Хвороби інфекційні (Г. О. Соломенник, К. В. Юрко)
Хворо́би інфекці́йні, захво́рювання інфекці́йні (від (лат. morbus infectiosus) — численна група захворювань людини і тварин, спричинених живим збудником та / або його токсином. Інфекційні хвороби називають також заразними.
Відомо близько 1500 хвороб інфекційних. Серед них: грип, парагрип, коронавірусна хвороба 2019, вітряна віспа, кір, скарлатина, правець та ін.
Зміст
Історична довідка
Епідемії та пандемії хвороб інфекційних відбувалися в усі періоди історії.
Наукове вивчення заразних хвороб почалося з другої половини 19 ст. Учений і лікар Х. Гуфеланд (1762–1836; Німеччина) впровадив термін «інфекційні хвороби», котрий визнали на міжнародному рівні.
У вивчення інфекційних хвороб зробили внесок Д. Фракасторо, Д. Самойлович, Л. Пастер, Е. Дженер, І. Мечников, Р. Кох, Д. Івановський та ін. Серед вітчизняних учених — Д. Заболотний, М. Гамалія, О. Маркевич, Р. Брауде, Ж. Возіанова, М. Андрейчин, В. Козько, С. Федорченко, О. Голубовська та ін.
Класифікація
Хвороби інфекційні класифікують за різними критеріями.
Залежно від джерела інфекції, розрізняють інфекційні захворювання:
- антропонози — джерелом інфекції є людина (холера, черевний тиф, шигельоз, малярія);
- зоонози — джерелом інфекції є тварина (лептоспіроз, чума, сибірка);
- антропозоонози (сальмонельоз);
- сапронози — збудник постійно перебуває в навколишньому середовищі (правець, ботулізм, легіонельоз).
За механізмом зараження та специфічною локалізацією збудника в організмі людини епідеміолог Л. В. Громашевський (1947) розподілив інфекційні захворювання на кишкові, дихальних шляхів, кров’яні, зовнішніх покривів. Згодом цю класифікацію було адаптовано до сучасних уявлень — стали виділяти інфекційні захворювання з певними механізмами зараження:
- фекально-оральним (сальмонельоз, холера, шигельоз),
- аерогенним (грип, дифтерія, кір);
- трансмісивним (малярія, висипний тиф);
- рановим та інокуляційним (сказ, правець);
- внутрішньоутробним (токсоплазмоз);
- парентеральним (ВІЛ-інфекція, вірусні гепатити В і С);
- множинним (чума, сибірка, туляремія).
Етіологія
Хвороби інфекційні є найвищим ступенем розвитку інфекційного процесу, або процесу взаємодії між мікро- та макроорганізмом за певних умов навколишнього середовища, що виникає внаслідок переваги патологічних реакцій над компенсаторними зі значним порушення гомеостазу та супроводжується характерними клінічними проявами.
Етіологічними чинниками хвороб інфекційних можуть бути віруси, бактерії, рикетсії, гриби, найпростіші, гельмінти, членистоногі.
Здатність мікроорганізму спричинювати хвороби інфекційні в людини зумовлена певними його властивостями:
- патогенністю — здатністю спричинювати інфекційний процес у чутливому макроорганізмі;
- вірулентністю — ступенем патогенності;
- токсигенністю — здатністю до утворення токсинів;
- інвазійністю — здатністю до проникнення в організм загалом, а також в окремі його органи та тканини.
Патогенез та клінічні прояви
Хвороби інфекційні характеризуються такими особливостями:
- спричинюються живим специфічним збудником;
- є заразними;
- мають циклічний перебіг;
- для багатьох інфекційних хвороб існує можливість специфічної профілактики, зазвичай закінчуються формуванням імунітету.
Наявність живого специфічного збудника — умова, яка є необхідною для виникнення інфекційної хвороби.
