Індустріалізація України
 | Стаття не входить до енциклопедії. |
Індустріалізація України. В роки індустріалізації СРСР промисловість була поділена на дві групи з різним ступенем фінансування і постачання. Промисловість групи А (виробництво засобів виробництва) обслуговувала в першу чергу галузі, що виробляли продукцію воєнного призначення, а також власні галузі. Промисловість групи Б забезпечувала випуск товарів широкого споживання і фінансувалася в останню чергу.
За сім років відбудовного періоду (1922–1928) українська промисловість освоїла 760 млн. руб., в тому числі 659 млн. по групі А і 101 млн. – по групі Б. За сім років індустріалізації (1929–1935) капіталовкладення зросли до 8 210 млн. руб., тобто в 10,8 разів, у тому числі до 7388 млн. по групі А і 822 млн. – по групі Б. Частка капіталовкладень по групі Б не перевищувала 10% сукупних, хоч ця група була основним джерелом бюджетних доходів. Галузі групи Б обкладалися високим непрямим податком ( в ті часи він називався податком з обороту). Продукція цієї групи спрямовувалася кінцевим споживачам, змушеним купувати її за високими цінами, а податок з обороту потрапляв в бюджет і спрямовувався на фінансування групи А. Продукція групи А надходила до споживачі без обтяження податком з обороту. Отже, фінансування капіталовкладень здійснювалося за рахунок зниження життєвого рівня кінцевого споживача. Довгострокові іноземні позики були недоступні радянському уряду внаслідок невизнання дореволюційних боргів.
Серед новобудов групи А переважали заводи, які становили інфраструктуру воєнної промисловості і постачали її металом, вугіллям, машинами. Заводи, що безпосередньо спеціалізувалися на виготовленні воєнної продукції, були в УРСР поодинокими, як правило – дореволюційної побудови. Нові підприємства будувалися на території, яка вважалася недоступною для ворожої авіації.
В Радянському Союзі налічувалося 35 об’єктів цивільної промисловості, в спорудження або реконструкцію яких до 1936 р. було вкладено не менше 100 млн. руб. По регіонах вони розподілялися таким чином:
| Регіон | Кількість об’єктів | Сумарні капіталовкладення в млн. руб. |
|---|---|---|
| Україна | 12 | 2783 |
| Урал | 6 | 2396 |
| Центральна Росія | 6 | 948 |
| Сибір | 3 | 1152 |
| Середня Азія і Казахстан | 3 | 478 |
| Північно-Західний | 2 | 384 |
| Поволжя | 2 | 339 |
| Закавказзя | 1 | 110 |
Отже, за кількістю таких об’єктів УРСР істотно переважала будь-який регіон, а за освоєними капіталовкладеннями до неї наближався тільки Урал. Список новобудов або реконструйованих підприємств, в які було вкладено понад 100 млн. руб. (в дужках – освоєні кошти) був такий: Запоріжсталь (369), Макіївський металургійний завод (295), “Азовсталь” (292), Новокраматорський металургійний завод (291), Криворізький металургійний завод (252), Дніпробуд (250), Дніпровський металургійний завод (240), Ворошиловградський металургійний завод (216), Дніпровський алюмінієвий комбінат (169), Нижньодніпровський трубопрокатний завод (160), Комунарський металургійний завод (149), Харківський тракторний завод (100). Переважна більшість підприємств (8 з 12) належала до металургії, від нульового циклу будувалися лише п’ять підприємств, всі інші були побудовані до революції.
У валовій продукції великої промисловості України за 1928–1937 підвищилася частка таких галузей: машинобудування та металообробки – з 13,6 до 29,8 %, хімічної індустрії – з 2,9 до 7 %, електроенергетики – з 1 до 3,1 %. Питома вага чорної металургії зменшилася з 15,1 до 12,2 %, кам’яновугільної промисловості – з 9,6 до 4,9 %, харчосмакової промисловості – з 38,5 до 21,8 %. Це дає уявлення про тенденцію, але не показує справжньої ваги галузі в економіці. Незмінні ціни 1928, в яких обчислювався обсяг валової продукції, були по-різному незмінні у різних галузях. У машинобудуванні, де відбувалося прискорене оновлення продукції, нова продукція йшла в статистичну звітність за інфляційною ціною, бо іншої не існувало. Крім того, галузі відрізнялися одна від одної за питомою вагою товарів кінцевого споживання, які обкладалися високим податком з обороту. Проте навіть створені ціноутворенням показники радянської статистики відображали колосальні зрушення у промисловості, зумовлені курсом на здійснення форсованої індустріалізації.
