Депортація

Депорта́ція (від грец. deportatio — вигнання, заслання) — примусове виселення з місця постійного проживання особи, групи осіб чи народу.

Історична довідка

Як специфічна форма позбавлення свободи відома з найдавніших часів. У римському праві депортація — довічне заслання на чужину, здебільшого на острів. Спочатку застосовували до політичних злочинців, згодом — до інших категорій громадян. Супроводжували конфіскацією майна, позбавленням громадянства та громадянських прав.

У Давній Русі вигнання за межі громади («вислати з волості») або краю («вибити вон із землі») за збіркою «Руська правда» було частиною покарання за тяжкі злочини: вбивство задля грабунку, підпал, конокрадство тощо. У Великому князівстві Литовському застосовували різновид депортації — баніцію. За часів Гетьманщини багатьох її політичних діячів депортовано до Московського царства. Серед них — гетьмани Д. Многогрішний, П. Дорошенко та І. Самойлович, діяч мазепинської еміграції А. Войнаровський (близько 1689–1740; тепер РФ), останній кошовий Запорозької Січі] П. Калнишевський.

У Західній Європі масову депортацію почали практикувати в Португалії, звідки наприкінці 15 ст. до Південної Америки виселяли кримінальних злочинців.

Від кінця 18 ст. до 1938 тривала депортація з Франції (здебільшого — до Французької Гвіани).

Депортація за політичними мотивами набула розмаху під час революційних подій в Європі середини 19 ст.

Депортація з України

Перші масові депортації з України за національною ознакою відбулися на початку 18 ст. Депортованих царем Петром І тисячі українців використовували на найтяжчих роботах (зокрема на будівництві м. Санкт-Петербурга), засилали на каторгу до Сибіру.

Під час російсько-турецьких війн 18–19 ст. перед Першою світовою війною депортації зазнали кримські татари. 1777 відбулася депортація кримських греків і вірмен до внутрішніх районів Російської імперії.

1939–1941 із Західної України та Західної Білорусі депортовано 318 тисяч сімей, тобто 1 173 170 осіб (близько 10 % населення).

У липні 1941 депортації з України піддано понад 450 тисяч німців та осіб німецького походження.

У травні 1944 з Криму виселено 196 тисяч кримських татар. Влітку того ж року — 38 тисяч болгар, вірмен і греків, які мешкали на півострові. Депортацію за національною ознакою здійснювали у позасудовому порядку за рішеннями державних органів і супроводжували масовою смертністю. За своїм статусом більшість депортованих належала до категорії спецпереселенців; частину, зокрема німців, поселяли у спеціальних таборах.

Після демонтажу радянської тоталітарної системи прийнято низку нормативних актів про подолання наслідків депортації:

  • Декларацію Верховної Ради (ВР) СРСР «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів щодо народів, яких було піддано примусовому переселенню, і забезпечення їх прав» (1989);
  • Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (1991).

09.10.1992 у м. Бішкеку (Киргизстан) підписано Угоду про відновлення прав депортованих осіб, національних меншин та народів (ратифіковано 17.12.1993 BP України). 17.05.1996 у м. Москві підписано документ, згідно з яким держави-учасниці зобов’язалися вжити заходів для забезпечення виконання цієї Угоди.

Центральним органом у вирішенні питань, пов’язаних із депортацією, є Державний комітет України у справах національностей та міграції. Значну допомогу у цій справі надають Програма розвитку ООН, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Управління Верховного комісара ООН у справах національних меншин.

Джерело

  1. Про Державний комітет України у справах національностей та міграції: Указ Президента України № 836/2001 від 13 вересня 2001 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/836/2001#Text

Автор ВУЕ

Ю. І. Римаренко


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
02.03.2022

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