Циклічність перебігу інфекційних хвороб передбачає послідовну зміну періодів:
- інкубаційний — час від моменту зараження до появи перших клінічних проявів;
- початковий — від появи перших симптомів, зазвичай неспецифічного характеру, до розвитку вираженої розгорнутої клінічної картини;
- розпал — максимально виражені клінічні прояви, в т. ч. опорні та патогномонічні симптоми;
- одужання, або реконвалесценція — зменшення та повне зникнення всіх симптомів, нормалізація лабораторних показників.
У людини, котра перехворіла на майже будь-яке інфекційне захворювання, залишається відбиток у вигляді специфічних реакцій (гуморальних і клітинних) зазвичай на все життя. Тож формування специфічного імунітету — заключний етап інфекційного процесу.
Хвороби інфекційні характеризуються певними клінічними ознаками.
До синдромів належать: гарячка й інші прояви загальної інтоксикації (головний біль, біль у м’язах, загальна слабкість, зниження апетиту), висип, жовтяниця, судоми, лімфаденопатія, діарейний, респіраторний, менінгеальний, гепатолієнальний, суглобовий, геморагічний синдроми.
Симптоми можуть бути місцевими, тобто пов’язаними з локалізацією збудника в організмі людини та загальними (прояви загальної інтоксикації), а також патогномонічними, опорними та допоміжними.
Також ознаками інфекційних захворювань є наявність специфічних вхідних воріт, можливість виникнення реінфекції, суперінфекції, загострення, рецидиву, персистенції збудника, можливість розвитку ускладнень.
Діагностика та лікування
Діагностика інфекційних хвороб ґрунтується на специфічних методах дослідження, спрямованих на виявлення самого збудника та / або антитіл до нього. Лікування інфекційних хвороб має бути раннім, активним, індивідуальним, радикальним, комплексним. Застосовують засоби етіотропної, специфічної, патогенетичної та симптоматичної терапії.
Епідеміологія
На сучасному етапі в загальній структурі захворюваності людини на інфекційні хвороби припадає 20–40 %.
Для багатьох інфекційних хвороб характерними є масовість ураженості населення у вигляді спалахів, епідемій і навіть пандемій.
За принципом здатності чинити вагомий вплив на здоров’я населення та створювати надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров’я виділяють групу особливо небезпечних карантинних інфекцій, що регулюються Міжнародними медико-санітарними правилами: чума, холера, жовта гарячка та ін.
Профілактика
Профілактику інфекційних хвороб поділяють на неспецифічну та специфічну.
Неспецифічна, або загальна, профілактика може бути індивідуальною (дотримання правил особистої гігієни) та суспільною (система заходів з охорони здоров’я колективів), специфічна — плановою й екстреною.
Специфічна профілактика передбачає щеплення населення планово та за епідемічними показаннями, що дає змогу керувати певними інфекціями. До керованих інфекцій відносять поліомієліт, коклюш, правець, дифтерію, кір, краснуху, паротит та ін.
Література
- Голубовська О. А., Андрейчин М. А., Шкурба А. В. та ін. Інфекційні хвороби. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ : ВСВ «Медицина». 2018. 688 с.
- Козько В. М., Соломенник Г. О., Юрко К. В. та ін. Інфекційні хвороби. Київ : ВСВ «Медицина», 2019. 312 с.
- Williams A. Contagious Diseases Sourcebook. 4th ed. Detroit : Omnigraphics, 2019. 776 p.
Автори ВУЕ
Див. також
- Хвороби інфекційні (Л. Ф. Сілаєва)
- Коронавірусна інфекція
- Коронавіруси
- Засоби індивідуального захисту медичних працівників
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.04.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
Покликання на цю статтю: Соломенник Г. О., Юрко К. В. Хвороби інфекційні (Г. О. Соломенник, К. В. Юрко) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Хвороби інфекційні (Г. О. Соломенник, К. В. Юрко) (дата звернення: 27.04.2024).
