Вакханалії

Вакхана́лії (лат. Bacchanalia, від Bacchus) — містичні свята оргіастичного типу на честь бога Вакха (Бахуса, Діоніса), які поширилися зі Сходу (Фракії) на терени Давньої Греції та Італії. Набули особливої популярності по всій Італії з 2 ст. до н.е.

Поряд із сатурналіями та луперкаліями, відносяться до трьох найбільших і найвідоміших оргіастичних святкувань у Стародавньому Римі.

Вакха вшановували як молодшого з олімпійських богів, бога виноградарства і виноробства, веселощів, натхнення й екстазу, покровителя рослинності, символ відродження природи. Релігійні практики набули виразного екстатичного характеру, що обумовлене міфологією та психологією аграрних культів, заснованих на ідеї відтворення життя та емоційній експресії.

Спершу вакханалії проводилися раз на рік, таємно, в них брали участь винятково жінки (вакханки), які доводили себе до релігійного екстазу та колективного катарсису. Згодом свята влаштовували кілька разів на місяць, на них допускалися й чоловіки (вакханти). Були відкриті для всіх соціальних груп, у т.ч. рабів. Включали надмірне споживання вина, збуджувальні танці й особливі релігійні гімни, оглушливу й ритмічну музику, гучні й веселі процесії зі смолоскипами, нерідко жертвопринесення тварин. Вважалося, що в культовій ході бере участь і сам Вакх (Діоніс), а стан екстазу, релігійної несамовитості втілює містичне єднання з божеством.

Міфологема відродження життя, багата фалічна символіка, граничне збудження учасників вело до нестримної сексуальної поведінки. Важливою частиною культу стають інтенсивні й безладні статеві акти, різноманітні й необмежені мораллю чи правом сексуальні практики.

Пітер Пауль Рубенс, Вакханалія. 1 пол. 17 століття

З часом вакханалії перетворилися на розпусні оргії, нерідко тягли за собою злочини, ґвалтування, вбивства, суїциди.

В Римі культ Вакха розвивався в межах особливих релігійних спільнот — вакхічних союзів, з усіма ознаками містерій: особливі ритуали посвячення, регулярні таємні зібрання, заборони розголошувати особливості культу та імена жриць тощо. Вакханалії набули таких форм, що Римський Сенат був вимушений ужити проти них суворих заходів, видавши декрет «Senatus consultum de Bacchanalibus» (186 до н.е.), який заборонив відправлення таємних оргіастичних культів та встановив систему покарань для їх учасників аж до смертних вироків. Проте викорінити містерії не вдалось; культ Вакха відродився у сполученні з іншими східними культами — Ісіди, Мітри, Кібели-Великої матері та ін.

У переносному значенні — розгульне бенкетування, оргія, нестримний вияв розпусти, безтямне пияцтво.

Література

1. Торчинов Е. А. Религии мира: опыт запредельного. Психотехника и трансперсональные состояния. Санкт-Петербург : Центр «Петербургское востоковедение», 1998. 384 с.
2. Доддс Э. Вакханалии в культуре Древней Греции // Греки и иррациональное / Пер. с англ. Санкт-Петербург : Алетейя, 2000. С. 387–406.
3. Бодянский П. Н. Римские вакханалии и преследования их в VI веке от основания города. 2-е изд. Москва : Либроком, 2012. 88 с.
4. Історія європейської цивілізації. Рим / За ред. У. Еко. Харків : Фоліо, 2015. С. 561–570.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Вакханалії // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вакханалії (дата звернення: 27.04.2024).