Базиліката
 | Стаття не входить до енциклопедії. |
Базиліка́та (італ. Basilicata) — регіон півдня Італії, що одночасно виходить до Іонічного (Тарантська затока) і Тірренського морів (затока Полікастро). Межує (зі заходу на схід) з регіонами Італії: Кампанія, Апулія, Калабрія.
Площа — 10 тис. км2, населення — 548 тис. осіб (2020).
В адміністративному плані складається з провінцій Матера й Потенца. У складі провінції Потенца від 1975 є окремі регіональні округи Мельфі та Логонегро. У складі Базилікати 131 комуна. Адміністративний центр — м. Потенца.
Зміст
Етимологія
Назва має візантійське походження (basilikos — титул намісника візантійського імператора). Найменування «Базиліката» вперше вживається для позначення адміністративної одиниці в «Каталозі норманських баронів» (1154).
Історична довідка
Перші люди з’явилися на території Базилікати за часів верхнього палеоліту (печерні комплекси в Сассо в м. Матера). Перші давньогрецькі колонії виникли у 8 ст. (міста Метапонт і Сіріс). 280 до н. е. під стінами Пандосії була битва римлян і Пірра, у який він уперше в Італії застосував бойових слонів, що дозволило її виграти. Від 272 до н. е. — під контролем Римської республіки. У гірській частині Базилікати від 5 ст. до н. е. жили племена луканів від назви яких римляни назвали сучасну Базилікату.
Після падіння Римської імперії перебувала під владою Одоакра (476–493), потім у складі остготського королівства (493–535), пізніше Візантії. У складі герцогства Беневенто (664–847), а після його розпаду у складі князівства Салерно (847–867). У період між пануванням норманів і візантійців мало місце захоплення частин території Базилікати арабами. Під контролем Візантії (891–1064) як окрема фема Луканія (965–1050). У 1042 нормани утворили перше самостійне володіння в Базилікаті — герцогство Апулія і Калабрія зі столицею у м. Мельфі. 1059 у м. Мельфі уклали угоду папа Микола ІІ і Р. Гвіскар, визнавши за останнім право на володіння Базилікатою як герцога Апулії, Калабрії, Сицилії. 1089 у м. Мельфі папа Урбан ІІ проголосив Перший хрестовий похід.
У складі Сицилійського королівства як окрема юрисдикція Базиліката (1231–1442), у складі Неаполітанського королівства вже як окрема провінція Базиліката (1442–1503). У м. Мельфі імператор Священної Римської імперії Фрідріх ІІ дарував Конституцію Сицилійському королівству (1231). Від 1504 і до включення у склад Італійського королівства (1860) Базиліката перебувала у складі Королівства обох Сицилій як окрема провінція (у тому числі під час французького панування 1806–1815). У період 1799–1820, 1932–1947 регіон мав назву Луканія.
Природа
Тектоніка
Більша частина території Базилікати відноситься до Браданського прогину, що відділяє платформенну ділянку Базентелло від вулканічного масиву Вультуре. Западина заповнена осадовими товщами та утворює оліген-четвертинну молассу. Базиліката є сейсмонебезпечною територією. Західна частина регіону до лінії Потенца — Мальфі має 10-бальний рівень небезпеки землетрусів. Останній значний Іріпіанський землетрус стався 23.11.1980.
Геологія
Морські вапнякові відклади верхнього пермського періоду у тріасі були перекриті потужними пелагічними відкладами (до 100 м товщиною) з доломітізованими породами в горах Піньола (біля м. Потенца). Далі на захід поширені мезозойські відклади (товщиною до 300 м), перекриті флішовими осадовими товщами верхньої юри. У неогені, унаслідок активізації тектонічної діяльності, відклади було перевідкладені та частково перепокриті наносними породами з прилеглих регіонів. У пліоцені було сформовано піщані товщі в районах трансгресій, що покрили морські плейстоценові відклади, поширені переважно в Браданському прогині, де окремо відділяються аргілітові вкраплення і конгломерати. У четвертинному періоді у Міндель-Рісському інтергляціалі мала місце вулканічна діяльність г. Вультуре. Стратовулкан вивергав важкі лави, що призвели до утворено озерних улоговин Ателла і Веноза (колишні вулканічні кратери), заповнених лімновулканічними осадовими товщами.
