Засоби масової інформації (ЗМІ)
За́соби ма́сової інформа́ції, ЗМІ, ме́дії — платформи і канали, які збирають, обробляють та поширюють інформацію для масових та локальних аудиторій, використовуючи різноманітні технічні засоби. Йдеться про газети, журнали, радіостанції, телеканали, інформаційні служби, онлайн-видання тощо.
ЗМІ працюють на підставі свідоцтва про державну реєстрацію, передбачають наявність постійного спеціального апарату планування, відбору, підготовки для поширення або виробництва інформації. Вони є професійними й бюрократизованими організаціями, які, згідно з ліберальною демократичною моделлю, існують в умовах ринкової конкуренції та функціонують у публічній сфері у межах чинних правових норм. ЗМІ належать до системи мас-медій.
Зміст
Національне законодавство
ЗМІ в Україні функціонують у правовому полі.
Головні документи, що регулюють діяльність національних ЗМІ:
- Закон України «Про інформацію» (1992);
- Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1993);
- Закон України «Про телебачення і радіомовлення» (1993);
- Закон України «Про авторське право і суміжні права» (1994);
- Закон України «Про інформаційні агентства» (1995);
- Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (1997);
- Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (1997);
- Закон України «Про доступ до публічної інформації» (2011);
- Кодекс професійної етики українського журналіста (2013) та ін.
Класифікація
ЗМІ мають розгалужену типологію: їх класифікують за комплексом критеріїв.
За формою власності:
- державні;
- приватні;
- комунальні.
За можливістю публікувати документи певного державного органу чи певної установи:
- офіційні;
- неофіційні.
Залежно від форми подання інформації:
- друковані;
- електронні;
- мультимедійні.
За сферою розповсюдження:
- транснаціональні;
- національні;
- регіональні;
- місцеві.
За видом інформаційного продукту:
За періодичністю виходу:
- квартальники;
- щомісячники;
- тижневики;
- щоденні;
- спецвипуски та ін.
За тематикою контенту:
- політичні;
- ділові;
- соціальні;
- наукові;
- культурні;
- спортивні;
- розважальні та ін.
За цільовою аудиторією:
- для дітей / дорослих;
- для жінок / чоловіків;
- для інших конкретних груп (студентів, освітян, пенсіонерів та ін.).
За мовною ознакою:
- одномовні;
- багатомовні.
Функціональний опис
Засоби масової інформації складають самостійну індустрію, пов’язану з організаційно-технічними комплексами, які забезпечують виробництво й передавання текстової, візуальної та аудіо інформації.
Найпоширеніші теорії, що висвітлюють роль та функції ЗМІ, зазвичай відносять до двох протилежних напрямів:
- ліберальний плюралізм;
- критичний підхід.
Теорія ліберального плюралізму
Ліберальний плюралізм (Дж. Карен, Р. Гакет, Деніс Мак-Квейл та ін.) приписує ЗМІ три головні ролі:
- «суспільний спостерігач» («сторожовий пес демократії»);
- представник споживача;
- джерело інформації.
Прихильники ліберального плюралізму розглядають ці ролі як нормативний ідеал.
Як суспільний спостерігач, ЗМІ повинні наглядати за діяльністю органів державної влади, захищаючи громадян від її зловживань. У сучасних західних суспільствах ця роль передбачає критичний підхід до політичної діяльності органів влади й опозиційних партій.
Як представники споживачів ЗМІ поширюють інформацію, на яку є запит у суспільстві, транслюють погляди та цінності публіки.
ЗМІ як джерело загальнодоступної суспільної інформації є однією з ліберальних традицій, втілення якої можливе тільки за умови функціонування вільного медіаринку. У цій ролі ЗМІ є трибуною для поширення інформації, дискусій та самовираження. Вони водночас транслюють і формують громадську думку.
Згідно з концепцією ліберального плюралізму, важливою передумовою реалізації зазначених ролей ЗМІ є їх незалежність від держави.
Критична перспектива розгляду мас-медій
Прихильники критичного підходу вважають владу латентною, сконцентрованою й домінантною. На основі цього погляду розвилися три критичні перспективи щодо ролі медій:
- інструменталізм,
- комунікативна теорія,
- теорія гегемонії.
