Відклади

Ві́дклади — речовина, матеріал, що відклався внаслідок осідання у водному або повітряному середовищі органічних речовин, мінералів, космічного пилу тощо.

Зміст

1 Характеристика
2 Різновиди
3 Література
4 Автор
5 Важливо!

Характеристика

Накопичення відкладів — процес взаємодії поверхневих геосфер Землі — атмосфери, гідросфери і літосфери за участю різних орга нізмів (біосфери), який веде до утворення осадів на поверхні суші, в річках, озерах, морях, океанах. Відклади утворюють осадовий шар земної кори — верхня частина земної кори, яка складається переважно з осадових порід різного віку. Від шару, який лежить нижче (гранітного, базальтового), відокремлений межею різкої неузгодженості.

Різновиди

Автохтонні та алохтонні відклади

Відклади, які утворюються із матеріалу, що міститься або продукується в самому об'єкті (наприклад, у водному середовищі), а не надходить в нього ззовні. Протилежне — алохтонні відклади — ті, що утворилися з органічних решток або мінеральних частинок, принесених водою (повітрям) з інших місць.

За місцем локалізації всі автохтонні та алохтонні відклади можна розділити на відклади у водоймах, на поверхні землі (включно з печерними) та поховані відклади (у геологічному середовищі).

За іншою класифікацією відклади розрізняють не за середовищем утворення і перебування, а за географічними ознаками. Так, виділяють, континентальні і морські (океанічні) відклади. Континентальні відклади — геологічні відклади, що утворилися внаслідок процесів вивітрювання, перевідкладення та нагромадження гірських порід. До них належать алювій, делювій, пролювій, дилювій, еолові відклади, льодовикові відклади та відклади озер і боліт.

Автохтонні та алохтонні відклади також поділяють за домінантними процесами утворення на хемогенні, біогенні, кластичні тощо.

Відклади у водоймах

Океанічні і морські відклади

Осадові утворення, що виникають від прибережної зони до ложа океану або моря. Вони однорідні на великих просторах. На глибинах, менших за критичні глибини карбонатонакопичення, утворюються вапнякові біогенні відклади, переважно форамініферові мули. У широтних зонах з підвищеною біопродуктивністю утворюються радіолярієві і діатомові відклади. На найбільших глибинах переважають червоні глибоководні глини. У багатьох районах Світового океану на поверхні дна є скупчення залізо-манґанових конкрецій. Розрізняють літоральні, мілководні або неритові (переважно шельфові) та глибоководні (абісальні, пелагічні) відклади.

Літоральні відклади — осадові утворення, що утворилися у прибережній припливно-відпливній зоні морів та океанів (у межах літоралі). Дуже різноманітні за складом: валуни, гальки, гравій, пісок, мулкі осади, органічні залишки. Сучасні літоральні відклади трапляються лише в межах вузької зони. Древні літоральні відклади формувалися у процесі переміщення берегових ліній. З літоральними відкладами пов'язані прибережно-морські і прибережно-океанічні розсипи, що містять корисні копалини (монацит, каситерит та ін.).

Мілководні (неритові) відклади — група морських і океанічних осадів, що відкладаються в межах материкової мілини на глибині до 200 м. Переважають галька, ракушняки, рідше оолітові і форамініферові піски, мулкі і хемогенні осади з органічними залишками. Від грецького «нерит» — різновид морського молюска. Включають частково теригенні відклади — осадові відкла ди Світового океану, що складаються з уламків гірських порід і мінералів, які утворилися внаслідок перенесення продуктів руйнування суходолу й перевідкладення їх на схилах, у долинах річок, морських та озерних басейнах. З теригенних відкладів утворюються уламкові гірські породи. Теригенні відклади складаються з продуктів руйнування берегів морськими хвилями і течіями, а також матеріалу, принесеного річками, продуктів руйнування підводних гірських споруд. До теригенних відкладів відносять брили, валуни, гальку, гравій, пісок, мули материкового походження (червоний, зелений, синій та ін.). Теригенні відклади займають шельф і частину материкового схилу на площі близько 25 % поверхні дна Світового океану. В теригенних відкладах зазвичай 80-90 % мінеральних частин і 10-20 % — біогенних.