Корисні копалини
Видобувають лише природний газ і сиру нафту на сході Базилікати, промислові поклади кам’яної солі (Монтеальбано Іоніко) не розробляють. Підготовлюється до експлуатації нове родовище нафти Темпа-Росса.
Рельєф
За винятком Метапонтської рівнини (шириною 20–30 км) вздовж Тарантської затоки та вузької приморської низовини вздовж затоки Полікастро, решта території регіону відноситься до гірського масиву Луканських Апеннін (максимальна висота — г. Полліно, 2 248 м). Від цього відгалуження Південних Апеннін у напрямку на схід і південь йде хвиляста пагорбована акумулятивна рівнина Базилікати (складається з двох частин — Валь д’Агрі й Матератських пагорбів), у складі якої виділяються окремі вершини Веррутолі (634 м) і Сан’Арканжело (858 м). Гори низькі (висота зростає з півночі на південь), поділяються на гірські хребти: Маддалена (на межі з Кампанією на заході), Полінно (на межі з Калабрією на півдні), Каперіно (на сході провінції Потенца), Луканські Доломіти (на південь від м. Потенца вздвож р. Бозенто) та окремі гірські вершини (Альпі, 1 900 м; Вультуре, 1 326 м; Рапаро 1 764 м).
У горах є численні селенебезпечні ділянки, на сході — активна водна ерозія в розвиненій яружно-балковій мережі. У річкових долинах у вапнякових породах поширені глибокі ями й вимоїни. Довжина узбережжя Тарантської затоки у межах Базилікати становить майже 30 км, затоки Полікастро — близько 15 км. Перше узбережжя низьке піщане заболочене, друге — скелясте з крутими урвищами. Метапонтська рівнина в 50–80-ті 20 ст. зазнала комплексної меліорації з метою ліквідації нозоареалу малярії.
Клімат
Клімат типовий середземноморський у приморських районах і субконтинентальний у гірських районах із виразною висотною поясністю. Опади мінімальні в долині р. Брадано й на іонічному узбережжі (600 мм), зростають у напрямку на південний захід. У горах на сході сягають 1 500 мм. Переважають осади у формі дощів восени і взимку.
Виразне сухе спекотне літо й тепла волога зима. У горах нестабільний сніговий покрив через переважну зимову температуру 0...4 °С, на висоті 1 000 м і вище температура падає до –15 °С. Сніговий покрив на найвищих гірських вершинах зберігається до кінця травня. На приморських низовинах зимова температура вище 8 °С. Улітку в цій частині температура повітря вище за +24 °С, у гірський частині — +20…24 °С (у горах +16…20 °С). Переважають західні й південні вітри.
Гідрографія
Більша частина Базилікати лежить у басейні Іонічного моря (річки Агрі, Брадано, Базенто, Кавоне, Сінні впадають у Тарантську затоку). Лише річки Ноче і Планато (частково протікають територією Базилікати) впадають у Тірренське море, а р. Веноза (притока р. Оланто) — в Адріатичне море. Найдовша серед річок, що повністю протікають територією Базилікати, Базенто (довжина — 149 км). Річки несудноплавні, з ложем заповненим переважно великою галькою. У весняний період різко зростає водність і швидкість течії. Частина річок на сході влітку пересихає.
Вулканічне походження мають озера Ателла й Веноза (група озер Монтіккьо). Річки облаштовано бетонними береговими захисними спорудами та на них створено водосховища, серед яких найбільше в Італії (за об’ємом води) водосховище Монте-Котуньо на р. Сінні (1983) — 530 млн м3. Води морських заток не замерзають. Тарантська затока має значну мілководну піщано-глиняну зону, площа якої зростає зі сходу на захід, а затока Полікастро — урвистий різкий спуск у море з кам’янисто-галечним дном.
Ґрунти
Ґрунти на Метапонтській рівнині алювіальні наносні гідроморфні осушені на сході, що на заході переходять у коричневі піщані та кам’янисті ґрунти. На східній хвилястій пагорбованій рівнині поширені глинясто-вапнякові еродовані частково змиті коричневі та коричневі вапнякові ґрунти, які в гірський західній частині Базилікати переходять у коричневі кислі та типові коричневі ґрунти, що в долинах річок змінюються на алювіальні гальково-глинясті, які на узбережжі затоки Полікастро переходять у типові червоні середземноморські ґрунти. У районі г. Вультуре сформувалися потужні коричневі ґрунти на основі вулканічного попелу. У гірських районах типовими є змиті до літогенної основи щебенисті та брилеві гірські породи доломітового чи вапнякового походження з фрагментарними піонерними примітивними скелястими ґрунтами в окремих заглибленнях. На рівнині широко поширена водна ерозія ґрунтів.
