Евіденціалізм
Евіденціалі́зм (від грец. еvidence — доказ) — напрям в епістемології, відповідно до якого будь-яке знання має ґрунтуватися на очевидності та раціональності. Тип філософського теїзму, який наполягає на необхідності доведення його положень для «нейтральної» аудиторії на підставі повсякденного досвіду та умовиводів, а також емпіричних даних, що забезпечують достатню логічну підтримку даного переконання методами природних наук.
Характеристика
Евіденціалізм передбачає, що релігійна віра (космологічна, телеологічна, онтологічна чи етична) виправдана тільки в тому разі, якщо є переконливі дані на її користь. З цього випливає, що докази буття Бога, включно з аргументом релігійного досвіду, є не більш як імовірними.
Перші філософські формулювання евіденціалізму сходять, щонайменше, до Р. Декарта, Б. Спінози та Дж. Лока, однак його найвпливовішим маніфестом стала стаття філософа й математика В. Кліффорда «Етика переконання» (1877). Тут викладено спробу розгорнутого доказу ірраціональності віри та корпус емпіричних даних, які підтримували б цю тезу з тією мірою надійності, що є стандартною для наукових (наприклад, фізичних) теорій.
Саме з позиції евіденціалізму Д. Г’юм у «Дослідженні про людське розуміння» (1748) вибудовував критику раціональних пояснень чудес і раціонального обґрунтування релігійної віри. Його міркування суголосні теорії філософа Р. Свінберна (нар. 1934; Велика Британія), який прийшов до визнання того, що найліпшою виявляється часом не найпростіша теорія, а та, яка володіє найбільшою пояснювальною силою.
Професори Е. Коні та Р. Фельдман (обидва — США) розвивають теорію евіденціалізму на основі спорідненості визнання якогось твердження істинним, що вважається епістемічно виправданим лише на основі даних досвіду.
У царині філософії релігії до ідей евіденціалізму звертаються філософи М. Мюррей і М. Рей («Вступ до філософії релігії», 2008; обидва — США): «Згідно з деякими філософами, переконання розумно лише в тому разі, коли можна бачити, що зіставлення наявних даних явно свідчить на його користь. Якщо це вірно, то раціональність релігійного переконання (як і будь-якого іншого) залежить, зрештою, від сили аргументів, які ми можемо уявити для його обґрунтування».
Критика
Класикою критики евіденціалізму з позицій ширшої, інтегральної раціональності стала стаття В. Джеймса «Воля до віри» (1896). Автор висунув за мету описати набір умов, достатніх для того, щоби переконання в істинності твердження раціональності залишалося морально доречним (понад те, ставало б моральним обов'язком), навіть за відсутності достатньої емпіричної підтримки.
Ще одна лінія критики тези В. Кліффорда полягає у тому, що за межами науки, особливо в повсякденному житті, евіденціалізм стає нереалістичним: обмеженість когнітивних ресурсів позбавляє можливості успішно збирати достатній корпус емпіричних даних для кожного з наявних переконань.
Інша критика міститься в твердженні аналітичного філософа Е. Плантінги (нар. 1932; США), що евіденціалізм є самореферентно суперечливим, оскільки не існує даних на його користь.
Література
- Feldman R., Conee E. Evidentialism // Philosophical Studies: An International Journal for Philosophy in the Analytic Tradition. 1985. Vol. 48. № 1. Р. 15–34.
- Foley R. The Theory of Epistemic Rationality. Cambridge : Harvard University Press, 1987. 335 р.
- Stenmark M. Rationality in Science, Religion, and Everyday Life. Notre Dame : University of Notre Dame Press, 1995. 383 р.
- Pryor J. Highlights of Recent Epistemology // British Journal for the Philosophy of Science. 2001. Vol. 52. Р. 95–124.
- Evidentialism and its discontents / Еd. by T. Dougherty. Oxford; New York : Oxford University Press, 2011. 335 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Купрій Т. Г. Евіденціалізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Евіденціалізм (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