Співвідношення між великою та дрібною промисловістю в загальному промисловому виробництві змінилося між 1925/26 господарським роком (такі роки починалися з 1 жовтня) і 1938 в таких пропорціях (у відсотках):
- по великій промисловості:
- за кількістю підприємств – з 0,6 до 8,6;
- за кількістю робітників – з 43,2 до 83;
- за валовою продукцією – з 68,7 до 92,5.
- по дрібній промисловості:
- за кількістю підприємств – з 99,4 до 91,4;
- за кількістю робітників – з 56,8 до 17;
- за валовою продукцією – з 31,3 до 7,5.
Дрібна промисловість на початку форсованої індустріалізації давала майже третину промислової продукції. За кількістю зайнятих осіб в кустарно-ремісничих закладах цей сектор переважав фабрично-заводських робітників. Наприкінці 1930-х рр. перевага фабрично-заводського сектору у виробництві продукції стала вирішальною.
У великій промисловості теж відбулися докорінні зміни у виробництві продукції, призначеної для галузей А і Б. Питома вага групи А між 1927/28 і 1937 рр. зросла з 50,8 до 68 %, а питома вага групи Б – скоротилася з 49,2 до 32 %. Реальне падіння частки продукції групи Б було більшим, ніж показує статистика. В 1927/28 цінові співвідношення ще враховували ринкові пропорції, але наприкінці 1930-х рр. вони визначалися державою так, як їй було зручно. Форсована індустріалізація здійснювалася за рахунок обмеження життєвих потреб населення.
Західноукраїнські землі до Першої світової війни були аграрною окраїною слабо розвинутої у промисловому відношенні Австро-Угорщини. Основна маса сировинних ресурсів транспортувалася за межі українських земель для дальшої переробки або експортування. Високотехнологічні виробництва не створювалися внаслідок відсутності кваліфікованої робочої сили. У міжвоєнний період ситуація не змінилася. Тільки в грудні 1944 Державний комітет оборони СРСР прийняв рішення про індустріалізацію Львова. В розвиток цього рішення у травні 1945 РНК УРСР і ЦК КП(б)У прийняли постанову “Про заходи по відбудові і дальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 рік”. У ній конкретизувалися завдання щодо відбудови та реконструкції традиційних для Західної України галузей промисловості: нафтогазової – на Львівщині, лісової, лісопильної і лісохімічної – в районі Карпат, легкої – на Буковині, соледобувної – на Закарпатті. Водночас передбачалося створення нових для краю галузей – машинобудівної, приладобудівної, металообробної та ін.
Проблема кваліфікованої робочої сили розв’язувалася організацією добровільно-примусової мобілізації інженерно-технічного персоналу робітників з інших областей УРСР й інших регіонів СРСР. У першій повоєнній п’ятирічці до західних областей прибуло понад 90 тис. робітників, техніків, інженерів. У Львові були розміщені демонтовані в різних регіонах СРСР заводи разом з трудовими колективами – електроламповий, телеграфної апаратури, інструментальний, сільськогосподарських машин. 1949 дав першу продукцію завод автонавантажувачів. Почалося будівництво автобусного заводу. У 1948 завершилося будівництво найбільшого тоді в СРСР і Європі магістрального газопроводу Дашава-Київ. В 1951 газопровід було продовжено до Москви.
У повоєнні роки було відкрите невелике за промисловими запасами вугільне родовище у Львівській і Волинській областях, з 1954 почалося видобування вугілля. 1950 геологи відкрили найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки, на його базі виник гірничохімічний комбінат.
На кінець першої повоєнної п’ятирічки в західних областях працювали 70 підприємств з кількістю робітників на кожному понад 300, а також сотні середніх і дрібних підприємств. В другій повоєнній п’ятирічці почалося спорудження Добротвірської державної районної електростанції і Теребле-Ріцької ГЕС у Закарпатті. Однак порівняно з іншими регіонами України західноукраїнські області залишалися найменш розвинутими.
Література: Кульчицкий С.В. Внутренние ресурсы социалистической индустриализации СССР (1926–1937). – К., 1979; Баран В.К. Україна 1950-1960-х рр. Львів, 1996; Економічна історія України. – Т. 2. – К., 2011.
Автор ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