Флора
На низовині поширений маквіс (до 400 м висоти над морем), вище розташовані листяні ліси з переважанням дубів і каштанів (400–1000 м), гірські букові ліси розміщені вище (1000–2000 м), у гірському районі Полліно хвойні ліси переходять в альпійські луки. Природні ліси збереглися лише в гірських районах і почасти на вершинах пагорбів (переважно у провінції Потенца).
Ландшафти
Типові природні ландшафти збереглися у 2 національних природних парках, 8 державних природних резерватах, 2 регіональних природних парках, 7 регіональних резерватах. Має місце планове заліснення гірських районів. Природна рослинність пагорбовано-хвилястої рівнини збереглася лише на крутих схилах річок та на окремих вершинах поодиноких пагорбів. Природна приморська рослинність Метапонтської рівнини збереглася лише в районах, де не було проведено меліоративні роботи. Має місце заростання покинутих сільськогосподарських угідь дикорослою рослинністю.
Фауна
Поширені типові для Апеннін тварини: вовк, борсук європейський, їжатець чубатий, кабан, сарна європейська, орел, сокіл, лань, олень, ліса, соня лісова, видра лісова, куниця кам’яна й лісова, лісовий кіт, заєць, чепура великий і малий, чапля сіра, лиска, баклан великий, попелюх, свищ, галагаз звичайний, гуска сіра, чернь білоока, шуліка рудий і чорний, канюк звичайний, галка червонодзьоба, жовна чорна, скопа, ремез, стерв’ятник, кеклик європейський, косар, кульон великий, сова сіра, сипуха, беркут, сип білоголовий, сапсан, змієїд, ланер, лунь очеретяний, сич хатній, боривітер звичайний, пугач звичайний, очеретянка середземноморська, рибалочка блакитний, довгоголова морська черепаха, черепаха Германа, болотна черепаха європейська, їжаки, полоз жовто-зелений, полоз чотирилінійний, полоз леопардовий, веретільниця ламка, гадюка аспідова, вуж звичайний, саламандра вогняна, вусач-Розалія альпійська.
Населення
Базиліката — один із регіонів Італії з мінімальною чисельністю населення та нерозвиненою розселенською мережею, у який переважають міські поселення.
Характерна виразна депопуляція. У 2000-ті виникла імміграція.
Іноземці становлять 4,1 % від загальної чисельності населення (2018), переважно громадяни Румунії. Незначна присутність українців (756 осіб, 2018). У провінції Потенца від 15 ст. існує 6 сільських населених пунктів з албанським населенням.
Густота населення найнижча серед усіх регіонів континентальної частини країни (54 осіб/км2) за винятком регіону Валь д’Аоста.
Найбільші міста (2020) — адміністративні центри провінцій Матера (60 тис. осіб) і Потенца (66 тис. осіб).
У минулому був характерний великий міграційний потік (між 1950 і 1970 з Базилікати виїхали 200 тис. осіб), зокрема за кордон, переважно до Америки. Незначний приріст населення мають лише міста Матера, Бернальда, Полікорно, тоді як центральна і східна частина Базилікати має виразний депопуляційний характер із значним поширенням покинутих будівель.
Господарство
Господарство Базилікати має аграрний характер. Регіон у 50–90-ті 20 ст. отримав значні державні інвестиції у рамках політики подолання економічної відсталості Півдня Італії (боніфікація земельних угідь, облаштування запруд і водосховищ, бетонування берегів річок і потоків, субвенції фірмам у разі розміщення виробничих підрозділів, підтримка промислового кластеру).
