Архітектура Білорусі
 | Стаття не входить до енциклопедії. |
Архітектура Білорусі започаткована зодчеством західних князівств Київської Русі — Полоцького і Гродненського. Основними містами були Полоцьк із 10-ма мурованими храмами, Гродно з 6-ма мурованими храмами, Вітебськ, Пінськ, Мінськ, усі — з дерев’яно-земляними укріпленнями. Масова забудова була дерев’яною. Муроване будівництво започаткувала в м. Полоцьку (тепер — Вітебської області) 1044 артіль майстрів із м. Києва, яка спорудила Софійський собор. Спаський собор Спасо-Євфросиніївського монастиря в м. Полоцьку (зодчий Іван, 1150-і) заклав новий для Київської Русі тип динамічного стовпоподібного однокупольного храму. Такий тип храму в 1170-х полоцька будівельна артіль, розійшовшись різними містами Русі, занесла в міста Гродно (Борисоглібська Колозька церква кінця 12 ст.), Смоленськ, Новгород (обидва — тепер РФ). Благовіщенська церква 1140-х у м. Вітебську відрізняється від усіх архітектурних витворів Київської Русі, оскільки збудована майстрами, що прибули з Візантії.
Подальший розвиток білоруської архітектури пов’язаний із впливами Литви, Польщі, України, Росії. У 14–16 ст. вплив Литви виявився в будівельній техніці (перехід на брускову, так звану литовську цеглу) та замковому будівництві. Замок — основа системи оборони кожного міста, наприклад, м. Гродно зі Старим та Нижнім замками. Муровані замки будували як на пагорбах, так і в низинах, вони належали до двох типів: регулярного (кастель — з мурами по периметру прямокутника та наріжними баштами) і полігонального. Замки типу кастель: у м. Ліді (перша половина 14 ст.), у с. Крево (середина 14 ст.), обидва Гродненської області; полігональні, нерегулярні, розташовані на пагорбах замки Старий у м. Гродно та в м. Новогрудку Гродненської області (14–16 ст.). Розташований у низині регулярний з наріжними та надбрамною баштами Мирський замок (початок 16 ст.) — найкраще збережений, унесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У 16 ст. будували палаци в стилі ренесанс: короля Стефана Баторія в Старому Замку в м. Гродно (1580) королеви Бони Сфорци в м. Рогачові Гомельської області (1552). Сакральна православна архітектура мала архаїчну стилістику: оборонні церкви в Синковичах (кінець 15 — початок 16 ст.), Маломожейкові (тепер с. Мурованка, початок 16 ст.) — обидві Гродненської області, Супраслі (тепер на території Польщі, 16 ст.) поєднують давньоруські та романо-готичні риси. Зведено також католицькі костели і кальвінські збори: готичний Троїцький костел у с. Ішколдь Брестської області (1472), кальвінський збор у м. Сморгоні Гродненської області (1553).
Після Люблінської унії 1569 білоруські землі у складі Речі Посполитої потрапили під переважний культурний вплив Польщі з домінуванням польської архітектури, а через неї — впливів італійської пізньоренесансної та барокової. Міські укріплення набули бастіонних обрисів: міста Старий Бихов, тепер м. Бихов Могильовської області, Несвіж Мінської області, Брест. Більшість міст мали два центри: замок і торгову площу з ратушою (Ратушна площа в м. Вітебську). Багато містечок не мали укріплень по периметру, але в їхніх центрах стояли замки. Унікальними були містобудівні структури ранньомодерних міст Бреста та Несвіжа, у яких визначальною була роль акваторій у заболоченій місцевості. Будували замки як дерев’яні, наприклад, замок у м. Свіслочі Гродненської області, так і муровані. Останні — регулярні в плані, у стилі ренесанс: замок П. Сапіги в м. Гольшанах Гродненської області (перша половина 17 ст.). Найбільший — замок Радзивіллів у м. Несвіжі (кінець 16 — 18 ст.), вирішений у ренесансно-бароковій стилістиці за взірцем італійського «палацу у фортеці». Мініатюрний замок у с. Гайтюнішках Гродненської області (1613) має аналоги в Польщі, Угорщині, Хорватії, Румунії. З того часу з’явилися житлові будинки, муровані з цегли, зокрема двоповерхові: будинок Антошкевича в м. Могильові (друга половина 17 ст.). Унікальний зразок дерев’яного житла — келії монастиря бригіток у м. Гродно 1630-х («Лямус»). Ратуші зводили мурованими, двоповерховими: в м. Несвіжі (початок 17 ст.) та в м. Могильові (1679–1697). Протягом 17 ст. активно будували монастирські комплекси в стилі бароко: бригіток у м. Гродно (1634–1642); бернардинок у м. Слонімі Гродненської області (17–18 ст.); оборонний монастир картезіанців у м. Березі Картузькій 1648–1689 (тепер у м. Береза Брестської області); єзуїтські колегіуми в містах Пінську Брестської області (1648), Несвіжі (кінець 16 — початок 17 ст.) з комплексами навчальних приміщень. Найкращими зразками римо-католицької сакральної архітектури є костели: єзуїтський у м. Несвіжі (1584–1593, архітектор Дж. Бернардоні — фамільна усипальня князів Радзивіллів); його пізніша репліка з двовежовим західним фасадом — костел єзуїтів у м. Гродно (1647–1663; вежі надбудовані у 18 ст.). У стилістиці раннього бароко збудовано костели: францисканців у с. Гольшанах Гродненської області (1618), бернардинок у м. Мінську (перша половина 17 ст.), бернардинців у м. Слонімі (1639–1645). Збереглися окремі дерев’яні костели — хрещаті, без веж, із сигнатурками над перетином гребенів дахів. Дерев’яні православні церкви споруджували двох типів: тридільні триверхі; хрещаті п’ятидільні п’ятиверхі. Муровані православні храми представлені групою церков у м. Могильові, який у 17 ст. був духовно пов’язаний з Києвом, Черніговом і Києво-Печерською лаврою: Богоявленський собор Братського монастиря (1636), Успенська церква (1670), Миколаївська церква (1669–1672). Усі вони за стилістикою близькі до тогочасної київської ренесансно-барокової архітектури. Муровані юдейські синагоги були кубічними, дев’ятидільними: у Старому Бихові (початок 17 ст.), м. Пінську (1640), м. Слонімі (1642).
