Тілліх, Пауль Йоханнес
Ті́лліх, Па́уль Йоха́ннес (нім. Tillich, Paul Johannes; 20.08.1886, с. Штарцедель, Німецька імперія (тепер с. Староседле, Польща) — 22.10.1965, м. Чикаго, Сполучені Штати Америки) — німецький теолог і філософ, один з лідерів протестантської філософської думки 20-го століття.
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї лютеранського пастора Йоханнеса Тілліха. У зв’язку з діяльністю батька сім’я часто змінювала місце проживання. В 1890 році Йоханнес Тілліх отримав посаду Oberpfarrer (головного пастора) і суперінтенданта в невеличкому містечку Шенфлісс-Ноймарк (Тшцінсько-Здруй, Польща). В 1900 році родина Тілліхів переїжджає до Берліна. В тому ж році майбутній теолог вступає до Гімназії Фрідріха Вільгельма (Friedrich-Wilhelms-Gymnasium), де активно вивчав давньогрецьку і латинську мови. Цікаво, що в цьому закладі навчалися такі видатні німецькі діячі, як Бруно Бауер, Адольф фон Беєр, Отто фон Бісмарк. Через три роки в 1903 помирає матір Пауля Матильда. Ця подія справила гнітюче враження на молодого Пауля.
Рік потому 18-ти річний Тілліх завершує навчання в гімназії і вступає на теологічні факультети в університетах Берліна, Тюбінгена і Галле. Літній семестр 1905 року Тілліх провів в Тюбінгені. Наступні чотири семестри він провів в Галле, де викладав відомий на той час теолог і біблеїст Мартін Келер (Martin Kähler). Знайомство з останнім справило великий вплив на молодого Тілліха, що стане особливо помітним в його христологічній концепції. Під час навчання, Тілліх приєднується до студентського товариства «Wingolf», де зарекомендовує себе як вмілого оратора і учасника постійних дискусій з філософсько-релігійних і актуальних суспільних питань. Літнього семестру 1907 року його обирають головою студентського братства. Наступний навчальний рік Тілліх проводить в Берліні, де восени 1908 року складає іспит з теології, отримуючи «Recht gut» найвищу з можливих оцінку.
З березня по жовтень 1909 року Пауль Тілліх виконує обов’язки тимчасового пастора (Pfarrverweser) в Ліхтенраді (Lichtenrade) південному районі Берліна. Саме в цей період Тілліх починає провідувати і нести пасторське служіння, відповідаючи за помісну церковну громаду. В 1910 році в університеті міста Бреслау Тілліх захищає дисертацію з філософії на тему «Релігійно-історична конструкція в позитивній філософії Ф. Шеллінга, її передумови і принципи» (Die religionsgeschichtliche Konstruktion in Schellings positiver Philosophie, ihre Voraussetzungen und Prinzipien). Через два роки в 1912 Пауль Тілліх отримує ступінь ліценціата теології, захистивши дисертацію «Містика і усвідомлення провини у філософському розвитку Шеллінга (Mystik und Schuldbewußtsein in Schellings philosophischer Entwicklung)». 18 серпня 1912 року Тілліх пройшов ординацію в церкві Святого Матвія (м. Берлін). Після нетривалого періоду виконання обов’язків помічника церковнослужителя Тілліх продовжує академічну кар’єру. В 1913 році він починає проходити Habilitationsschrift з теології в Галле. 28 вересня 1914 року молодий німецький теолог і філософ одружується з Греті Вевер (Greti Wever).
На початку жовтня того ж року, Тілліх добровільно зараховується армійським капеланом до німецької армії. В 1915 році він приймав участь у бойових діях поблизу населеного пункту Соммпі-Таюр (Sommepy-Tahure). В 1916 році Тілліх став учасником «Верденської м’ясорубки». Після завершення битви і короткого відновлення, Паулю Тілліху дозволяють повернутися в Галле для завершення роботи над докторською дисертацією «Концепція надприродного, його діалектичний характер і принцип тотожності в супранатуралістичній теології до Шляєрмахера» (Der Begriff des Ubernat urlichen, sein dialektischer Charakter und das Prinzip der Identitat dargestellt an der supranaturalistischen Theologie vor Schleiermacher). 15 грудня 1918 року Тілліх був демобілізований. Під час війни шлюб Тілліха і Греті почав втрачати свою силу і через кілька років після Першої світової війни пара розлучилася.