Спеціалізоване сільське господарство (садівництво, ягідництво) розвинене переважно на меліорованих землях Метапонтської рівнини. Поширені малі сімейні ферми. У структурі виробництва переважає рослинництво. Пшеницю твердих сортів вирощують у комунах Лавелло і Матера, виноградарство виноробського спрямування зосереджено в ареалі Вультуре (виробництво одного з кращих червоних вин Італії — «Альяніко дель Вультуре»), культивування оливкових дерев (місцевий сорт олив «Маятіка ді Феррандіна» в околицях м. Феррандіна). Садівництво (вирощення абрикос і мандарин) поширено на пагорбах сходу і півдня Базилікати, слив, персиків, груш, помаранчів — на Метапонтській рівнині. Буряківництво в районі м. Мельфі, вирощення помідорів — у районі м. Потенца, ківі та полуниці — на Метапонтській рівнині. На осушених землях Метапонтської рівнини вирощують жасмин для отримання есенції. У районі м. Полікорно вирощують на осушених землях ківі та полуницю. У тваринництві переважає розведення овець і кіз, на низовині — свинарство. Збір меду. Товарне рибальство припинено. У районі м. Мельфі має місце товарне вирощення і збір їстівного каштану у місцевих лісах.
У промисловості переважає (за вартістю реалізованої продукції) видобуток природного газу (родовища Ачеттура, Сан Кіріко, Серраспавенто) і нафти (родовище Віджано). Національне значення має центр автомобілебудування в м. Мельфі, кластер Матера — Барі з виробництва м’яких меблів (м. Матера), розлив і бутелювання мінеральних столових вод (м. Ріонеро-ін-Вультуре), решта промислових пунктів мають місцевий характер. У Базилікаті діють ТЕС (найпотужніша — Меркуре). Ремесництво.
Населення займається роздрібною торгівлею, соціальними послугами, страхуванням тощо. Головний центр відпочинку на морі (влітку) — поселення Маріна-ді-Маратеа. Регіон має найнижчий рівень розвитку туризму в Італії після регіону Молізе.
Транспорт
Єдина автострада, що з’єднує міста Салерно (Кампанія) і Реджо-ді-Калабрію (Калабрія) проходить у районах, прилеглих до Тірренського моря, та має відгалуження на м. Потенца. Прокладено дві залізничні лінії від Неаполя у напрямку на Сицилію (територією Базилікати проходить вздовж затоки Полікастро) та в напрямку на м. Таранто (через м. Потенца) та залізнична лінія від м. Таранто (Апулія) у напрямку на Сицилію вздовж Тарантської затоки.
Приватне мале літовище у м. Пістіччі. У містах Маратеа, Пістіччі, Полікорно є морські рейди для приватних яхт і катерів, але регулярного морського сполучення немає.
Дві ЛЕП (380 кВ) проходять через ТЕС Меркуре між ТЕС Монтекарівно (Кампанія) і ТЕС Росано (Калабрія) й одна у напрямку на м. Барі (Апулія) та дві ЛЕП (220 кВ) від ТЕС Меркуре територією Базилікати до її основних населених пунктів. Магістральні газопроводи йдуть по північній і південній периферії Базилікати та вздовж Тарантської затоки з відгалуженням до міст Потенца, Пістіччі, Тіто.
Освіта
Університет Базилікати (1982) з відділенням у м. Матера та консерваторії у містах Потенца і Матера. У міських поселеннях діють заклади середньої освіти.
Наука
Науково-дослідницькі центри національного значення: онкологічних обстежень Базилікати (м. Ріонеро-ін-Вультуре), космічної геодезії ім. Дж. Коломбо (м. Матера), атомної енергетики (м. Ротонделла) та астрономічні обсерваторії (міста Кастельгранде й Анці).
Культура
Драматичний театр імені Ф. Стабіле і концертний зал консерваторії імені К. Дж. да Веноза (м. Потенца) та зал-аудиторія Р. Джервазіо (м. Матера). Від 2001 вручають літературну премію імені К. Леві (м. Альяно). Міжнародний фестиваль важкого металу від 1995 проходить у полях між комунами Кьяромонте, Сант’Арканджело, Сенізе. Пам’ятки історії й культури переважно місцевого значення. Єдина пам’ятка світового значення — Сассі (покинута стара печерна частина м. Матера), з 1993 об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Національного значення пам’ятки включено до складу національних археологічних музеїв.
Національні музеї: Альта Вал д’Агрі (м. Грументо Ново), археології Базилікати (м. Потенца), археологічний Венози (м. Веноза), археології ім. Д. Рідоло (м. Матера), археологічний Мельфезе (м. Мельфі), археологічний Метапонт (м. Бернальда), археологічний Сірітіде (м. Полікоро), середньовічного і сучасного мистецтва Базилікати (м. Матера).
