Ерно, Анні Терез Бланш
Ерно́, Анні́ Тере́з Бланш (франц. Ernaux, Annie Thérèse Blanche; уроджена Дюшен (франц. Duchesne); 01.09.1940, м. Лілльбонн, тепер регіон Нормандія, Франція) — письменниця, почесний доктор університету Сержі-Понтуаз (з 2014), лауреатка Нобелівської премії з літератури (2022). Пише французькою мовою.
Зміст
Життєпис
Народилася у сім’ї робітників, які згодом стали власниками кафе-бакалії в м. Івето (тепер регіон Нормандія). Закінчила ліцей Жанни д’Арк у м. Руані. Навчалася на факультеті літератури університетів міст Руана і Бордо. Здобула ступінь агреже з літератури (1971). Працювала над дисертацією про творчість П. Маріво, але не завершила її. Викладала сучасну літературу в закладах освіти міст Бонневілля (1967–1969), Ансі (1969–1975), обидва — тепер регіон Овернь — Рона — Альпи, Понтуаза (1975–1977) та в Національному центрі дистанційної освіти (1977–2000). З 1975 мешкає у м. Сержі (регіон Іль-де-Франс).
Творчість
Почала писати у 30-річному віці. Авторка близько 20 романів. Твори Ерно відверто розповідають про життя, проблеми, внутрішній світ, переживання та пристрасті сучасної жінки. Її романи поєднують інтимну історію та соціологію. Уже перші романи Ерно — «Порожні шафи» («Les Armoires vides»; 1974) і «Або те, що вони кажуть, або нічого» («Ce qu’ils disent ou rien»; 1977) — принесли їй популярність. Головна героїня цих творів — молода дівчина з нижніх прошарків суспільства, що прагне розірвати зв’язки з дрібнобуржуазним середовищем і піднятися у вищі соціальні верстви. Роман «Застигла жінка» («La Femme gelée»; 1981) — відверта розповідь героїні, молодої матері сімейства, про своє дитинство, отроцтво, подружнє життя і статеву зрілість, про мрії та розчарування. У романах «Майдан» («La Place»; 1983, премія Ренодо), «Жінка» («Une femme»; 1988), «Сором» («La Honte»; 1996) Ерно досліджує сімейне життя. Це спогади про померлих батьків: у романі «Майдан» її увага сфокусована на фігурі батька, у романі «Жінка» авторка оповідає про життя і хворобу матері. Романи «Пристрасть» («Passion simple»; 1992), «Загубитися» («Se perdre»; 2001) зображують всепоглинаючу пристрасть вільної жінки до коханого чоловіка. В основу автобіографічного соціального роману «Подія» («L’Événement»; 2000) покладено історію з особистого життя авторки, твір присвячено темі штучного переривання вагітності. Роман «Захоплення» («L’Occupation»; 2002) розповідає про ревнощі жінки до суперниці. У романі «Роки» («Les Années»; 2008) авторка пише про себе у третій особі. Це занурення у час і пам’ять упродовж 60 років. Роман вважають новим словом у жанрі автобіографії. Біографічний твір «Чорне ательє» («L’Atelier noir»; 2011) — це своєрідний щоденник письменниці. Автобіографічний роман «Спогади дівчини» («Mémoire de fille»; 2016) містить розповідь жінки про дівоцтво, першу ніч з чоловіком тощо. У романі «Молода людина» («Le Jeune homme»; 2022) письменниця від першої особи розповідає про кохання та інтимні стосунки між жінкою і студентом, на 30 років молодшим за неї. Стиль Ерно вирізняє філософічність, стислість і аскетичність форм, фрагментарність. Письменниця стверджує, що пише нейтрально, без метафор і романтичних порівнянь, намагається писати мовою робітників і селян Нормандії, до яких вона належала до 18 років. Низку творів Ерно було інсценізовано та екранізовано. Фільм «Подія» (2021, режисер О. Діван), знятий за однойменним романом, отримав головний приз Венеціанського міжнародного кінофестивалю. Твори Ерно перекладені іноземними мовами (англійською, італійською, німецькою та іншими). Українською мовою романи Ерно «Пристрасть» і «Застигла жінка» переклала Є. Кононенко, романи «Майдан» і «Жінка» — Ю. Аніпер.