Батіальні відклади — океанічні і морські осади, які відкладаються на материковому схилі між неритовою і абісальною зонами у батіальній зоні в інтервалі глибин 200—2 500 м. Займають близько 15-20 % площі Світового океану. Серед батіальних відкладів переважають теригенні осади (понад 56 %), що виникають внаслідок виносу уламкового матеріалу і глинистих частинок з суші. Далі йдуть вапнякові мули (бл. 30 %), серед яких приблизно однаково поширені форамініферові, коралові і ракушнякові осади, а також крем'янисті мули, представлені переважно діатомовими, рідше — радіолярієвими осадами. Вулканогенні осади (5 %) приурочені до областей сучасної вулканічної діяльності. Утворюються головним чином з теригенного матеріалу, принесеного з суші, і представлені синім, зеленим, червоним, сірим вулканічним та вапняковим мулом, глибоководними пісками, рідко галечниками. Під дією діагенезу протягом геологічного часу перетворюються у глини, мергелі і частково у вапняки.

Абісальні відклади — глибоководні морські та океанічні відклади, що накопичуються на глибинах понад 2500 м в умовах окисного середовища. Займають близько 90 % площі дна океану. Залягають переважно на глибині понад 3 км. Нагромадження абісальних відкладень відбувається повільно (за 100 років в середньому відкладається шар червоної глини товщиною 0,86 мм). Включають пелагічні відклади — глибоководні донні осади відкритого моря або океану, осади материкового схилу і ложа океанів, які складаються з решток планктонних організмів, найтонших мінеральних частинок, які приносяться з суходолу, з вулканів, космічного пилу, а також продуктів хімічних процесів, що протікають у морі, мінералів, що формуються на дні. До пелагічних відкладів відносять сучасні біогенні осади — органогенні мули (глобігериновий, коколітовий, діатомовий, радіолярієвий, червону глибоководну глину та ін.), океанічні глини, а з древніх осадових гірських порід — деякі вапняки, радіолярити, діатоміти та ін.

Червона глибоководна глина — тип донних відкладів найбільш глибоких частин океанів (на глибині понад 4000-5000 м), що складається з тонкодисперсного теригенного матеріалу і глинистих продуктів розкладу вулканічного попелу і пемзи з включенням залізистих і марганцевих конкрецій, невеликою домішкою біогенного матеріалу (радіолярій, діатомей, форамініфер, кігтів і зубів нектонних організмів, тобто плаваючих, тих, які жили у воді), космічного пилу та ін. Червона глибоководна глина утворюється в пелагічних областях океанів, нагромаджується повільно — зі швидкістю бл. 1 мм в 1000 років. У Тихому океані вкриває бл. 35 % поверхні дна, в Індійському і Атлантичному океанах — бл. 25 %.

Озерні відклади

Осадові утворення на дні озер — сучасні осади і древні осадові породи уламкового, біогенного і хемогенного генезису. У великих озерах в прибережній зоні нагромаджуються галька, ґравій, піски і алеврити; у глибоководній області — алевропелітові і пелітові (глинисті) мули з органічною речовиною, гідротроілітом, вівіанітом, діатомові мули (Байкал, Севан та ін.), що чергуються з піщаними осадами мулистих потоків поблизу дна (Байкал, Женевське озеро та ін.). Осади великих озер мають схожість з морськими відкладами. У малих озерах півночі і північної лісової зони помірного вологого клімату відбувається накопичення заліза і манґану (бобові і конкреційні руди, оксидні, частково карбонатні), сапропелей, діатомового мулу. Піски і алеврити трапляються тільки у вузькій прибережній смузі. Особливий тип — льодовикові озера зі стрічковими глинами. У сухих степах поширені карбонатно-содові озера з осадами кальциту, доломіту і соди. В пустелях і напівпустелях розвинені озера з високомінералізованими водами з осадами гіпсу, епсоміту, мірабіліту (сульфатні озера) і галіту, тахігідриту, бішофіту (хлоридні озера). Рідше трапляються борні озера з накопиченням мінералів бору і цеолітів (оз. Натрон в Танзанії і ін.).

Стрічкові глини — відклади прильодовикових озер, що складаються з тонких шарів тонкозернистого піску і глини — продуктів осадження льодовикових мікровключень. Розповсюджені в країнах Балтії, Скандинавії, Польщі, Німеччині, США та Канаді.

