Мердок, Джин Айріс
 | Стаття не входить до енциклопедії. |
Мердок, Джин Айріс (англ. Murdoch, Jean Iris) (15.07.1919, Дублін, Ірландія – 08.02.1999, Оксфордшир, Велика Британія) – британська філософиня та письменниця ірландського походження, лавреат Букерівської премії (1978), Дама-Командор Ордену Британської імперії, авторка 26 романів, 6 драматичних творів, 2 збірок поезії, літературно-критичних есе та етико-філософських праць.
Зміст
Життєпис
По батьківській лінії предки мали шотландсько-гельське коріння. Батько – Х’юз Мердок – походив з фермерської родини, виховувався за канонами пресвітеріанства. Мати – Айріні Еліс Річардсон – належала до Англіканської церкви, походила з родини дублінського дрібнопомісного дворянства, займалася оперним співом, після заміжжя полишила кар’єру співачки. Коли доньці виповнився рік Мердоки переїхали до Лондону.
Отримала класичне англійське виховання і освіту, здобуту спочатку вдома за наставництва батька, згодом у престижних школах Англії (Froebel Demonstration School, 1925; Badminton School, 1932-1938). Була старанною ученицею, мала схильність до живопису, особливо вирізнялася лінгвістичними здібностями. В останній рік навчання повністю сформувалася як особистість: перекладала Софокла, редагувала поетичні збірки інших школярів, листувалася з однодумцями, яких об’єднувала любов до поезії та Ірландії.
Отримала стипендію для навчання в Оксфордському університеті (Somerville College, 1938-1942), де на той час навчалося небагато жінок і ставлення до них було досить упередженим. В Оксфорді вивчала класичну філологію, давню історію та філософію; блискуче склала випускні екзамени та захистила дипломну роботу з античної літератури, з відзнакою (First Class Honours degree) закінчила університет. Окрім навчання її цікавили політичне життя і драмгурток, що було взаємопов'язаним у передвоєнний час. В Оксфорді вступила до компартії, з якої, розчарувавшись, незабаром вийшла. Дотримувалася анти-фашистських поглядів, однак до червня 1941 року залишалася пацифісткою.
У 1942 році переїхала до Лондону, де працювала в штаб-квартирі державної громадянської служби; з 1944 року – в міжнародній організації (згодом при ООН) по влаштуванню переміщених осіб. Загалом два роки провела в окупованій Австрії та в Бельгії. Знайомиться з Ж.П. Сартром, із захопленням читає книги С. де Бовуар, Р.М. Рільке, вивчає праці С. Кіркеґора, З. Фройда, захоплюється екзистенціалізмом. Цей період, що закінчився в 1946 році, посилив космополітичні погляди А. Мердок. Її жахають наслідки війни, що породили злидні і зробили мільйони людей бездомними, а також хвилює доля тих, хто після війни був репатрійований на вірну смерть в сталінську Росію чи в Югославію Тіто. З цього часу біженці стають значущими постатями серед знайомих письменниці та героями її літературних творів.
У 1947 р. переїхала до Кембриджського університету (Newham College, 1947-1948) для вивчення філософії і захисту дисертації. Особисто знайомиться з Віттґенштейном, цікавиться християнським екзистенціалізмом, вивчає Унамуно, Гайдеґґера. З липня 1948 р. викладає філософію моралі і політичну філософію в Оксфорді (Fellow of St. Ann's College), який з цього моменту на п'ятнадцять років стає Alma Mater її професійної та літературної діяльності. У програмі її лекцій були Платон, Аристотель, Кант, Декарт, Берклі, Юм. З 1963 по 1967 роки також читає лекції у Королівському університеті мистецтв (Royal College of Art).
Як філософ, еволюціонувала від екзистенціалізму («Сартр: Романтичний раціоналіст», 1953) та лінгвістичної філософії Л. Віттґенштейна до переосмислення філософії Платона («Верховенство Добра над іншими поняттями», 1967; «Вогонь і сонце: Чому Платон вигнав митців», 1975; «Актостас: Два платонічних діалоги», 1986).