Національні парки Апенніно Лукао Вал д’Агрі Лагонегрезе (від 2007) площею 69 тис. га та Полліно (від 1988) — найбільший за площею національний природний парк Італії (192,6 тис. га) знаходиться на території Базилікати (88,6 тис. га) і Калабрії. 2015 останній було включено до мережі світових природних геопарків ЮНЕСКО.
Археологічні пам’ятки — комплексна печерна пам’ятка Сассі (м. Матера) та руїни античних міст Метапонт і Гераклея.
Спорт
Найпопулярніші види спорту: футбол, баскетбол, волейбол, велоспорт, кінний спорт, шахи та інші. Найбільший стадіон у регіоні розташований у м. Матері (відкрито 1934; вміщує понад 7,5 тис. осіб).
З 1990 проводять міжнародний футбольний турнір серед юніорів (м. Матера). Вершник Е. Гаюдяно виграв Велику премію світового чемпіонату з кінного спорту (м. Лондон; 2015) і срібну медаль Європейського чемпіонату молодих вершників із здолання перешкод (2007). Жіноча волейбольна команда «Матера» (1976–2000) двічі перемогла в Кубці європейських чемпіонів (1993, 1996) і здобула срібло Чемпіонату світу серед клубних команд (1994).
Література
- La Genière J. de. Contribution à l'étude des relations entre Grecs et indigènes sur la mer Ionienne // Mélanges d'archéologie et d'histoire. 1970. Vol. 82. №°2. P. 621–636.
- Poncet J. La politique italienne de l'eau et le Mezzogiorno // Méditerranée. 1971. №°5–6. P. 465–481.
- Vivarelli P. Pittura rupestre nell'alta Basilicata: la Chiesa di S. Margherita a Melfi // Mélanges de l'Ecole française de Rome. 1973. Vol. 85. №°2. P. 547–585.
- Guilaine J. Trasano (Matera): habitat néolithique // Mélanges de l'École française de Rome. Antiquité. 1986. Vol. 98. №°1. P. 417–419.
- L’Atlante per la scuola : in 3 vol. Milano : Touring Club Italiano ; Bologna : Zanichelli, 1988. Vol. 1: Italia. 152 p.
- Neboit-Guilhot R. Les contraintes physiques et la fragilité du milieu méditerranéen // Annales de Géographie. 1990. Vol. 99. № 551. P. 1–20.
- Neboit-Guilhot R. Les mouvements de terrain en Basilicate (Italie méridionale) // Bulletin de l'Association de géographes français. 1990. Vol. 67. № 2. P. 123–131.
- Bergeron R. L'après-séisme de 1980 en Basilicate // Bulletin de l'Association de géographes français. 1991. № 68°(3). P. 235–239.
- Bergeron R. La Basilicate. Changement social et changement spatial dans une région du mezzogiorno. Rome : École Française de Rome, 1994. 713 p.
- Bergeron R. La Fiat à Melfi, chance et défi pour la Basilicate // Méditerranée. 1995. Vol. 81. № 1–2. P. 121–124.
- Koninck H. L. de. Les villes du Patrimoine mondial (2e partie) // Cahiers de géographie du Québec. 1996. Vol. 40. № 111. P. 365–417.
- L’Italia verso il 2000. Mіlano : Il libro Garzanti, 1996. 162 p.
- Malpas N. Destination : Montréal. L’étude de l’émigration en provenance de Casacalenda (Molise) // Cahiers québécois de démographie. 1997. Vol. 26. №°2. P. 155–189.
- Enciclopedia della geografia. Novara : De Agostini, 2005. 1851 p.
- Atlante geografico De Agostini modernо. Novara : De Agostini, 2007. 274 p.
- Case e torri medievali : in 4 vol. / Ed. by E. De Minicis. Rome : Kappa, 2014. Vol. 4. 356 p.
- Bonin G. La végétation des montagnes d’Italie méridionale et ses caractéristiques biogéographiques // Ecologia mediterranea. 2018. Vol. 44. №°2. P. 101–109.
- Provincia di Matera (офіційний сайт). URL: http://www.provincia.matera.it
- Provincia di Potenza (офіційний сайт). URL: http://www.provincia.potenza.it
- Regione Basilicata (офіційний сайт). URL: https://www.regione.basilicata.it
Автор
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
