Мечников, Iлля Iлліч
Ме́чников, Ілля́ Іллі́ч (15.05.1845, с. Іванівка, тепер с. Мечникове Дворічанського району Харківської області, Україна — 15.07.1916, м. Париж, Франція) — біолог, один з основоположників ембріології, порівняльної патології, імунології та мікробіології, почесний член Петербурзької АН (з 1902), член Паризької АН (з 1912), почесний член Лондонського королівського товариства (з 1895).
|
Мечников, Iлля Iлліч | |
|---|---|
| Народження | 15.05.1845 |
| Місце народження | Мечнікове |
| Смерть | 15.07.1916 |
| Місце смерті | Париж, Франція |
| Alma mater | Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна |
| Напрями діяльності | ембріологія, порівняльна патологія, імунологія, мікробіологія |
Зміст
Життєпис
Народився у родині поміщика, гвардійського офіцера дворянського роду. Закінчив 1862 із золотою медаллю Харківську чоловічу гімназію. У 16 років у московському журналі опублікував свою першу статтю з критикою підручника з геології. Після закінчення гімназії мав намір продовжити навчання в Вюрцбурзькому університеті (Німеччина), проте не зміг реалізувати цей задум. Вступив до Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) на природниче відділення фізико-математичного факультету, де за 2 роки освоїв чотирирічний курс і закінчив навчання 1864.
1864–1867 вивчав морську фауну на острові Гельголанд у Північному морі. Під час закордонного стажування отримував державну стипендію на проведення наукових досліджень. Готував дисертацію, стажувався в лабораторіях Р. Лейкарта (1822–1898; Німеччина) і К. Зибольда (1804–1885; Німеччина). Вивчав ембріологію безхребетних в Італії. Досліджуючи плоских червів родини Планарії, 1865 відкрив внутрішньоклітинне травлення.
1867 захистив магістерську дисертацію «Історія ембріонального розвитку Sepiola» Був обраний доцентом Новоросійського університету (тепер Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) і приват-доцентом Петербурзького університету, де 1868 захистив докторську дисертацію «Історія розвитку Nebalia».
1870–1882 — ординарний професор кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету.
1882 вийшов у відставку і організував в м. Одесі приватну лабораторію. 1882 виїхав до м. Мессіни в Італії, де відкрив фагоцитоз. 1886 повернувся до м. Одеси. Очолив Бактеріологічний інститут.
1886 спільно з М. Гамалією створив у м. Одесі першу в Російській імперії та другу в світі бактеріологічну станцію для боротьби з інфекційними захворюваннями (тепер державна установа «Український науково-дослідний протичумний інститут імені І. І. Мечникова»).
1888 на запрошення Л. Пастера переїхав до м. Парижа, де йому була надана лабораторія в створеному Л. Пастером інституті. Упродовж наступних 28 років очолював лабораторію та продовжував дослідження фагоцитів.
1892 на основі явища фагоцитозу розробив порівняльну патологію запалення, а в подальшому — фагоцитарну теорію імунітету («Несприйнятливість в інфекційних хворобах», 1901). З 1905 — заступник директора Інституту Пастера.
1911 очолював експедицію Інституту Пастера в Російську імперію, де провів важливі дослідження чуми й туберкульозу.
Наукова діяльність
Виявив нову групу черевовійчастих червів (1864–1867). Під час стажування у німецького зоолога професора Р. Лейкарта відкрив складний цикл розвитку (чергування поколінь) у паразитичних круглих червів (нематод). Разом з О. Ковалевським установив наявність трьох зародкових листків у ембріональному розвитку безхребетних, подібно до хребетних, що стало доказом їхнього спільного походження.
1882 відкрив фагоцитоз. Спостерігаючи за рухливими клітинами личинки морської зірки (див. Астеріас), І. Мечников припустив, що захоплюючи й перетравлюючи органічні частки, вони виконують не лише травну функцію, а ще й захисну. Клітини, що приймають участь у цьому процесі, отримали назву фагоцити. Розроблена І. Мечниковим фагоцитарна теорія стала основою порівняльної патології запалення.
У «Лекціях про порівняльну патологію запалення» (1892) виклав нову теорію запалення, розглядаючи його як фагоцитарну реакцію на подразнення. 1892 під час епідемії холери у Франції шляхом проведення дослідів на собі та добровольцях довів специфічність холерного вібріону, а також припустив антагоністичну активність біфідо- і лактобактерій щодо збудника холери. 1900 надав паризькому міжнародному конгресу повний підсумок своїх досліджень з фагоцитарній теорії імунітету. Численні роботи І. Мечникова з бактеріології присвячені питанням епідеміології холери, черевного тифу, туберкульозу та інших інфекційних захворювань.
1903 І. Мечников спільно з Е. Ру (1853–1933; Франція) та Д. Заболотним вивчали сифіліс (зокрема уперше викликали його експериментально у мавп, встановили мікроорганізм збудника, проте не пов’язали його зі захворюванням).
Подальшу наукову діяльність присвятив дослідженню причин старіння. Свої погляди виклав у працях «Етюди про природу людини» (1903) та «Етюди оптимізму» (1907), де на прикладах тварин розглядав питання здорового і тривалого життя, адаптації до старіння і природної смерті. Особливу роль в процесі передчасного старіння відводив кишковій мікрофлорі, одночасно віддаючи належне у боротьбі з кишковими мікроорганізмами, які отруюють організм своїми токсинами, біфідо- і лактобактеріям. Праці І. Мечникова стали основою вчення про дисбіоз і пробіотики. Він також запропонував рецепт промислового виробництва йогурту.
Створив першу російську школу мікробіологів, імунологів і патологів; брав активну участь у створенні науково-дослідних установ, що розробляють різні форми боротьби з інфекційними захворюваннями.
Автор праць: «Ембріологічні дослідження над медузами» (1886), «Несприйнятливість в інфекційних хворобах» (1903), «Сорок років пошуку раціонального світогляду» (1913).
Нагороди та визнання
Лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини (1908) спільно з П. Ерліхом (за відкриття теорії імунітету), премії К. Бера Петербурзької АН (1867, 1870, 1891).
Нагороджений Золотою медаллю Олександра ІІ (1881), медаллю Коплі Лондонського королівського товариства (1906), медаллю Альберта Королівського товариства мистецтв Великої Британії (1916). Командор ордена Почесного легіону (1913).
Додатково
- Серед предків Мечникова молдавський боярин, дипломат, політичний діяч М. Спафарій (Н. Мілеску-Спатару; 1636–1708), учасник Азовського походу Петра І. Правнук М. Спафарія змінив прізвище на Мечников, що пов’язано з етимологією.
- Cпатар (молд./рум. spătar, від лат. spatha, грец. σπάϑη — міч) — придворна посада у середньовічній Валахії, зброєносець, командувач кавалерії.
Література
- Петрюк П. Т., Кучма И. Ю., Резник В. И. Илья Ильич Мечников: биографические, научные и психиатрические аспекты (к 165-летию со дня рождения) // Аннали Мечниковського інституту. 2010. № 2. С.53–62.
- Научная деятельность И. И. Мечникова за рубежом // Journal of Annals of Mechnikov Institute. 2011. № 2.URL:http:// www.imiamn.org.ua /journal.htm
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Філімонова Н. І. Мечников, Iлля Iлліч // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мечников, Iлля Iлліч (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.05.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