Інструменталізм
Інструменталізм розглядає медії як своєрідний інструмент держави або капіталу. Автори цієї моделі (відомим представником є американський учений Н. Хомські) стверджують, що правлячі класи здатні впливати на формування новинного контенту і відтак маніпулювати громадською думкою. Згідно з цією моделлю ЗМІ перебувають на службі у влади, підпорядковані інтересам домінуючих класів і впливають на громадян як пропагандистська машина. Мас-медії виконують ідеологічну роботу з розповсюдження ідей і світогляду правлячого класу, відкидаючи альтернативні погляди, які можуть призвести до зміни або зростання усвідомлення робочим класом його інтересів і формування активної та організованої політичної опозиції.
Комунікативна теорія
До критичного аналітичного напряму в аналізі сучасних медій належить також комунікативна теорія філософа і соціолога Ю. Габермаса, пов’язаного з Франкфуртською школою. На думку Ю. Габермаса, публічна сфера як автономна сфера суспільних дебатів (обговорення політичних проблем) виникає на ранніх етапах розвитку капіталізму — в 17–18 ст., у салонах і кав’ярнях Лондона, Парижа та інших європейських містах У процесі формування публічної сфери соціальні актори обговорювали шляхи розвитку суспільства, розвивали навички висловлювати публічно власні погляди, а суб’єкти політичної влади — здатність сприймати громадську думку. Однак, можливості, закладені на ранній стадії розвитку публічної сфери, за висновком Ю. Габермаса, не були повністю реалізовані.
Демократичні дебати в сучасних суспільствах пригнічуються у зв’язку з розвитком індустрії культури. Розповсюдження сфери масових видовищ є причиною кризи публічної сфери. Остання дедалі більше підпорядковується владним структурам, які втрачають свою прозорість. Сфера публічного в таких умовах стає фікцією: політика, репрезентована лише через мас-медії, розігрується у парламенті як своєрідна п’єса, комерційні інтереси беруть гору над суспільними, а громадська думка формується не через відкриту і раціональну дискусію, а здебільшого через маніпулювання та контроль над інформаційними каналами.
Теорія гегемонії
Концепцію розробив А. Грамші в 1930-х. Він описав процес, шляхом якого домінуючі в суспільстві групи «виборюють згоду» на продовження виконання владних повноважень.
Гегемонія — це влада або панування, що здійснюється однією соціальною групою над іншою. Акт досягнення компромісу є центральним у концепції гегемонії.
А. Грамші відзначав, що правлячий клас не в змозі встановити стабільну й тривалу систему панування, застосовуючи тільки фізичний примус,— він повинен заручитися згодою суспільства на своє панування. Це завдання розв’язується шляхом репрезентації інтересів панівного класу у вигляді універсальних інтересів суспільства. Це призводить до поширення в масштабах усього суспільства системи цінностей, пріоритетів і переконань, які сприяють підтриманню встановленого порядку. У цій перспективі медії і політична система не є замкнутими: обидві є ареною, де в ході боротьби між класами здійснюється змагання культурних значень за право формувати суспільну свідомість. Медії й політична комунікація — інститути гегемонії, арена боротьби, в якій знаковий зміст ЗМІ є частиною невидимої боротьби за дозвіл на панування.
У дослідженнях медій використовуються також інші теоретичні підходи: теорія технологічного детермінізму і постмодернізму.
Теорія технологічного детермінізму
Згідно з концепцією технологічного детермінізму (т. зв. Торонтська наукова школа теорії комунікацій), всі моделі комунікації характеризуються власною логікою і корелюють із функціонуванням суспільств. Духовний і матеріальний прогрес людства визначають не економіка, політика або культура, а технологія соціальної комунікації, власне комунікаційні канали, якими володіють люди.
«Медіум є повідомлення» (The Medium is the Message) — головна теза концепції М. Маклюена (1911–1980). Він вважав: сприйняття аудиторією й інформації, та описуваної дійсності залежить від того, якими засобами, яким каналом вона передається. Технічні засоби комунікації відіграють вирішальну роль у формуванні думок людини, структуруючи її досвід та думки. Медії надають нові можливості для звичайної людини і дають їй змогу миттєво опинятися всюди, долучатися до спільного культурного досвіду (олімпіади, рок- і поп-концерти тощо).
Провідну роль у сучасному світі М. Маклюен відводив телебаченню як «повідомленню». Телебачення, охоплюючи своїми мережами всю планету, поступово перетворює людство в «глобальне село» і задає емоційний клімат цілих культур.
