Агроґрунтове районування
Агроґрунтове́ районува́ння — природно-географічне районування певної території залежно від переважаючих ґрунтів задля оптимального використання земельних ресурсів. Агроґрунтове районування в Україні стало можливим після проведення у 1950–1960-х масштабного обстеження ґрунтів на площі близько 45 млн га за єдиною програмою та методикою. Агровиробнича цілеспрямованість агроґрунтового районування включає клімат, склад і будову ґрунтотворних порід, умови поверхневого і ґрунтового зволоження, напруженість ерозійних процесів, структуру рослинного та ґрунтового покриву та ін. Але основним показником для агроґрунтового районування є ґрунтовий покрив. Система агроґрунтового районування передбачає введення фізико-географічних (ґрунтових) таксономічних одиниць — зона, підзона, провінція, район, підрайон, мікрорайон тощо. Таксономічна система агроґрунтового районування України включає виділення ґрунтово-біокліматичних поясів як сукупності ґрунтових зон і гірських ґрунтових провінцій, подібних за кліматичними й радіаційними умовами. Україна розташована у межах суббореального (більшість території), бореального (Полісся) і субтропічного (частина південного берега Криму) поясів. Ґрунтово-біокліматичні області — сукупності ґрунтових зон і гірських провінцій, об’єднані у межах поясу за подібністю умов зволоження й континентальністю, і за спричиненими ними особливостями ґрунтоутворення та ведення землеробства. Всі пояси й області поділяються на фізико-географічні й агроґрунтові зони. Агроґрунтова зона — ареал зональних типів ґрунтів з виділенням агроґрунтових підзон, на території яких поширені певні підтипи ґрунтів (Полісся, Лісостеп, Степ). У кожній області виділяють 2–3 агроґрунтові зони. Частина агроґрунтової зони, що відрізняється специфічними властивостями ґрунтів і умовами ґрунтоутворення під впливом абіотичних чинників, називається ґрунтовою провінцією. Частина ґрунтової провінції з певним типом структур ґрунтового покриву, що характеризується його однотипністю, зумовленою характером ґрунтоутворювальних порід і формами рельєфу, називають агроґрунтовим округом. Частина округу, що характеризується однотипністю ґрунтового покриву в межах ґрунтових комплексів, називають агроґрунтовим районом. Гірська ґрунтова провінція — ареал поширення чітко визначених вертикальних ґрунтових зон, які зумовлено комплексом гірської країни в системі ґрунтово-біокліматичних областей. Агроґрунтове районування дає змогу раціонально розміщувати основні сільськогосподарські культури за зональним ґрунтово-кліматичним принципом.
Література
- Гринь Г. С. Принципи агроґрунтового районування Української РСР // Агрохімія і ґрунтознавство. Київ : Урожай, 1969. Вип. 12: Агроґрунтове районування України. С. 3–26.
- Назаренко І. І., Польчина С. М. та ін. Ґрунтознавство з основами геології. Чернівці : Книги XXI, 2006. 504 с.
- Торфово-земельний ресурс України. (Концепція комплексного використання) / За наук. ред. В. П. Ситника, Р.С. Трускавецького. Харків : ІГА ім. О. Н. Соколовського, 2010. 71 с.
- Медведєв В. В., Пліско І. В. Цінні, деградовані і малопродуктивні ґрунти України: заходи з охорони і підвищення родючості. Харків : ТОВ «Смугаста типографія», 2015. 143 с.
- Адамчук В. В., Булгаков В. М., Танчик С. П. Сучасні проблеми оранки як особливого прийому обробітку ґрунту // Вісник аграрної науки. Київ : Українська академія аграрних наук. 2016. № 1. С. 5–10.
- Медведєв В. В. Обґрунтування чинних і перспективних стандартів, що убезпечать оргі ґрунти від фізичної деградації // Вісник аграрної науки. Київ : Українська академія аграрних наук. 2016. № 4. С. 19–23.