Річкові відклади

Відклади річкових русел, заплав, боліт, річкових дюн. Характеризуються переважним розвитком уламкових порід, різноманітністю і мінливістю їх гранулометричного і мінералогічного складу, переважанням пісків над глинами і присутністю гальки. Склад і потужність річкових відкладів залежать від типу річки (гірська,рівнинна), її розмірів і від тієї частини течії річки, де відбувалося накопичення осаду. Алювії гірських річок галькові відклади поєднуються з піщаними або глинистими осадами. Серед них зустрічаються розсипні родовища корисних копалин, відсутні, як правило, в алювії рівнинних річок. Склад важких мінералів дуже різноманітний, іноді спостерігається великий уміст рудних мінералів. Відклади рівнинних річок різко відрізняються сортуванням матеріалу, його обкатаністю, тонкозернистістю, більш пологою косою шаруватістю. Викопні річкові відклади мають велике поширення і відомі з докембрію. Широко використовуються як піщано-гравійна сировина.

Дельтові відклади — відклади річкових наносів у морях і озерах біля гирла рік. В основному, дельтові відклади складаються з піщано-глинистих порід з окремими прошарками вапняків, рідше — вугілля або інших органічних утворень, покладів залізних і мідних руд.

Льодовикові (флювіогляціальні) відклади

Геологічні відклади, утворення яких генетично пов'язане з сучасними або древніми гірськими льодовиками і материковими льодовиковими покривами, продукт діяльності потоків талих вод льодовиків.

Представлені галькою, гравієм, пісками з валунами, супісками, суглинками і глинами. Розрізняють два типи флювіогляціальних відкладів — прильодовикові (перигляціальні) і внутрішньольодовикові (інтрагляціальні). Флювіогляціальні відклади складають ози, ками, зандри тощо. Характеризуються слабкою різноманітністю сортування мінералогічного складу. Поширені в областях стародавнього материкового зледеніння, а також у гірських країнах, що містять льодовики. Зокрема, поширені в зоні Полісся України. Льодовикові та флювіогляціальні утворення древнього зледеніння Українських Карпат наявні у високогірній зоні, переважно на північних і північно-східних схилах, які належать до Івано-Франківської області.

Перигляціальні відклади — у вузькому значенні — прильодовикові відклади, які утворюються біля краю льодовика, переважно його талими водами, за рахунок виносу з-під льоду цими водами матеріалу донних та внутрішніх морен (зандрові галечники, піски, стрічкові глини прильодовикових озер), а також при їх перевіванні вітрами (дюнні піски).

В широкому значенні — відклади, характерні для великих плейстоценових перигляціальних зон. Терміном «перигляційні відклади» часто помилково називають мерзлотні утворення, не пов'язані зі зледенінням (наприклад, льодові жили, кріотурбації та інші мерзлотні деформації Субарктики). Термін введено у 1909 польським вченим В. Лозинським.

Всі типи льодовикових відкладів утворюють складні поєднання (льодовикові комплекси або льодовикові формації). Особливо характерні вони для молодої четвертинної (антропогенової) системи, під час утворення якої численні материкові льодовики покривали величезні площі в межах сучасних помірних кліматичних поясів. Серед відкладів верхнього протерозою, венду, верхнього палеозою, ордовицької системи і докембрію також відомі древні льодовикові відклади, звичайно сильно ущільнені, зцементовані, а іноді й метаморфізовані. Вирізняють також тиліти — древні морени, грубоуламкові, невідсортовані осадові утворення льодовикового походження, що зазнали ущільнення, а іноді й метаморфізму.

Поверхневі відклади

До поверхневих відкладів належать елювій та частина алювію безпосередньо на поверхні землі, льодовикові відклади, делювій, дилювій, пролювій, еолові відклади. Сюди ж, з міркувань схожих умов утворення (поверхневі потоки, повітряне середовище), можна віднести печерні відклади.

Елювій

Продукти вивітрювання гірських порід, що не переносяться агентом вивітрювання, а залишаються на місці утворення і зберігають якості материнської породи, утворюючи так звану кору вивітрювання. Елювій формується на горизонтальних поверхнях або на схилах, де слабко протікає денудація. У залежності від характеру материнських гірських порід і типу вивітрювання можуть мати різну структуру (від уламкової до глинистої) і склад (каоліни, руди заліза, марганцю, алюмінію, нікелю тощо).

Значну частину елювіальних відкладів складають елювіальні піски — піски, утворені при руйнуванні кристалічних гірських порід. Представлені невідсортованими та необкатаними зернами гострокутної форми зі значною кількістю глинистих частинок.

Елювіальні утворення поширені на всій Україні. В Українських Карпатах і Кримських горах на крутих схилах вони представлені грубоуламковим матеріалом. На відносно пологих схилах на елювії формуються ґрунти. На річкових терасах — молода каолінова кора вивітрювання.