Нагороди і визнання
Лауреатка Нобелівської премії з літератури (2022). Лауреатка низки літературних премій: Почесної премії роману (1977), Премії Ренодо, премії Майє-Латур-Ландрі Французької академії (обидві — 1984), Премії М. Дюрас, Премії Ф. Моріака, Премії французької мови (усі — 2008), Європейської премії Стрега (2016), Премії М. Юрсенар (2017), Премія Г. фон Реццорі (2019), премії Берлінської академії (2019), Премії Фундації Князя Монако П’єра (2021) та інших. Муніципалітетом Сен-Ле-ла-Форе (тепер регіон Іль-де-Франс) засновано премію Ерно (2006).
Додатково
Ерно стала 16-м французьким автором, першою французькою письменницею і 17-ю жінкою серед лауреатів Нобелівської премії з літератури. Нобелівський комітет підкреслив «сміливість і медичну точність, з якою вона препарує витоки, відчуження та обмеження, що накладає суспільство на особисту пам’ять». Ерно — прихильниця лівих партій, 2018 підтримала протестний рух «жовтих жилетів». Під час прес-конференції у видавництві «Галлімар» після звістки про присудження премії Ерно пообіцяла продовжувати боротьбу з несправедливістю в усіх її формах, зокрема щодо жінок.
Цитати
«Я не вибудовую зв’язну розповідь, я не розповідаю історії (яка не дається мені) з точною хронологією […]. Єдине, що варто врахувати, це такі конкретні речі, як час і свобода, які в мене були і які дали мені змогу прожити усе те»
(А. Ерно. Пристрасть. Цит. за кн.: Пристрасть: Роман / Пер. з фр. Є. Кононенко. Київ : Факт, 2002. С. 17–18).
«Я пишу повільно. […] Звісно, ніякого задоволення писати, в цьому замірі, де я чіпляюся за слова, що колись чула, іноді виводячи їх курсивом. Не для того щоб підкреслити подвійний зміст читачеві й дарувати йому задоволення простоти, від якої я відмовляюсь у всіх формах, ностальгія, пафос чи глузування. Просто тому, що ці слова та фрази розкривають межі та кольори світу, де жили мої батьки, де жила я».
(А. Ерно. Майдан. Цит. за кн.: Майдан. Жінка / Пер з фр. Ю. В. Аніпер. Xарків : Фоліо, 2006. С. 24).
Твори
- La femme gelée. Paris : Gallimard, 1981. 184 p.
- Passion simple. Paris : Gallimard, 1992. 76 p.
- Écrire la vie. Paris : Gallimard, 2011. 1088 p.
- Р о с. п е р е к л. — Пустые шкафы / Пер. с фр. А. В. Немировой. Харьков : Фолио, 1999. 208 с.
- У к р. п е р е к л. — Пристрасть: Роман / Пер. з фр. Є. Кононенко. Київ : Факт, 2002. 192 с.
- Майдан. Жінка / Пер з фр. Ю. В. Аніпер. Xарків : Фоліо, 2006. 126 с.
Література
- Savean M.-F. «La Place» et «Une femme» d’Anni Ernaux. Paris : Gallimard, 1994. 240 p.
- Lecarme J. Ernaux Annie // Dictionnaire de la littérature française XX siècle. Paris : Albin Michel, 2000. 896 p.
- Thumerel F. Annie Ernaux: une œuvres de l’entre-deux. Arras : Artois PU, 2004. 276 p.
- Тюмерель Ф. Анні Ерно // Алхімія слова живого. Французький роман 1945–2000. Київ : Промінь, 2005. С. 264–266.
- Cerf J. Si folle en ce miroir // Le Magazine Littéraire. 2009. № 483. P. 20.
- Froehlich P. Annie Ernaux — Duetto. [W. p.] : Nouvelles Lectures, 2020. 28 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Ерно, Анні Терез Бланш // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ерно, Анні Терез Бланш (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.10.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
