецької та української кухні. З березня 2009 хворів на рак легенів, від чого і помер.
Нагороди та визнання
За значний особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту в Україні, досягнення найвищих спортивних результатів на Олімпійських іграх нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2002).
У вересні 2010 у м. Одесі відбувся турнір пам’яті Білостінного.
У м. Одесі засновано Одеську баскетбольну школу імені О. Білостінного (2011), іменем спортсмена названо вулицю.
Додатково
Єдиний зі спортсменів СРСР, якого двічі позбавляли звання заслуженого майстра спорту (1982 за неспортивну поведінку — бійку з арбітром і 1986 за спробу нелегально провезти валюту через кордон) і тричі присвоювали це звання (після перемог збірної СРСР на чемпіонатах Європи 1981 і 1985 та Олімпіаді 1988).
Література
- Бубка С. Н., Булатова М. М. Олімпійське сузір’я України: Атлети. 2-ге вид. Київ : Олімпійська література, 2013. 166 с.
- Легенди українського спорту : в 2 кн. / Уклад.: С. А. Карасєвич, М. П. Карасєвич. Умань : ВПЦ «Візаві», 2017. Кн. 1. 448 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Білостінний, Олександр Михайлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білостінний, Олександр Михайлович (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