У 18 ст. на білоруських землях панівним став вплив стилістики Віленського бароко. Тут працювали, переважно, архітектори-іноземці. Після Північної війни 1700–1721 фортифікаційна архітектура втратила колишнє значення, старі замки й фортеці занепали, але почалася розбудова міст Гродна й Вітебська. Там з’явилися нові монастирські й колегіатські костели з куполами й вежами: костели кармелітів у м. Гродно (1738–1765), єзуїтський (Миколаївський) у м. Вітебську (1716). 1740–1750 в м. Гродно за проектом архітектора М. Д. Пьопельмана збудовано Новий королівський замок, який насправді був палацом у пізньобароковій стилістиці. Розвиткові архітектури сприяли містобудівні реформи гродненського старости й адміністратора королівських економій А. Тизенгауза. Він перетворював вузлові пункти королівських маєтків на культурно-промислові центри, головним з яких стало м. Гродно. Маєток А. Тизенгауза м. Постави Вітебської області — збудоване за єдиним проектом поселення з ринковою площею, житловими й громадськими будинками (зокрема музеями), виробничими спорудами та палацом другої половини 18 ст. Розвиненішим був маєток А. Тизенгауза з палацом 1765 у Городниці, передмісті м. Гродно. За єдиним проектом було створено с. Лососня. У цих маєтках розвинулося масове будівництво економічного житла та громадських будівель (лікувальних і навчальних закладів, театрів, музеїв тощо) за проектами архітекторів Й. Мьозера та Дж. де Сакко. До найрепрезентативніших громадських будівель епохи належить ратуша в м. Вітебську (1775). Найбільшими сакральними комплексами були колегіуми єзуїтів у м. Полоцьку Вітебської області (1745), м. Мінську (1750), монастир францисканців у м. Пінську (1712–1730); найкращі зразки римо-католицької сакральної архітектури — костели: кармелітів у м. Глибокому Вітебської області (1735), парафіяльний костел у м. Слонімі (1775). Під впливом віленського бароко перебувала архітектура греко-католицьких церков: у цій стилістиці в першій половині 18 ст. радикально перебудовано Софійський собор у м. Полоцьку, зведено ансамбль храмів у с. Жировичах Гродненської області (1769) та Спасо-Преображенський собор у м. Могильові (1762). Дерев’яні церкви будували однозрубними: Георгіївська церква в с. Жировичах(друга половина 18 ст.); тризрубними: Михайлівська церква в м. Слуцьку (друга половина 18 ст.), Георгіївська церква в м. Давид-Городку Брестської області (1724). Відомі й хрещаті п’ятизрубні церкви як наслідок упливу української сакральної архітектури. Муровані синагоги будували в архаїчних архітектурних формах: у с. Друї Вітебської області (1766), тоді як дерев’яні, з розвиненими верхами, схованими під високими дахами з переломами (у с. Волпі Гродненської області та в м. Гродно) були шедеврами архітектури (не збережено).
