Релігійна освіта
Релігійна освіта — багатозначне поняття:
1) система навчання на основі певного релігійного світогляду на будь-якій з ланок освіти (дошкільна, шкільна, зокрема недільні школи), професійна (зокрема семінарії), вища (наприклад, духовні академії, університети);
2) викладання предметів релігієзнавчо-етичного спрямування з позицій певного релігійного світогляду (наприклад, "Християнської етики") в системі загальної освіти;
3) катехітичний складник в системі духовної освіти (див. Катехизація).
Основні підходи
Поняття «релігійна» і «духовна» освіта не є тотожними (див. Духовні навчальні заклади). Найчастіше поняття «релігійна освіта» вживається в контексті загальної середньої освіти. Одним із поширених підходів до розуміння сутності і змісту релігійної освіти в європейських країнах є модель, запропонована П. Шрейнером, котрий розмежовує:
- освіту «в релігії», тобто виховання і навчання учнів у певній релігійній традиції, яке в більшості країн відбувається поза стінами державних шкіл;
- освіту «про релігію», що передбачає релігієзнавче просвітництво, висвітлення тем, важливих для світоглядної орієнтації людини;
- освіту «від релігії», яка пропонує учням різні підходи до вирішення важливих світоглядних питань з позицій основних релігійних та етичних систем, задля віднайдення власного духовного шляху та розуміння.
В реальності ці умоглядно виділені моделі існують у змішаному вигляді. За способом організації та провадження релігійної освіти виділяють три її типи (Д. Джарвіс):
- Наставляння (близьке за суттю до катехізації) — викладання священнослужителями основ релігійного віровчення певної конфесії учням-вірянам (незалежно від віку та ланки освіти). В закладах освіти, які діють на основі принципу свободи совісті та віросповідання, катехітичні курси, є дисциплінами за вибором;
- Релігієзнавство — навчання історії релігії (релігій світу) або наукового огляду різноманітних релігійних течій, яке забезпечується переважно світськими вчителями/викладачами на основі академічного підходу;
- Етичне виховання — виклад порівняльного огляду етичних норм різних релігій та моральне виховання, що провадиться зазвичай у курсах за вибором, які викладаються вчителями шкіл.
Відповідно, моделі включення релігійного компонента в державні школи країн Європи можуть істотно різнитися. Наставляння в одній релігійній течії (конфесії) прийнятне лише в державах із явним панівним віросповіданням серед більшості мешканців (наприклад, Греція, Йорданія, Італія, Польща). Зважаючи на загально правові норми свободи совісті, в школах цих країн пропонується або альтернативний курс етики, або запроваджений катехітичний курс є курсом за вибором.
Другу групу складають держави, де наставляння відбувається в одній серед кількох релігій (за вибором). Зазвичай — це вибір між різними конфесіями християнства; між християнством та ісламом; християнством та світською етикою. Така система освіти функціонує, наприклад, в Австрії, Іспанії, Німеччині, але не надто поширена назагал.
Третю групу утворюють держави, де забезпечується викладання релігієзнавства та етики — наприклад, Велика Британія, Норвегія, Швеція, Фінляндія. Здебільшого це — світські за змістом дисципліни, які викладаються вчителями шкіл, з акцентом на християнстві та етичних цінностях.
До четвертої групи відносять держави з цілковитим виключенням релігійного компонента із державної шкільної освіти: Албанія, Бельгія, Данія, Чехія, Швейцарія, Франція.
Окремо виділимо групу пострадянських країн, де на законодавчому рівні прописано відокремлення релігії від школи, але на практиці відбуваються активні процеси із впровадження у навчальний процес курсів конфесійно-орієнтованого змісту.
Як наслідок, функціонують два типи релігійної освіти: конфесійно-орієнтована (наставляння, історія та етика певної конфесії) і позарелігійна (етичне виховання, релігієзнавство).
За критерієм, що враховує саму можливість присутності релігійної освіти в системі шкільної освіти, виділяють (Ф. Купріянов): держави, де прямо передбачається викладання релігії в шкільній програмі; держави, де дозволяється таке викладання; держави, де дозвіл стосується лише приватних шкіл; держави, де цілковито заборонено виклад релігійного контенту в школах (незалежно від їхньої форми власності).
Рекомендації експертів
Міжнародна спільнота спонукає до створення та активізації громадських спілок, організацій, метою яких є вирішення питань теоретичного та методологічного забезпечення релігійної освіти. Серед них: «Освіта про релігії та вірування» (Education about religions and beliefs), «Асоціація релігійної освіти» (Religious Education Association), «Асоціація професорів, практиків та дослідників у сфері релігійної освіти» (Association of Professors, Practitioners, and Researchers in Religious Education), «Навчання про релігію у підтримку громадянського плюралізму» (Teaching about religion in support of civic pluralism) тощо.
Основи безконфліктного існування релігійної освіти в державних школах були закладені розробками Інституту відкритого суспільства Південно-Східної Європи. Експертні рекомендації «Релігія та шкільне навчання у відкритому суспільстві» (2004) передбачають впровадження таких положень:
1) відокремлення релігії як інституції від державних шкіл у країнах, де законодавчо закріплено світськість та/або свободу совісті та віросповідання;
2) релігійна освіта в нерелігійних закладах освіти мусить бути позаконфесійною або надавати учням можливість вибору альтернативних курсів;
3) вивчення основних релігійних течій, діючих в державі, має стати шляхом для міжконфесійного взаємопорозуміння та самоідентифікації;
4) навчання релігійним аспектам мають здійснювати винятково педагогічні працівники;
5) релігійна освіта може бути присутньою в школі для розв’язання моральної кризи сучасної молоді.
Література
- MacNeill D. Religious Education and National Identity // Social Compass. September 2000. Vol. 47(3). Р. 343–351.
- Рекомендація Rec(2001) 15 Комітету міністрів Ради Європи «Про викладання історії у XXI столітті в Європі». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_729.
- Джарвис Д. Религия и религиоведение в государственных средних школах: современные подходы // Религия и право. 2003. № 1.
- Лагодич М. Місце та роль релігійної освіти у громадянському суспільстві // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Чернівці : Золоті литаври, 2004. С. 203–204.
- Pе́pin L. Teaching about Religions in European School Systems. Policy Issues and Trends / NEF Initiative on Religion and Democracy in Europe. London : Alliance Publishing Trust, 2009. 92 р.
- Кришмарел В. Ю. Релігійна освіта в державних школах: європейський та український контекст // Збірник наукових праць «Проблеми сучасного підручника». 2013. Вип 13. С. 121–130.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Кришмарел В. Ю. Релігійна освіта // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Релігійна освіта (дата звернення: 9.05.2024).
Оприлюднено: 04.09.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
