Нова економічна політика
 | Стаття не входить до енциклопедії. |
Нова економічна політика (неп) започаткована в березні 1921 Х з’їздом РКП(б) заміною реквізиції хліба та іншого продовольства у селян в довільних кількостях (продрозверстки) продподатком. Тривала до запровадження Й. Сталіним надзвичайних заходів 1927/1928 у хлібозаготівлях.
Видатний англійський історик Е.-Х. Карр справедливо зауважив, що перехід до непу являв собою серію заходів, не відчутних спочатку, але таких, що виростали один з одного. Це означало, що В. Ленін не мав уявлення про те, як вийти з господарського колапсу, що став наслідком провальної політики «воєнного комунізму». Найбільше його турбував повстанський рух селян, які вимагали скасування продрозверстки. Для придушення «куркульського бандитизму», як називали цей рух вожді РКП(б), доводилось застосовувати регулярну армію, яка складалася в основному з селян. Країна постала перед перспективою нового кола громадянської війни, цього разу з багатомільйонним селянством.
Ще в грудні 1920 В. Ленін підписував декрети, які готували скасування товарно-грошових відносин. В країні прискореними темпами створювалася мережа установ Центрпосівкому, покликана запровадити посівну розверстку, щоб забезпечити врожай 1921. Однак на початку лютого 1921 конференція робітників-металістів у Москві прийняла по доповіді голови Раднаркому резолюцію про бажаність заміни продрозверстки натуральним податком. 8 лютого політбюро ЦК РКП(б) прийняло з ініціативи В. Леніна ідентичну резолюцію. Немало партфункціонерів, які звикли за попередні три роки до політики експропріацій, реквізицій і конфіскацій, несхвально поставилися до зміни звичного курсу, але після Х з'їзду РКП(б) вони змушені були підпорядкуватися партійній дисципліні.
Однак з перших після з’їзду урядових декретів було ліквідовано Головкомтруд з мережею периферійних установ, включаючи концтабори для «дезертирів трудового фронту». Процедура наймання «від воріт» і звільнення за бажанням знову стала нормальним методом формування трудових колективів. На всеросійській партконференції у травні 1921 уперше прозвучало словосполучення «нова економічна політика».
Декретом Раднаркому РСФРР від 24 травня 1921 кооперативам та індивідуально господарюючим селянам надавалося право вільно продавати продукти, які залишалися у них після внесення натурального податку. Починаючи з липня 1921 усі бажаючі могли взяти ліцензію на торгівлю. Запроваджувалася також державна і кооперативна торгівля. Незабаром з’явилися товарні біржі, синдикати й оптові ярмарки. За наказом Раднаркому РСФРР «Про проведення в життя начал нової економічної політики» від 9 серпня 1921 держава позбулася відповідальності за постачання націоналізованих підприємств та їх працівників. Дрібні промислові заклади передавалися у розпорядження кооперативним артілям або приватним особам, не виключаючи колишніх власників. Великі підприємства залишалися у державній власності й об’єднувалися в трести, які працювали на засадах господарського розрахунку. В Україні перші трести з’явилися восени 1921: Південсталь, Південнорудний, Хімвугілля, Коксобензол та ін.
У питаннях поточної діяльності трести мали автономію, але залежали від управлінських ланок, які від імені держави як власниці засобів виробництва приймали рішення, що впливали на виробничий процес. Проте вони не несли матеріальної відповідальності за можливі збитки і не одержували нічого від можливого прибутку. Ринок, в якому опинилися госпрозрахункові трести, був відрізаний від світового ринку монополією зовнішньої торгівлі і майже або цілком монополізований, тобто позбавлений конкуренції підприємств інших форм власності. Трестівський госпрозрахунок був тільки блідим відображенням реальної ринкової економіки.
Натомість економічні відносини між містом і селом складалися значною мірою на засадах вільного ринку, тобто за законом попиту і пропонування. Відмовившись від примусового вилучення продукції дрібних товаровиробників (селян, кустарів, ремісників), держава прагнула використати свої можливості як власниці «командних висот» економіки для відчуження їхнього прибутку. Будучи фактичним монополістом у виробництві основних видів промислової продукції і головним покупцем сільськогосподарської продукції, вона могла встановлювати продажні і закупівельні ціни, влаштовуючи вигідний для себе ціновий перекос – «ножиці цін».
10 жовтня 1921 Всеросійський ЦВК прийняв декрет «Про заходи по впорядкуванню фінансового господарства». 4 січня 1922 він був продубльований постановою ВУЦВК під цією ж назвою. Радянським і господарським органам було наказано ощадливо витрачати кошти, щоб максимально скоротити емісію рублів (перейменованих під час «воєнного комунізму» в радянські знаки). 12 жовтня 1921 ВЦВК оголосив про заснування Державного банку з відділеннями на периферії, у тому числі в Україні. Держбанк мусив налагодити грошовий обіг і оволодіти внутрішнім ринком.
З 1 січня 1922 почалася грошова реформа. В обіг запроваджувався новий рубль, що дорівнював 10 тис. радзнаків. З обігу вилучалися старі гроші (думки, керенки тощо). Декретом Раднаркому РСФРР від 25 липня 1922 Держбанку було надане право випускати в обіг банкові білети, забезпечувані золотом та іншими легко реалізовуваними цінностями. Перші банкноти вартістю в 10 рублів назвали червінцями через червоний колір купюри. Вони використовувалися спочатку тільки в оптовому обороті і в розрахунках між державними підприємствами та установами. Оскільки дефіцит бюджету ще не було подолано, для збалансування доходів і витрат, як і раніше, випускалися деноміновані рублі. Паралельне використання двох валют запобігало знеціненню червінця.