Після трьох поділів Речі Посполитої білоруські терени опинилися в складі Російської імперії. Відтоді архітектура розвивалася в межах загальноімперських стильових тенденцій. Остання чверть 18 — перша половина 19 ст. — доба панування стилю класицизм. На Білорусь поширився вплив трьох шкіл класицизму: Російської (творчість архітекторів М. Львова, М. Кларка); Варшавської (творчість архітектора Ш. Цуга; Віленської (творчість архітектора Л. Стуока-Ґуцявічюса). Одним із перших заходів російської імперської адміністрації було перепланування білоруських міст на засадах регулярності (міста Полоцьк, Климовичі Могильовської області та ін.). Наймасштабнішою містобудівною акцією доби стала реконструкція прикордонного м. Бреста, яка знищила старе місто, на місці якого 1836–1842 збудовано Брестську фортецю. На значній відстані від неї розплановано Кобринський форштадт із регулярною мережею вулиць (теперішнє м. Брест). Започатковано застосування зразкових проектів для будівництва казенних будівель: казенні будинки в м. Полоцьку, палац губернатора в м. Вітебську кінця 18 ст. та ін. Садиби й палаци: Сапігів у смт Ружанах Брестської області (1784–1786) архітектора Я. Беккера; А. Воловича в с. Святську Гродненської області (1779) архітектора Дж. Сакко; фельдмаршала П. Румянцева-Задунайського, згодом — князя І. Паскевича в м. Гомелі (1785–1805, перебудований 1837–1848). Усі вони мають ордерні архітектурні форми, притаманні високому класицизму. У тій самій стилістиці витримана храмова архітектура: п’ятикупольний костел у с. Малятичах Могильовської області (кінець 18 ст.) архітектора Л. Стуока-Ґуцявічюса; центричний собор св. Йосифа в м. Могильові (1781–1798) архітектора М. Львова; хрещатий однокупольний Петропавлівський собор у м. Гомелі (1809–1819) архітектора М. Кларка. У другій половині 19 — на початку 20 ст. запанувала стилістика історизму із застосуванням для церковного будівництва типових проектів архітектора К. Тона. У неоросійській стилістиці збудовано Меморіальну каплицю під с. Лісною Могильовської області (1908–1912) архітектора О. Гогена; у неоготичній — костел св. Симеона та Єлени в м. Мінську (1908) архітекторів Т. Пайздерського та В. Марконі.
За радянської доби опрацьовано й реалізовано перші генеральні плани міст Мінська, Вітебська, Гомеля з характерним для тоталітаризму намаганням створити репрезентативну ансамблеву забудову головний вулиць і площ у м. Мінську та в обласних центрах. Провідним архітектором був Й. Лангбард, за проектами якого 1930–1939 збудовано у стилістиці, наближеній до ар-деко, будинки: уряду, Червоної армії, Академії наук БРСР; театр опери і балету БРСР, театр ім. Янки Купали — всі в м. Мінську, а також будинок рад у м. Могильові. У таких самих спрощених монументальних формах вирішено будівлю ЦК КПБ у м. Мінську (1939–1941, архітектори О. Воїнов і В. Вараксін). У повоєнну добу значний масштаб руйнувань уможливив створення архітектурних ансамблів нових центрів міст Мінська, Гомеля, Могильова, Вітебська, Бреста та ін. Зразком репрезентативної архітектури, спрямованої на уславлення Перемоги у Великій Вітчизняній війні є ансамблева забудова Ленінського проспекту в м. Мінську 1947–1954 (керівник авторського колективу архітектор М. Парусніков). Після радикальних змін радянської архітектури 1955 почали споруджувати громадські будівлі й житлові масиви невиразної архітектури, а також неповторні за пластичним вирішенням меморіальні комплекси, зокрема в с. Хатинь Мінської області 1969–1969, архітектори Ю. Градов, В. Занкович, Л. Левін, скульптор С. Селіханов.
Роки незалежності позначилися звільненням архітектури від догматів і заборон радянської доби, значним впливом постмодернізму та стилістики хай-тек, а також відродженням ретроспективної стилістики, що найяскравіше виявлене в православному сакральному будівництві, яке ігнорує білоруську спадщину й орієнтується на російські національні форми. Сучасну білоруську архітектуру характеризують репрезентативні будівлі: Палацу республіки 2001 в ретростилістиці; постмодерністської Національної бібліотеки 2002–2006 (архітектори М. Виноградов, В. Крамаренко); критий хокейний стадіон «Мінськ–Арена» 2009 (всі в м. Мінську), а також суто комерційна архітектура житлових, офісних і торговельно-розважальних комплексів.
Галерея
Колегія єзуїтів у м. Вітебську.
Джерело: Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 143-159.
Костел кармелітів у м. Гродно.
Джерело: Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 143-159.
Палац П. Румянцева-Задунайського та
І. Паскевича в м. Гомелі.
Джерело: Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 143-159.
Миколаївська церква в м. Могильові.
Джерело: Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 143-159.
Література
- Чантурия В. История архитектуры Белоруссии. 2-е изд., перераб. и доп. Минск : Вышэйшая школа, 1977. 319 с.
- Трусов О. Памятники монументального зодчества Белоруссии ХІ–ХVII вв. Минск : Наука и техника, 1988. 160 с.
- Якимович Ю. Зодчество Белоруссии XVI — середины XVII в. Минск : Навука і тэхніка, 1991. 368 с.
- Габрусь Т. В., Кулагiн А. М., Чантурыя Ю. У. и др. Страчаная спадчына. Мінск : Полымя, 1998. 351 с.
- Слюнькова И. Монастыри восточной и западной традиций. Наследие архитектуры Беларуси. Москва : Прогресс-Традиция, 2002. 600 с.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 143–160.
- Морозов В. Архитектурные школы в монументальном зодчестве Беларуси конца XVIIІ — начала ХІХ в. Минск : Белорусский национальный технический университет, 2011. 244 с.
Автор ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.06.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
