Епідемія
Епіде́мія (грец. ἐπιδημία, від ἐπίδημος — поширений у народі) — масове поширення інфекційного захворювання серед населення певної території впродовж короткого часу. Термін «епідемія» уживають щодо захворювань, котрі охоплюють значні регіони.
На життєдіяльність суспільства відчутно впливають сезонні епідемії. Характеризуються щорічним зростанням у певні місяці року рівня захворювань до максимуму — з подальшим інтенсивнішим чи повільнішим зниженням до рівня, що спостерігають у міжсезонний період. Наприклад, щорічні зимово-весняні епідемії ГРВІ та грипу. Періодичність сезонних епідемій пов’язана з біологічними, кліматичними і соціальними причинами.
Зміст
Історична довідка
Перша достовірна відома епідемія спалахнула 430 до н. е. в Стародавніх Афінах. Її, можливо, спричинив черевний тиф. Ця епідемія впродовж 4 років знищила близько третини населення міста, стала однією з причин поразки Афін у Пелопоннеській війні.
Чинники
Епідемія виникає за низки передумов:
- наявність активних джерел інфекції;
- брак активного спротиву реалізації механізмів і шляхів передачі;
- наявність переносників;
- наявність сприйнятливого населення;
- порушення санітарних правил;
- недостатня профілактична робота органів охорони здоров’я тощо.
При поєднанні будь-яких перелічених передумов відбувається старт епідемії.
Крім того, виділяють фактори, що призводять до розвитку епідемії:
- велика щільність населення на відповідній території;
- наявність природних вогнищ інфекцій, які передають комахи;
- рухливість місцевого населення (постійне чи періодичне поповнення населення за рахунок мігрантів з інших місць країни чи з-за кордону),
- недостатність комунального благоустрою і скупченість в оселях; порушення санітарного режиму праці на виробництві, недостатній рівень санітарної культури населення;
- погана організація вакцинації або неможливість здійснення масової специфічної профілактики (брак науково доведених ефективних засобів специфічної профілактики при низці інфекційних хвороб, брак препаратів для масової імунізації тощо);
- незадовільна організація клінічної, лабораторної та санітарно-протиепідемічної допомоги населенню.
Епідемії в Україні
1970 відбулась епідемія холери в деяких південних регіонах України. Вона повторилась у 1994–1995.
На сучасному етапі Україна віднесена до групи країн з епідемією туберкульозу. Згідно з даними МОЗ України, щороку від туберкульозу помирають близько 3700 українців, кожного дня — близько 10 пацієнтів (2019).
Епідемія ВІЛ-інфекції / СНІД в Україні досягла масштабів, найнебезпечніших у Європі. Згідно з даними МОЗ України, на 01.04.2019 у закладах охорони здоров’я під медичним наглядом перебувало 142076 ВІЛ-інфікованих громадян України (показник 336,5 на 100000 населення), зокрема 46987 хворих із діагнозом «СНІД» (111,3).
Шляхи протидії
Фактори, що уповільнюють передачу інфекції, зменшують розвиток епідемії виділяють:
- мала заселеність місцевості;
- відсутність природних вогнищ інфекцій, які передають комахи;
- стабільність місцевого населення, невисокий рівень міграції;
- високий рівень комунального благоустрою населених місць, сприятливі житлові умови — вільне, без скупчення, розміщення в оселях;
- задовільні санітарні умови на виробництві;
- високий рівень санітарної культури населення, у т. ч. працівників дитячих установ, підприємств харчової промисловості, громадського харчування і торгівлі продовольчими товарами;
- можливість проведення якісної планової масової специфічної профілактики інфекційних хвороб.
Особливе значення для стримування епідемій має належний рівень клінічного та лабораторного обслуговування населення, добре організована гігієнічна, протиепідемічна робота серед населення: контроль санітарного стану, умов праці та побуту населення, комунальних, дитячих установ, громадського харчування, продажу харчових продуктів.
Крім того, важливо забезпечувати високий рівень обстеження та роботи в епідемічних осередках, ефективно виявляти та ізолювати носіїв інфекції, провадити заходи проти занесення інфекцій з-за кордону тощо.
Додатково
У країнах із розвиненою медициною в спеціальній літературі термін «епідемія» не вживають — натомість використовують поняття «спалах» (англ. Outbreak). У вітчизняній літературі під «епідемічним спалахом» розуміють підвищення захворюваності, що обмежується невеликою територією (один населений пункт, частина міста, гуртожиток, будинок для літніх людей тощо) і має короткий перебіг.
Масштабні епідемії (в кількох країнах, на кількох континентах) позначають терміном «пандемія».
Література
- Андрейчин М. А., Копча В. С. Епідеміологія. Тернопіль : Укрмедкнига, 2000. 382 с.
- Дикий Б. М., Нікіфорова Т. О. Епідеміологія. Івано-Франківськ : Івано-Франківський державний медичний університет, 2006. 196 с.
- Епідемія // Словник-довідник з екології / Уклад.: О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. Херсон : ПП Вишемирський В.С., 2013. С. 84.
- Виноград Н. О., Василішин З. П., Козак Л. П. та ін. Загальна епідеміологія. 4-те вид. Київ : ВСВ «Медицина», 2017. 200 с.
Автори ВУЕ
Див. також
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.04.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
Покликання на цю статтю: Єрьоменко Р. Ф., Карабут Л. В. Епідемія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Епідемія (дата звернення: 29.04.2024).