На кристалічних породах Українського щита розвинута потужна (до 60 м і більше) каолінова, рідше латеритна, кора вивітрювання (ортоелювій).

У Дніпровсько-Донецькій і Причорноморській западинах, Донецькому прогині, Волино-Подільській монокліналі поширені кори вивітрювання, утворені на осадових породах (метаелювій).

Своєрідні елювіальні висококремнієві пухкі утворення трапляються на карбонатних породах (південно-західні схили Українського щита, Львівська крейдова западина).

Еолові відклади

Субаеральні відклади, спричинені розвіваючою та відкладаючою діяльністю вітру. Геологічні утворення, що виникають внаслідок осідання принесених вітром продуктів вивітрювання гірських порід або річкових, озерних, морських та інших відкладів.

До них відносять еолові піски й еолові леси.

Утворюють дюни, бархани, піщані пасма та інші форми рельєфу. Іноді є розсипами корисних копалин.

Делювій

Продукти вивітрювання гірських порід (глина, пісок, щебінь та ін.). Утворюються біля підніжжя та в нижніх частинах схилів унаслідок змивання зруйнованих гірських порід з верхніх частин цих схилів дощовими потоками й талими сніговими водами, а також під впливом сили тяжіння, морозного зсуву та текучості ґрунту (соліфлюкція). Делювій широко розповсюджений в гірських районах. У нижній частині схилів делювіальні відклади утворюють щільний покрив (делювіальний шлейф), який пом'якшує перехід до прилеглої рівнини. Змочений водою делювій часто може переміщуватися, повзти вниз по схилу, здебільшого дуже повільно, проте іноді — швидко. Сильно оводнений, він перетворюється на густе багно, яке повзе вниз, зриває дерновий покрив, вириває кущі і навіть може валити на своєму шляху дерева. Такі грязьові потоки, іноді значної довжини і ширини, спостерігаються в багатьох країнах.

Пролювій

Відклади, що нагромаджуються біля підніжжя гір унаслідок змивання зі схилів продуктів вивітрювання. Складають конуси виносу та шлейфи, що утворюються від їхнього злиття, т. з. пролювіальні шлейфи. Від вершини конусів до підніжжя склад уламкового матеріалу змінюється від гальки й щебеню з піщано-глинистим цементом (фанґломерати) до більш тонких і відсортованих осадів, нерідко лесоподібних. Найбільше пролювій поширений у передгір'ях аридних і семіаридних областей.

Пролювіально-алювіальний шлейф — смуга конусів виносу тимчасових і постійних водостоків, які злилися між собою і утворюють біля підошви гір похилу рівнину.

Дилювій

Генетичний тип пухких континентальних відкладів, що виник в результаті процесів акумуляції осадів в каналах стоку катастрофічних гляціальних суперпаводків, зумовлених проривом льодовикових гребель льодовиково-підпрудних озер в недавньому геологічному минулому (кінець останньої льодовикової епохи, 11-15 тис. рр. до н. е.).

Печерні відклади

Утворюються в печерах. До складу печерних відкладів входить алювій підземних водостоків, дрібнозем, нерозчинний залишок, брекчії обвалених склепінь печер, натічні утворення — сталактити, сталагміти, кірки на стінах печер, а також печерне гуано — накопичення кісток та екскрементів тварин, які населяють печери.

Фанґломерати

Невідсортовані та нешаруваті відклади селевих потоків і конусів виносу гірських річок, які складаються з слабко-обкатаних дрібних та крупних уламків гірських порід. Відклади фангломерати в плані віялоподібні.

Поховані відклади

Геологічні відклади, перекриті товщею пізніших осадових або вулканогенних гірських порід. Причини поховання відкладів різноманітні: диференційні переміщення блоків земної кори, зміни клімату, внутрішньодолинні перебудови гідромережі тощо. Серед похованих відкладів згідно геологічної історії Землі виділяють відклади докембрію і фанерозою.

Відклади, що сформувалися протягом докембрія, виходять на поверхню в межах кристалічних щитів, зокрема Українського щита. З докембрійськими товщами пов'язаний різноманітний комплекс корисних копалин: понад 70 % запасів залізних руд, 63 % — марганцевих, 73 % — хромових, 61 % — мідних, 72 % — сульфідних нікелевих, 93 % — кобальтових, 66 % — уранових руд, а також родовища алюмінієвої сировини (кіаніт і силіманіт, боксити). У докембрію містяться найбагатші поклади залізних руд залізистих кварцитів і джеспілітів.