Серед наукових праць особливе місце належить збірці філософських есе і нарисів «Метафізика як керівництво з моралі» (1992), написаної за матеріалами її Единбургського курсу лекцій (Gifford Lectures, 1981-82). З особистого архіву Мердок також відомо про незакінчений рукопис, присвячений аналізу філософії Мартіна Гайдеґґера. Повне уявлення про масштаб діяльності Мердок як науковця, філософа-неоплатоніка та літературознавця дає книга «Екзистенціалісти та містики: Нариси з філософії та літератури» (1997), де увиразнено два основних тематичних спрямування: 1) філософські роздуми з питань релігії та моралі; окрім християнства, цікавилася східними релігіями, виступала апологетом моральних християнських цінностей, водночас вважаючи себе вільною від віри в персоніфікованого Бога; 2) взаємини мистецтва, філософії та літератури; встановлює взаємозв’язок літературної традиції з філософською та збагачення філософії за допомогою літературних засобів. Конвергенція літературознавчого та філософського дискурсів позначилася на творчості письменниці, як рефлексії про природу гріха і боротьбу особистості з собою, де художня увага є не лише організуючою рушійною силою, але й об'єктом критичного аналізу.
В академічних колах британських філософів А. Мердок була аномалією: визнана, популярна письменниця, і в той же час шанований викладач філософії в Оксфорді, яка протягом всієї своєї кар'єри та після її завершення продовжувала публікувати філософські праці та романи.
Неординарність Мердок проявлялася і в особистих стосунках. Після тривалого періоду бурхливих романів у 1953 році Айріс знайомиться з колегою-викладачем, професором літератури Джоном Бейлі, за якого в 1956 році виходить заміж. Подружжя оселилося в Оксфордширі. Незважаючи на одруження, Айріс мала романи на стороні. В шлюбі з Бейлі Мердок опублікувала 95 відсотків своїх творів.
Творчість
Творча біографія письменниці починається з 1954 року, коли вийшов її перший роман «Під сіттю». Роман був схвально сприйнятий і в пресі, і друзями Айріс, а її батько неймовірно пишався донькою. Це був успіх, який надихнув письменницю на подальшу діяльність.
Раннім романам Мердок «Під сіттю» (1954), «Втеча від чарівника» (1956), «Замок на піску» (1957), «Дзвін» (1958) властива проблематика меж свободи та вибору, випадковості людського буття; в жанровому аспекті ці романи є поєднанням творів філософського і соціально-психологічного спрямувань.
У 60-х роках – віддала данину готичній стилістиці, романам „таємниць і жахів»: «Відрубана голова» (1961), «Єдиноріг» (1963), «Італійка» (1964), «Час янголів» (1966) – на перший план виступає образ людини-демона, злого генія, вирують руйнівні пристрасті. Роман «Червоне та зелене» (1965) – філософсько-історичний, «Дика троянда» (1962) – іронічна комедія вдач; притаманні світоглядно-філософські ідеї, етичні постулати: любов як шлях пізнання істини, егоцентризм як найгірша з вад людської природи.
Романи пізнього періоду: «Чорний принц» (1973), «Дитя слова» (1975), «Море, море» (1978), «Учень філософа» (1983) написані в жанрі «роману про роман». Письменниця торкається проблем людської природи, стосунків, реальності об’єктивних понять добра і зла, її цікавить психологічна мотивація соціальних явищ. В романі «Дилема Джексона» (1995) герої-аматори вільно дискутують з приводу високих матерій, моральних цінностей, згадуючи імена Канта, Гайдеґґера, Кіркеґора, Платона й Аристотеля, Сартра, Спінози, Вітґенштейна, Юнга і Фройда. Названі імена презентують ті численні філософські течії, що сформували позицію самої письменниці й у якості різнорідних елементів вже її власного світогляду увійшли до романної структури, що свідчить про певну філософську еклектику, філософський плюралізм, властивий жанровій природі її романів.
У 1995 році, коли у віці 76 років, був опублікований останній роман письменниці, у неї діагностували хворобу Альцгеймера. Померла Айріс Мердок 8 лютого 1999 року в приватному будинку для літніх в Оксфордширі. Чоловік залишався з нею до останньої хвилини.
Визнання і нагороди
1970 – почесна членкиня Ірландської академії; 1973 – меморіальна премія Джеймса Тейта Блека («Чорний принц»); 1974 – престижна літературна премія Вітбред (The Whitbread Literary Award) («Свята і грішна машина кохання»); 1975 – почесна членкиня Американської академії; 1976 – присуджено звання Кавалера Ордену Британської Імперії (Companion of the British Empire); 1978 – Букерівська літературна премія (The Man Booker Prize for Fiction) («Море, море»). Романи А. Мердок 6 разів номінувалися на одержання цієї премії, що не перевершено жодним письменником Великої Британії; 1982 – почесна членкиня Американської академії мистецтв та науки; 1987 – нагороджено Орденом Британської Імперії (the Order of the British Empire) і присвоєно титул Dame; присвоєно звання почесного доктора Оксфордського університету (Honorary Doctorate); 1988 – лавреат Шекспірівської премії; 1990 – нагороджено медаллю пошани (Medal of Honor) Національного клубу мистецтв; 1997 – нагорода „Золоте перо» (PEN) за видатні досягнення в літературі; 2001 – роман „Під сіттю» (1954) увійшов до 100 найкращих англомовних романів ХХ ст. (The American Modern Library).