Учений також передбачив появу «гіпермедій» — єдності звуку, статичних і динамічних зображень, що нині зреалізовано в онлайн-комунікаціях.
Теорія постмодернізму
Серед представників постмодернізму відомим критиком сучасних ЗМІ є Ж. Бодріяр. На його думку, з приходом ЗМІ, особливо телебачення, світ стає симулякром (імітацією).
Телебачення представляє нам не власне світ, а все дужче визначає, чим є світ, в якому ми живемо. ЗМІ продукують оманливу реальність і віддаляють індивідів від соціальної дійсності. ЗМІ в сучасній культурі виробляють видовищні, проте позбавлені сенсу повідомлення, формують певний світогляд і спосіб життя членів суспільства; створюють соціально пасивні та легко керовані маси споживачів; віддаляють індивідів від соціальної дійсності і занурюють їх у псевдореальність (гіперреальність) — у цьому полягає їхня суспільна роль.
Література
- Грамши А. Тюремные тетради: Избранные произведения в трёх томах. Москва : Издательство иностранной литературы, 1959. Т. 3. 566 с.
- Бодрийяр Ж. Реквием по масс-медиа // Поэтика и политика. Москва : Институт экспериментальной социологии ; Санкт-Петербург : Алетейя, 1999. С. 193–226. URL : https://gtmarket.ru/laboratory/expertize/2006/82
- Крос К., Гакет Р. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: Перспективи конкуренції / Пер. з англ. Р. Ткачук. Київ : Основи, 2000. 142 с.
- Почепцов Г. Теория коммуникаций. Киев : Ваклер ; Москва : Рефл-бук, 2001. 656 с.
- Filtering the news: essays on Herman and Chomsky's propaganda model / Jeffery Klaehn. Black Rose Books, 2005. 238 p.
- Костенко Н. Теоретичний дискурс про медiа та масову комунiкацiю // Соцiологiчна теорiя : традицiї та сучаснiсть / За ред. А. Ручки. Київ : Інститут соціології НАН Україн, 2007. С. 290–312.
- Єнін М. Вплив організаційної структури ЗМІ на місцевий виборчий процес в Україні // Грані. 2011. № 4. С. 97–102.
- Єнін М. Засоби масової інформації у місцевому виборчому процесі // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологічні науки. 2011. №2. С. 97–108.
- Ажимова Л. Ж. Бодрийяр о феномене массовых коммуникаций в обществепотребления // Гуманитарные исследования в Восточной Сибири и на Дальнем Востоке. 2012. №3 (19). С. 101–110. URL : https://cyberleninka.ru/article/v/zhan-bodriyyar-o-fenomene-massovyh-kommunikatsiy-v-obschestve-potrebleniya
- Jeffery Klaehn. The Political Economy of Media and Power. Peter Lang, 2010. 361 p.
- Єнін М. Соціологія масової комунікації. Луганськ : Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, 2012. 168 с.
- Єнін М. Критична теорія та ідеологічний проект Франкфуртської школи // Актуальні проблеми філософії та соціології. 2015. № 5. С. 65–69.
- Яремчук С. Соціологія масової комунікації. Чернівці : Чернівецький національний університет, 2015. 248 с.
- Хомский Ноам. Создавая будущее: Оккупации, вторжения, имперское мышление и стабильность. М.: Альпина нон-фикшн, 2015. 316 с.
- Маклюэн М. Галактика Гутенберга. Становление человека печатающего / Пер. с англ. и вступ. ст. И. О.
- Тюриной. 4-е изд. Москва : Академический проект, 2016. 448 с.
- Бойд-Барретт О. Медиа-империализм. Москва : Гуманитарный центр, 2018. 292 с.
- Кононов И. Теория массового сознания: возможности и ограничения в условиях некон-венциональной войны (по результатам исследований на свободной территории Луганской области) // Грані. 2018. Т. 21. № 5. С. 28–47.
- Почепцов Г. Пропаганда 2.0. Харьков : Фолио, 2018. 796 с.
Див. також
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Єнін М. Н. Засоби масової інформації (ЗМІ) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Засоби масової інформації (ЗМІ) (дата звернення: 25.04.2024).
Оприлюднено: 23.07.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
