Агровиробниче районування
Агровиробни́че районува́ння — поділ території на одиниці за агровиробничими умовами, контурами, різновидами, агрономічними властивостями і рівнем родючості ґрунтів, для яких можна запропонувати однакове сільськогосподарського використання, відносно однакові прийоми агротехніки та заходи підвищення родючості.
Проблема вибору концепцій районування постала ще наприкінці 19 ст. Витоки агровиробничого районування заклали відображення просторової диференціації агроекологічних умов у межах території з урахуванням екологічної ситуації та вимог основних сільськогосподарських культур, агроекологічного оцінювання ґрунтів, оцінки ґрунтів орних земель за придатністю для вирощування основних сільськогосподарських культур по природно-сільськогосподарських районах, систематизації наявних ґрунтових районувань і складання схеми агроекологічного районування. Науковою основою визначення придатності ґрунтів для сільськогосподарських культур є природно-сільськогосподарське районування і агровиробниче групування ґрунтів України.
За придатністю для вирощування сільськогосподарських культур сільськогосподарські землі диференціюють за п’ятьома класами:
1) найбільш придатні;
2) середньої придатності;
3) обмежено придатні;
4) низької придатності;
5) непридатні.
Система районувань включає базові районування (1-й ранг), що надають комплексні відомості про різноманітні властивості та зв’язки об’єкта вивчення. Нижчі ранги диференціюють сільськогосподарські угіддя за конкретними заданими цілями: 2-й — загального (галузевого) характеру; 3-й — часткового; 4-й — конкретного. Зі зниженням таксономічного рівня районувань інформація деталізується, прив’язується до конкретних місцевих умов і розв’язання вузьких прикладних завдань.
Література
- Гудзь В. П., Лісовал А. П., Андрієнко В. О., Рибак М. Ф. Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії. Київ : Центр учбової літератури, 2007. 408 с.
- Тихоненко Д. Г. та ін.Картографія ґрунтів. 3-тє вид., допов. і перероб. Харків : Майдан, 2014. 394 с.