Починаючи з 1919 року Тілліх активно долучився до філософського кружка «Kairos-Kreis». Саме на цей період припадає тілліхівський інтерес в релігійному соціалізмі. Він активно публікується на сторінках журналу «Blätter für religiösen Sozialismus» (Листи Релігійного Соціалізму). Друкований орган «Kairos-Kreis» видавався з 1921 по 1927 роки. В своїх численних статтях на сторінках журналу Тілліх закликав церкву та її представників зайняти позитивну позицію по відношенню до соціалізму і соціал-демократії, а також відстоював можливість союзу між християнством і соціалізмом. В тому ж 1919 році Тілліх починає викладати на теологічному факультеті в Берліні в якості позаштатного викладача (Privatdozent).
22 березня 1924 року Тілліх одружується з Ханною Вернер (Hannah Werner). Попри складні стосунки в новому шлюбі, Ханна підтримувала Пауля у всіх його справах. Через 5 років в 1924 Тілліх отримує посаду доцента систематичної теології в Філіпському університеті в м. Марбург. Саме в маргбурзький період Тілліх знайомиться з М. Гайдеггером, Р. Бультманом, Г. Гадамером та іншими видатними діячами інтелектуальної культури. 1925 рік для Тілліха пройшов в Дрездені, де літній семестр він провів на посаді професора з релігієзнавства та в Галле, де 24 грудня він отримує почесний ступінь доктор від факультету теології. Під час зимового семестру 1927–1928 рр. Пауль Тілліх отримує запрошення зайняти посаду почесного професора філософії релігії та філософії культури на теологічному факультеті Лейпцизького університету. Майже весь 1928 рік він проводить в Дрездені, виявляючи при цьому бажання переїхати до Берліна.
24 квітня 1929 року Тілліха було запрошено до Франкфуртського університету на місце професора філософії і соціології замість Ганса Корнеліуса. Макс Шелер, який отримав запрошення раніше за Тілліха, помер, не встигнувши обійняти її. Не дивлячись на конфлікт з Корнеліусом, цей період для Тілліха став доволі продуктивним. У нього склалися добрі робочі стосунки з колегами, особливо з провідними мислителями Франкфуртської школи критичної теорії Максом Горкгаймером і Теодором Адорно.
Після приходу до влади націонал-соціалістів в Німеччині, справи для Тілліха стали погіршуватися. Після попередження Макса Горкгаймера, він врешті-решт зрозумів, що не зможе залишитися в Німеччині. 13 квітня 1933 року його було відсторонено від посади декана філософського факультету через свою програмну роботу «Соціалістичне рішення» (Die sozialistische Entscheidung) та позитивну позицію щодо єврейських студентів. Публічна заборона книги і санкції з боку влади на її спалення, а також погрози на адресу Тілліха і його родини змусили його шукати притулок за межами Німеччини. На його щастя, влітку 1933 року в Німеччині перебував Рейнольд Нібур, який запросив Тілліха викладати в Об’єднаній теологічній семінарії Нью-Йорка. Тілліх прийняв пропозицію і 4 листопада 1933 року разом з дружиною Ганною та їх 7-річною донькою Ердмутою прибув до Нью-Йорка.
Після прибуття до США, Тілліх починає активно працювати над покращенням англійської мови. З 1933 по 1936 роки він лектором з філософії релігії і систематичної теології в Об’єднаній теологічній семінарії Нью-Йорку. Після 1936 року Тілліх починає читати лекції з філософської теології. Лише в 1937 році він отримує звання доцента, спеціалізуючись в сфері філософської теології. Тільки через 7 років після свого прибуття до нової країни він стає професором у сфері філософської теології (Honoris causa). Отримання ступеня проходило у Єльському університеті в 1940 р. Починаючи з кінця 1930-х і до середини 1940-х, Пауль Тілліх читає лекції з філософії релігії та систематичної теології. А вже з 1945 року він починає викладати курси з історії церкви та історії християнства.
