Кожедуб, Іван Микитович
Кожеду́б, Іва́н Мики́тович (08.06.1920, с. Ображіївка, тепер Шосткинського району Сумської області, Україна — 08.08.1991, м. Москва, тепер Російська Федерація) — військовий діяч, льотчик-винищувач, найрезультативніший пілот-винищувач військ антигітлерівської коаліції.
|
Кожедуб, Іван Микитович | |
|---|---|
| Народження | 08.06.1920 |
| Місце народження | Ображіївка |
| Смерть | 08.08.1991 |
| Місце смерті | Москва |
| Напрями діяльності | військова справа |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Тричі Герой Радянського Союзу (04.02.1944, № 1472; 19.08.1944, № 36; 18.08.1945, № 3);
Кавалер двох орденів Леніна (04.02.1944; 21.02.1978); Кавалер семи орденів Червоного Прапора (22.07.1943, № 52212; 30.09.1943, № 4567; 29.03.1945, № 4108; 29.06.1945, № 756; 02.06.1951, № 122; 22.02.1968, № 23; 26.06 .1970, № 537483); Кавалер ордена Олександра Невського (31.07.1945, № 37500); Кавалер ордена Вітчизняної війни I ступеня (06.04.1985); Кавалер двох орденів Червоної Зірки (04.06.1955; 26.10.1955); Кавалер ордена «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» II ступеня (22.02.1990); Кавалер ордена «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» III ступеня (30.04.1975); Кавалер ордена Бойового Червоного прапора МНР; |
Життєпис
Народився в селянській родині. Закінчив семирічну школу в с. Ображіївці (1934) і Шосткинську школу робітничої молоді (1936). У 1934–1936 паралельно з навчанням у школі робітничої молоді працював бібліотекарем шкільної бібліотеки.
1936–1940 навчався у Шосткинському хіміко-технологічному технікумі (тепер Шосткинський фаховий коледж імені Івана Кожедуба Сумського державного університету). 1938–1940 пройшов навчання в Шосткинському аероклубі. Після призову на строкову військову службу (1940) спрямований на навчання до Чугуївського військового авіаційного училища льотчиків-винищувачів (тепер 203 навчальна авіаційна бригада Повітряних сил Збройних сил України в м. Чугуєві), яке закінчив 1941 у званні сержанта (того ж року училище перейменовано на Чугуївську військову авіаційну школу пілотів). Залишений у цьому закладі на посаді інструктора.
Після нападу Німеччини на СРСР 1941 разом із військовою авіаційною школою евакуйований до станції Манкент у Казахстані біля м. Чимкента (тепер м. Шимкент, Казахстан). 1942 за власним бажанням спрямований на фронт. Брав участь у бойових діях до 1945.
1949 закінчив Червонопрапорну Військово-повітряну академію (заклад розформовано у 2011). 1956 закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова (тепер Військова академія генерального штабу Російської Федерації). Перебував на військовій службі до смерті (1991). Похований на Новодівочому цвинтарі в м. Москві.
Діяльність
У 11.1942 прибув на пункт збору льотно-технічного складу у м. Москві, спрямований до 240 винищувального авіаційного полку 302 винищувальної авіаційної дивізії у званні старшого сержанта.
02.1943 спрямований на дійсну службу на Воронезькому фронті. Перший бойовий виліт здійснив 26.03.1943 на літаку Ла-5. Перший літак супротивника збив 6.07.1943 під час боїв на Курській дузі.
05.1943 отримав звання молодшого лейтенанта, 08.1943 —лейтенанта, 11.1943 — старшого лейтенанта, у 04.1944 — капітана. Закінчив війну у званні майора (присуджено в 11.1944).
За час Другої світової війни збив 62 (за даними нагородних документів — 64) літаки супротивника у 330 бойових вильотах. Тричі Герой Радянського Союзу (1944 [двічі] і 1945).
1951–1952 брав участь у бойових діях у Кореї (командувач 324 винищувальної авіаційної дивізії 64 винищувального авіаційного корпусу у званні полковника). Продовжив командувати дивізією після повернення з Кореї і переведення цього з’єднання до м. Калуги.
1962–1963 — командувач 76 повітряної армії Ленінградського військового округу (у званні генерал-лейтенанта авіації). 1964–1971 — перший заступник командувача ВПС Московського військового округу (з 1970 — генерал-полковник авіації). 1971–1978 — співробітник центрального апарату ВПС.
1978–1991 — член Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР (консультативний орган при Міністерстві оборони СРСР для почесного влаштування колишніх воєначальників, які за віком або станом здоров’я не могли перебувати на дійсній службі).
1985 отримав звання маршала авіації.
Твори
- І. М. Кожедуб — автор низки книжок мемуарного змісту:
- Три битви (1945);
- Служу Батьківщині (1949);
- Свято Перемоги (1963);
- Вірність вітчизні (1969);
- Друзі-однополчани (1975).
Література
- Быков М.Ю. Советские асы. 1941–1945 гг. Победы сталинских соколов. М.: Яуза, Эксмо, 2008. 1477 с.
- Бодрихин Н. Г. Кожедуб. М.: Молодая гвардия, 2010. 431 с. (Жизнь замечательных людей).
- Кокотюха А. А. Иван Кожедуб: военный летчик, лучший ас авиации союзников во Второй мировой войне. Х.: «OMIKO», 2010. 128 с.
- Джувага В. Іван Кожедуб — великий українець. І найбільший ас союзників // Історична правда. 08.06.2011. URL. https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/06/8/42013/
- Борисов Д.С., Кожанов А.Є., Лановий А.О. І. М. Кожедуб — видатний майстер повітряного бою // Харківський університет Повітряних Сил: Збірник наукових праць. 2013. Вип. 2(35). С. 230-233.
- Окороков А. Секретные войны СССР. Самая полная энциклопедия. М.: Яуза; Эксмо, 2015. С. 717–718.
- Сейдов И. Советские асы Корейской войны. Изд. 2-е, испр. и доп. М.: Фонд «Русские Витязи», Музей техники В. Задорожного, 2016. 504 с.
- Симонов А. А., Бодрихин Н. Г. Боевые лётчики — дважды и трижды Герои Советского Союза. М., 2017.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Кожедуб, Іван Микитович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кожедуб, Іван Микитович (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.06.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