Фанерозой ключає палеозойську, мезозойську й кайнозойську ери. Геологічні відклади палеозойської ери включають великі родовища кам'яного вугілля, нафти, мінеральних солей, фосфоритів, міді, золота, гіпсу, кам'яної і калійної солей, поліметалічних руд, нікелю, ртутні родовища, а також вапняки, доломіт, мармури, яшми та ін. До відкладів мезозою приурочена найбільша кількість світових запасів нафти і природного газу, близько 37 % світових запасів вугілля, а також відклади горючих сланців, бокситів, осадових залізних руд, різних солей і гіпсу, фосфоритів, різноманітних рудних корисних копалин. До кайнозойських відкладів приурочено близько 25 % всіх відомих запасів нафти і газу, зокрема Передкарпатської нафтогазоносної області, близько 15% запасів вугілля (головним чином бурого). Осадові товщі кайнозою містять великі поклади оолітових залізних руд (Керченський залізорудний басейн), марганцевих руд (Чіатурське родовище, Нікопольський марганцеворудний басейн), кам'яних і калійних солей в Україні (Прикарпатський калієносний басейн), Італії (Сицилія), Франції (Ельзас), Румунії, Ірані, Ізраїлі, Йорданії. З кайнозойськими товщами пов'язані великі запаси бокситів, фосфоритів, діатомітів, нерудних будівельних матеріалів.

Червоноколірні відклади

Комплекс осадових гірських порід, що складаються переважно з глин, алевролітів і пісковиків з прошарками вапняків і гіпсу, мають червоне забарвлення, яке зумовлене гідроксидами і оксидами заліза, що тонкою плівкою обволікає піщані та глинисті частинки. Червоний колір, карбонатність, а місцями і загіпсованість вказують на утворення цих відкладів в умовах сухого клімату. У районах, де червоноколірні відклади були перероблені підземними водами можуть з'являтися зелені горизонти (прошарки). Формування червоноколірних відкладів відбувалося протягом майже всієї геологічної історії — від докембрію до неогену (найпоширеніші кембрійські, девонські, пермські, тріасові, крейдові і палеоген-неогенові червоноколірні відклади). З червоноколірними відкладами пов'язані родовища руд міді (мідисті пісковики), урану, ванадію, флюориту, целестину, гіпсу, солей, нафти.

Відклади за домінуючим механізмом утворення

Хемогенні відклади

Гірські породи, які виникають шляхом відкладення на дні водойм з розчинів в результаті хімічних та біохімічних реакцій або зміни температури води. До них належать солі (галіт, карналіт тощо), ґіпс, ангідрити, доломіти, яшми, джеспіліти, деякі вапняки та ін.

Біогенні відклади

Осадові відклади дна Світового океану, утворюються із вцілілих від розчинення і розкладу скелетних і покривних останків, оболонок і мушлів організмів, перш за все мікроорганізмів — планктону. До біогенних відкладів відносять стулки мушель, черепашковий пісок, коралові вапняки, кораловий гравій, пісок, мул, корали. В основному біогенні відклади — це органічні мули, що мають різні назви в залежності від домінування в даному відкладі органічного залишку. Виділяють глобігериновий (вапняковий), діатомовий і радіолярієвий (кремнисті) мули. Біогенні відклади переважають на великих глибинах, в їх складі зазвичай 60-80 % біогенних частин і 20-40% — мінеральних.

Кластичні відклади

Уламкові відклади, які складаються з уламкового матеріалу, що утворилися при руйнуванні суші, розмиві дна водойм, карстових процесах (карстові брекчії) та ін. Суміш брил і уламків лавового і шлакового матеріалу, іноді з домішкою осадових порід, називають вулканокластами.

Розрізняють кластичні відклади:

гідрокластичні — виникли при діяльності вод,
кріокластичні — виникли при діяльності льодовиків,
анемокластичні — виникли при діяльності повітря,
пірокластичні — виникли при діяльності вулканів.

Література

Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013.
Prothero D., Schwab F. Sedimentary Geology: An Introduction to Sedimentary Rocks and Stratigraphy. New York : W.H. Freeman, 2014. 593 p.
Sedimente und Sedimentgesteine / Hrsg. von H. Füchtbauer. 4 aufl. Stuttgart : Schweizerbart’sche Verlagsbuchhandlung, 1988. 1141 p.
Stow D. A. V. Sedimentary Rocks in the Field. London : Manson Publishing, 2005. 320 p.

Автор

В. С. Білецький

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.02.2024

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

FREEARTICLES