Завжди переймаючись політичною і суспільною проблематикою, Тілліх дуже швидко став відомим в емігрантських колах і в результаті був обраний головою благодійної організації «Самодопомога німецьким емігрантам» (Self-help for German Emigres), яка була заснована взимку 1936-37 рр. і пізніше перейменована на «Самодопомогу емігрантам з Центральної Європи». Після початку війни у 1939 році Тілліх виступив проти загарбницької політики націонал-соціалістичної Німеччини. Американське управління військової інформації запросило його до участі в психологічній війні проти Німеччини на радіостанцію «Голос Америки» (Die Stimme Amerikas). Між 1942 і 1944 роками Тілліх написав 109 промов, адресованих своїм німецьким друзям. Коли в червні 1944 року німецькі емігранти заснували «Раду за демократичну Німеччину» (Council for a Democratic Germany) Пауля Тілліх було обрано її головою.
У 1948 році Тілліх повертається до Німеччини, де читає ряд лекцій в різних університетах. В 1951 році Тілліх публікує перший том своєї Magnum Opus «Cистематична теологія». Другий том було видано в 1957 році, а в же через 6 років в 1963 році публікується фінальний третій том. Під час роботи в американських університетах Тілліх час від часу проповідував на церковних службах. В 1948 році світ побачив його збірку проповідей «Потрясіння основ» (The Shaking of the Foundations), в 1955 «Нове Буття» (New Being), в 1962 «Вічне тепер» (Eternal Now). Важливо зауважити, що Тілліх закликав читати його проповіді, перш ніж переходити до «Систематичної теології» або інших робіт.
В 1955 році Тілліх виходить на пенсію, але його академічна кар'єра була далека від завершення від завершення. Восени 1955 року його запросили стати професором Гарвардського університету. У цей період Тілліх багато подорожував Америкою з лекціями, і його популярність зростала безпрецедентно, про що свідчить його поява на обкладинці журналу «Тайм». В 1960 році Тілліх відвідує Японію. Цей візит частково був обумовлений його знайомство з відомим теоретиком дзен-буддизму Дейтаро Судзукі. В 1962 році Тілліх покидає Гарвард і приймає запрошення від теологічного факультету Чикагського університету. В Чикаго Тілліх проводить спільні семінари з Мірчею Еліаде.
На початку 1964 року, невдовзі після закінчення «Систематичної теології», Тілліх прибув до лікарні Чикаго Біллінгс з бронхітом і гострою серцевою недостатністю. Влітку 1965 року Тілліх переніс кілька серцевих нападів, його стан помітно погіршився. Повернувшись у Чикаго, 11 жовтня він прочитав лекцію в Брестед-холлі на тему «Значення історії релігій для теолога-систематика», а потім дискутував із групою нерелігійних християн. Перенісши важкий серцевий напад близько 7 години вечора 22 жовтня 1965 року Тілліх помирає. Похований в Нью-Гармоні, штат Індіана, де міститься парк, названий на честь Пауля Тілліха. На скелях парку вигравірувані цитати з його творів, а в кінці стежки, що проходить між посадженими Тілліхом деревами, стоїть його бронзовий бюст роботи скульптора Джеймса Росаті.
Погляди і праці
Творчість Пауля Тілліха умовно може бути поділена на 2 етапи: німецький (з 1911 по 1933 рр.) та американський (1933–1965 рр.). В перший період відбувалося інтелектуальне становлення молодого німецького теолога і філософа, яке знаменувалося активне вивчення І.Канта і Ф.Шеллінга. В цей час увага Тілліха була прикута до соціально-політичної проблематики (рух релігійного соціалізму), а також місця релігії в культурі. В цей же період він приймає участь в численних теологічних дискусіях в німецьких університетах. Американський період творчості Тілліха характеризується переходом від релігійного соціалізму до антропології і філософії існування. Починаючи з 1940-х онтологічна проблематика отримує центральне місце в філософії Тілліха, що яскраво демонстують його роботи «Систематична теологія», «Мужність бути», «Любов, сила, справедливість» та ін. Відмінність між цими періодами доволі яскраво демонструє той факт, що в Німеччині Тілліха вважали теологом, коли в США філософом.
