Віан, Борис
Віа́н, Бори́с (фр. Vian, Boris; 10.03.1920, м. Вілль-д’Авре, тепер регіон Іль-де-Франс, Франція — 23.06.1959, м. Париж, Франція) — письменник, музикант.
|
Віан, Борис (Vian, Boris) | |
|---|---|
| Народження | 10.03.1920 |
| Місце народження | Вілль-д'Авре |
| Смерть | 23.06.1959 |
| Місце смерті | Париж |
| Місце діяльності | Париж |
| Напрями діяльності | література, музика |
Зміст
Життєпис
Народився сім’ї, що втратила свої статки. Навчався спочатку в ліцеї м. Севр, потім в ліцеї Ош у м. Версалі. 1936 здобув ступінь бакалавра з класичних мов і вступив до ліцею Кондорсе (м. Париж); 1937 — ступінь бакалавра з філософії та математики. 1939 вступив до Центральної інженерної школи у м. Парижі, яку закінчив 1942, отримав диплом інженера.
Змінив багато професій, прагнув бути фахівцем у всіх сферах. Після здобуття вищої освіти працював інженером у Французькій асоціації з нормалізації, водночас грав на трубі у джазовому оркестрі К. Абаді. З 1946 працював у державному управлінні паперової промисловості. Знімався в кіно, ставив спектаклі у кабаре. 1947–1950 грав на трубі у нічному клубі «Табу».
Обстоював нові форми культури, відмовляючись від традиційних. Від 1952 був членом організації «Колегія патофізиків» (заснована 1948), що пропагувала ідеї «короля абсурду» А. Жаррі та мала за мету дослідження тих галузей знань, яких не вивчають фізика і метафізика.
З 1956 працював у фірмі грамзапису «Філіпс», з січня 1957 — заступник директора, 1958 — директор філіалу «Філіпса» — фірми «Фонтана», з квітня 1959 — директор музичної фірми Е. Барклі.
Творчість
Як письменник починав у різних жанрах: як поет — збірка «Сто сонетів» («Сent sonnets»; написана 1940–1944, опублікована 1987), романіст — «Розборки по-андійському» («Trouble dans les andains»; написаний 1943, опублікований 1966), «Склопендр і планктон» («Vercoquin et le Plancton»; 1944, опублікований 1946) тощо, новеліст. Писав статті про джаз, займався перекладами, написав путівник по одному з кварталів м. Парижа — «Підручник по Сен-Жермен-де-Пре» («Manuel de Saint-Germain-des-Prés,», 1950, опублікований 1951, 1974).
Автор пародійних напівдетективних, напіверотичних романів, виданих під ім’ям вигаданого американського письменника Вернона Сюллівана (Vernon Sullivan) і нібито перекладених Віаном — «Я прийду плюнути на ваші могили» («J’irai cracher sur vos tombes»; 1946), «Усі мертві одного кольору» («Les morts ont tous la même peau»; 1947), «І знищимо усіх бридких» («Et on tuera tous les affreux»; 1948), «Жінкам не зрозуміти» («Elles se rendent pas compte»; 1950). Ці твори є імітацією американського «чорного» роману.
Написані під власним ім’ям романи Віана випередили свій час і не отримали визнання за життя письменника, знайшли поцынування лише у 1960-і, коли набули популярності (особливо у молоді). Тлумачення їх стало можливим після 1968 (з розвитком постмодерних студій). Йдеться про роман «Піна днів» («L’Écume des jours»; 1947) — трагічна історія кохання, що розгортається у дивному паралельному світі, а також романи «Осінь в Пекіні» («L’Automne à Pékin»; 1947), «Червона трава» («L’Herbe rouge»; 1950), «Серцедер» («L’Arrache-cœur»; 1953).
Писав також вірші — збірки «Дайджест Барнума» («Barnum’s Digest»; 1948), «Кантилени в желе» («Cantilènes en gelée»; 1949), «Не хочеться вмирати» («Je voudrais pas crever»; опублікована 1962), новели — збірка «Мурашки» («Les Fourmis», 1949), п’єси — «Живодерня для усіх» («L’Équarrissage pour tous»; написана 1947, поставлена 1950), «Полуденок генералів» («Le Goûter des généraux»; написана 1951, поставлена 1964), «Будівники імперії» («Les Bâtisseurs d’empire»; написана 1957, поставлена 1959) та інші; оповідання; статті; скетчі, лібрето балетів, опер — «Сніжний лицар» («Le Chevalier de neige»; 1953, музика Ж. Делерю), «Фієста» («Fiesta»; 1957, музика Д. Міло); пісні, які сам виконував на концертах і записував на платівки. Найвідоміша пісня Віана — «Дезертир» («Le Déserteur »; 1954), спрямована проти війни в Індокитаї, набула особливої популярності під час алжирської війни.
Окремі твори Віана українською мовою переклали О. Жупанський, В. Борсук, В. Омельченко, П. Таращук, Я. Собко, П. Лаптійчук, Р. Осадчук, Д. Бібікова, Є. Сарапін.
Визнання
На честь Віана названо астероїд (15382) Віан.
Додатково
- Попри легенди, Віан не мав російського походження, а ім’я Борис йому дала мати, яка захоплювалась оперою М. Мусоргського «Борис Годунов».
Цитата
"Я дедалі менше розрізняю дорогу, от у цьому я впевнений. Бо я надто добре її знаю. Але, як то кажуть, нам здається гарним головно те, що нам знайоме. Або, можливо, це знання дозволяє мені бачити інше на місці знайомого […] Отже, слід виправити це твердження: ми вважаємо гарним те, що для нас є радше байдужим і що дозволяє нам бачити на його місці те, що ми хочемо"
(Б. Віан. Серцедер / Переклад Д. Бібікової. Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2017, с. 150–151).
Твори
- Œuvres romanesques complètes.Tome 1–2. Paris . Gallimard, 2010.
- L’Écume des jours. Paris : Le Livre de Poche, 2014. 350 p.
Рос. перекл. —
- Осень в Пекине (роман). Рассказы. Киев, 1997;
- Пена дней. Харьков, 1998;
- Полдник генералов. Харьков, 1998;
- Сердцедер. Харьков, 1998.
Укр. перекл. —
- Червона трава// «Всесвіт», 1994, № 4;
- Дохла риба // «Всесвіт», 1995, № 3/4;
- Вибрані твори. Харків: Фоліо, 1998;
- Серцедер. Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2017. 176 с.
- Осінь в Пекіні / Пер. Є. Сарапіна. Івано- Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2018. 248 с.
Література
- Noakes D. B. Vian. Paris, 1966.
- Arnaud A. Les vie parallèles de B. Vian. Paris, 1970.
- Аннинская М. Человек, «который опередил время», и его эпоха // Виан Б. Полдник генералов. Харьков, 1998.
- Рибалка М. Борис Віан // Алхімія слова живого. Французький роман 1945–2000. Київ : Промінь, 2005. С. 163–168.
- Marchand V.-M. Boris Vian, le sourire créateur. Paris, 2009.
- Boris Vian // Europe. 2009. Novembre — Decembre. № 967–968. Р. 3–159.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Віан, Борис // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Віан, Борис (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.03.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
