Аналітична філософія
Аналіти́чна філософія — напрям західної (переважно англо-американської) філософії кін. 19 — поч. 21 ст., для якого найхарактернішими методами вирішення філософських проблем стали логічний і лінгвістичний аналізи мови.
Виникнення
Своїми витоками напрям сягає філософії британського емпіризму (Дж. Лок, Д. Юм), В. Ляйбніца, І. Канта, позитивізму (Дж. Мілль, Г. Спенсер).
Термін «аналітична філософія» був запроваджений Гербертом Фейглем (1902–1988, Австрія, США). Першим представником аналітичної філософії називають Г. Фреге, автора фундаментальної статті «Про сенс і значення» («Über Sinn und Bedeutung», 1892); його твори вивчали Р. Карнап, Л. Вітгенштайн.
Фундаторами аналітичної філософії, котрі звернулись до проблем «логічного аналізу» та виступили проти абсолютного ідеалізму, вважаються Дж. Мур і Б. Рассел. Логіки й методологи Р. Карнап, Г. Райхенбах, К. Гемпель та ін. займалися вивченням логіки науки, проблемами обґрунтування науки та синтезу наукового знання.
Основні напрями
В аналітичній філософії вирізняють два напрями: філософію логічного аналізу та лінгвістичну філософію. В англійській лінгвістичній філософії було сформовано два осередки — Кембриджський (Дж. Мур, А. Вайтгед, Б. Рассел, Л. Вітгенштайн, Дж. Віздом, А. Емброуз, Н. Малькольм та ін.) та Оксфордський (Дж. Остін, Г. Райл, П. Стросон та ін.). Після еміграції представників аналітичної філософії до США в 1960-х тут зародився новий її напрям — неопрагматизм (В. Куайн, Р. Рорті).
Аналітична філософія стала (і залишається) домінуючим напрямом в США. Поряд із тим, діють західноєвропейські осередки: так, Я. Гінтікка та Г. фон Вріґт — представники Скандинавської школи аналітичної філософії. У 1970–80-х розпочалися дослідження в галузі теоретичної лінгвістики (Д. Девідсон, Дж. Сьорл, М. Дамміт). У другій пол. 20 ст. сформувався новий напрям в аналітичній філософії, головною проблематикою якого стало співвідношення ментального та тілесного (Г. Фейгл, Дж. Смарт, Д. Армстронг, П. Черчленд, М. Бунге та ін.).
Методологія досліджень в царині аналітичної філософії поступово переходила від логічного аналізу (шляхом спроб побудови формальної мови) та лінгвістичного аналізу (що був зосереджений на проблемах буденної мови та контексту) — до проблем свідомості, зі застосуванням методів екстраполяції, аналізу концептуального, конвергенції [див. Конвергенція в мовознавстві], ментальних експериментів. Відповідно, і сам предмет аналітичної філософії змінювався від проблем мови до проблем свідомості.
Література
- Dummett M. The Interpretation of Frege’s Philosophy. London : Duckworth, and Cambridge MA : Harvard University Press, 1981. 480 p.
- Никоненко С. Аналитическая философия: основные концепции. Санкт-Петербург : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2007. 246 с.
- Шрамко Я. Що таке аналітична філософія? // Філософська думка. 2011. № 3. С. 10–27.
- Антологія сучасної аналітичної філософії, або жук залишає коробку / За наук. ред. А. С. Синиці. Львів : Літопис, 2014. 374 с.
- Лебідь А. Є. Концепт «істина» в аналітичній філософії. Суми : СумДУ, 2017. 381 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бугров В. А. Аналітична філософія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аналітична філософія (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.04.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