У січні 1923 в обіг увійшли нові рублі, рівні за вартістю 100 руб. 1922 або 1млн. руб. попередніх років. У середині року державні підприємства почали виплачувати заробітну плату в червінцях. Нова валюта стала укорінюватися і в економічному обороті між містом і селом. Грошова реформа завершилася в лютому 1924, коли в обіг увійшли казначейські білети і срібна розмінна монета.
Легалізація приватного підприємництва покликала до життя торговців-оптовиків, маклерів, комісіонерів, власників або орендаторів підприємств. Влада користувалася їх послугами, але досить презирливо називала їх непманами. В. Ленін підкреслював, що непмани потрібні, щоб знаходити ринкову змичку з селянським господарством. Будувати комуністичне суспільство руками комуністів, заявляв він, це – дитяча ідея, тому що комуністи – крапля в народному морі. Установка побудови комунізму некомуністичними руками вимагала застосування насильства з боку влади. «Величезна помилка думати, - писав Ленін у листі до Л. Каменєва 3 березня 1922, - що неп поклав край теророві».
Неп завжди характеризувався як відступ від попереднього курсу, і це дійсно так. Проте вираз «відступ» запозичений з публіцистики і не характеризує внутрішньої суті соціально-економічної політики. Прийнято стверджувати, що після провалу політики «воєнного комунізму» вожді партії тимчасово капітулювали перед ринком. Насправді відбулося інше: партія більшовиків зробила спробу пристосувати ринок до своєї доктрини. Спроба була приречена в кінцевому підсумку на провал, тому що комунізм є запереченням вільного ринку. Отже, неп ніс у собі самому власну загибель.
Наступ на непманів розпочався після проголошення ХІV з’їздом ВКП(б) курсу на індустріалізацію в грудні 1925. Зростаючі капітальні вкладення у промисловість створили на ринку ситуацію товарного голоду. У зв’язку з немотивованими економічно заходами уряду щодо зниження цін, яким мусили підпорядковуватися всі господарюючі суб’єкти, почалося згортання промислової і торгівельної діяльності приватного капіталу. У червні 1926 було запроваджено одноразовий податок на непманів. Через деякий час його повторили з вищими ставками обкладання. У 1927 наступ на непманів посилився, що призвело до зникнення приватного капіталу з легальних форм підприємницької діяльності. За справу взялися чекісти, які вилучали у приватних підприємців валюту та коштовності.
Припинення непу пов’язується з директивами політбюро ЦК ВКП(б) від 14 і 24 грудня 1927. У першій з них парткомам хлібовиробних регіонів предписувалося вжити силові засоби для форсування хлібозаготівель, бо селяни не погоджувалися продавати хліб державі за низькими цінами. Друга директива зобов’язувала керівників парткомів і виконкомів особисто очолити хлібозаготівлі у своїх регіонах. Згідно із статтями 107 Кримінального кодексу РСФРР і 127 Кримінального кодексу УСРР, які були внесені до них у 1927, особи, «винні у злісному підвищенні цін на товари шляхом скуповування, приховування або невипуску їх на ринок», за вироком суду позбавлялися волі на строк до 1 року з частковою конфіскацією майна. На периферію виїхали й члени політбюро ЦК ВКП(б). У виступах в Сибіру у січні 1928 Сталін розгорнув перед місцевими функціонерами програму дій на найближчу перспективу: застосувати надзвичайні заходи до «куркулів», які не здають хліб за державними цінами, здійснити спочатку часткову, а потім суцільну колективізацію сільського господарства.
У серпні 1929 новий вождь партії знову запровадив замасковану під контрактаційний договір продрозверстку. У виступі на конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929 він оголосив про перехід партійного керівництва до політики «ліквідації куркульства як класу». Нагадавши аграрникам-марксистам слова Леніна про те, що неп запроваджено «всерйоз і надовго», Сталін далі сказав: «Але він ніколи не говорив, що неп запроваджено назавжди… І якщо ми додержуємося непу, то тому, що вона (тобто нова економічна політика – авт.) служить справі соціалізму. А коли вона перестане служити справі соціалізму, ми її відкинемо до чортів».
Література
- Карр Э. История Советской России. Т. 1-2. Большевистская революция 1917-1923. – Москва, 1990.
- Лобач К. Непмани на споживчому ринку України (20-ті роки). –К., 1994.
- Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1917-1928). – К., 1996.
- Гринчуцький В. Промислові трести України в 20-ті роки. – К., 1997.
- Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу. Історико-економічне дослідження. – Харків, 1997.
- Как ломали неп. Стенограммы пленумов ЦК ВКП(б) 1928-1929 гг. Т. 1-5 – Москва, 2000.
- Сутність і особливості нової економічної політики в українському селі (1921-1928 рр.). – К., 2000.
- Пиріг О.А. НЕП: більшовицька політика імпровізації. – К., 2001.
- Волосник Ю.П. Нова буржуазія України та розвиток приватнопідприємницької діяльності на фінансовому ринку в роки непу. – Харків, 2002.
- Кульчицький С. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі. – Книга 2. – К., 2013.
Автор ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