Кіно
«Айріс» (Iris, 2001) – британсько-американський байопік, реж. Річард Айр.
Українські переклади
Мердок А. Чорний принц; пер. з англ. Є. Даскал. Х.: Віват, 2018. 576 с.
Твори
Проза. Романи
- Під сіттю (Under the Net) (1954)
- Втеча від чарівника (The Flight from the Enchanter) (1956)
- Замок на піску (The Sandcastle) (1957)
- Дзвін (The Bell) (1958)
- Відрубана голова (A Severed Head) (1961)
- Дика троянда (An Unofficial Rose) (1962)
- Єдиноріг (The Unicorn) (1963)
- Італійка (The Italian Girl) (1964)
- Червоне і зелене (The Red and the Green) (1965)
- Час янголів (The Time of the Angels) (1966)
- Гарні і хороші (The Nice and the Good) (1968)
- Сон Бруно(Bruno's Dream) (1969)
- Доволі почесна поразка (A Fairly Honourable Defeat) (1970)
- Випадкова людина (An Accidental Man) (1971)
- Чорний Принц (The Black Prince) (1973), переможець премії пам'яті Джеймса Тейта Блека
- Свята і грішна машина кохання (The Sacred and Profane Love Machine) (1974), переможець літературної нагороди Вітбреда за прозу
- Дитя слова (A Word Child) (1975)
- Генрі і Като (Henry and Cato) (1976)
- Море, море (The Sea, the Sea) (1978), переможець Букерівської премії
- Черниці і солдати (Nuns and Soldiers) (1980)
- Учень Філософа (The Philosopher's Pupil) (1983)
- Школа чеснот (The Good Apprentice) (1985)
- Книга і братерство (The Book and the Brotherhood) (1987)
- Послання планеті (The Message to the Planet) (1989)
- Зелений лицар (The Green Knight) (1993)
- Дилема Джексона (Jackson's Dilemma) (1995)
Оповідання
- Щось особливе (Something Special) (1999)
Філософія
- Сартр: Романтичний раціоналіст (Sartre: Romantic Rationalist) (1953)
- Суверенітет Добра (The Sovereignty of Good) (1970)
- Вогонь і Сонце (The Fire and the Sun) (1977)
- Метафізика як керівництво з моралі: Нариси з філософії і літератури (Metaphysics as a Guide to Morals: Writings on Philosophy and Literature) (1992)
- Екзистенціалісти і містики (Existentialists and Mystics) (1997)
П'єси
- Відрубана голова (A Severed Head) (з Дж. Б. Прістлі, 1964)
- Італійка (The Italian Girl) (з Джеймсом Саундерсом, 1969)
- Три стріли та слуги і сніг(The Three Arrows & The Servants and the Snow) (1973)
- Слуги (The Servants) (1980)
- Акастос: Два платонічних діалога (Acastos: Two Platonic Dialogues) (1986)
- Чорний Принц (The Black Prince) (1987)
Збірки поезії
- Рік птахів (A Year of Birds) (1978)
- Вірші (Poems by Iris Murdoch) (1997)
Література
- Матійчак А.А., Нікоряк Н.В. «Айріс» (2001) Річарда Ейра: Специфіка кінорецепції біографії письменниці. Питання літературознавства: науковий журнал. (105). Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2022. С. 94-110. http://pytlit.chnu.edu.ua/article/view/271769/267432
- Матійчак А.А. Варіації біографічного жанру: життєпис Айріс Мердок. Питання літературознавства (92). Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2015. C. 99-116. http://pytlit.chnu.edu.ua/article/view/73444/68840
- Матійчак А.А. Рецепція творчості Айріс Мердок на перетині традицій англійської літератури та західноєвропейської філософії. Наукові записки. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТНПУ, 2009. Вип. 26. С. 231-244.
- Bayley J. Elegy for Iris: A Memoir. Picador, 1999. 288p.
- Bayley J. Iris and Her Friends: A Memoir of Memory and Desire. W. W. Norton & Company. N.Y. – London, 2000.
- Conradi P. Iris – A Life. Harper Collins Publishers, GB, 2001. 706p.
- Nussbaum M.C. When She Was Good. Philosophical Interventions: Reviews 1986-2011. Oxford University Press, USA, 2012. P. 259-273.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мердок, Джин Айріс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Мердок, Джин Айріс (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