Передумови і методологія
На думку Тілліха, теологія повинна перебувати у постійному діалозі з сучасною культурою і мисленням. Вона має враховувати ситуацію (наукова, мистецька, політична, економічна, етична форми вираження існування в конкретний історичний період). Теологія, вважає Тілліх, має виробити збалансовану стратегію взаємодії між вічною істиною і поточною ситуацією. В історії християнства такі спроби доволі часто зазнавали невдачі саме тому, що ситуація не враховувалася. Відповідно всю теологію можна поділити на керигматичну (яка акцентує увагу на незмінності вічної істини в історії) та апологетичну (яка враховує поточну історико-культурну ситуацію). На переконання Тілліха, теологія має розглядати ситуацію як простір для творчої інтерпретації. Задум Тілліха, таким чином, полягає в розробці апологетичної теології, яка б враховувала і ситуацію і керигму. Інструментальною основою такої програми є метод кореляції, який, на думку Тілліха, дозволяє співвідносити питання і відповіді, ситуацію і керигму, людське існування і Божественне Об'явлення (теологічне коло).
Структура методу кореляції:
1. Аналіз екзистенціальної ситуації людини філософією, психологією, соціологією, мистецтвом;
2. Християнська відповідь на визначені проблеми людського існування/
Для Тілліха і теологія і філософія, таким чином працюють пліч-о-пліч в контексті методу кореляції і екзистенційного аналізу людини. Запропонований Тілліхом метод покликаний замінити супранатуралістичний, гуманістичний (натуралістичний) та дуалістичний. Вони, вважає Тілліх, виявили свою неспроможність співвіднести зміст християнської віри з духовним існуванням людини.
Реалізуючи метод кореляції в контексті побудови власної філософсько-релігійної концепції, Тілліх визначає екзистенціалізм як «велику вдачу для для християнської теології». На його думку, саме екзистенціалізм допоміг наново відкрити класичне християнське тлумачення людського існування. Водночас, вважає Тілліх, не тільки екзистенціалізм є вельми позитивною філософією у взаємодії з теологією. Теж саме стосується й аналітичної психології, літератури, поезії, драматургії та мистецтва. У всіх цих сферах існує величезна кількість матеріалу, який теолог може використовувати і організовувати, намагаючись представити Христа як відповідь на питання нашого існування.
Об’єктом теологічного дискурсу і християнської віри є те, що Тілліх називає станом граничного охоплення (Ultimate Concern). Відповідно тільки ті пропозиції є теологічними, які мають справу зі своїм об’єктом настільки, наскільки він може стати для нас тим, що гранично охоплює.
Теологія
Тілліхівська теологія сформувалася під впливом середньовічної філософської теології, німецького ідеалізму, екзистенціалізму С.К’єркегора і фундаментальної онтології М.Гайдеггера. Її головні елементи викладені у другій частині 1-го тому «Систематичної теології», що має назву «Буття і Бог». На думку Тілліха, онтологія забезпечує можливість God-talk значно краще ніж будь-яка інша форма теологічного або філософського дослідження. Оскільки філософія ставить питання про буття, то вона, таким чином, отримує конотацію «перша філософія» (метафізика). Але для Тілліха конотації терміну «Метафізика» роблять його використання невпевненим. Відповідно, вважає мислитель, краще використовувати термін «Онтологія». Онтологічні питання виникають під час метафізичного шоку, тобто усвідомлення можливості небуття. Цей шок часто виражається у питанні: «Чому є дещо, чому не ніщо?». Тілліхівська теологія має 4 виміри: коопераційний (поєднання філософії і теології) онтологічний, символічний, критичний. На першому рівні Тілліх демонструє важливість онтологічної проблематики як для філософії (питання щодо категорії буття), так і для теології (питання щодо сутності Бога). Тілліх наголошував, що «Бог Авраама, Ісака, Якова це також і Бог філософів». Оскільки Бог і буття є сферами екзистенції, то саме вона є точкою їх об’єднання. І філософія, і теологія, таким чином пліч-о-пліч підходять до питання буття. На другому рівні Тілліх активно використовує онтологічне поняття буття як спосіб вираження сутності і природи Бога. Тілліх, вважає, що Бог — це відповідь на питання, що імпліцитно міститься в бутті. Більш того, Бог — це відповідь на питання людської кінечності. Фактично, говорить Тілліх, Бог — це Само-буття класичної теології. Для Тілліха, Бог — це Ipssum Esse, тобто форма Буття, що існує сама в собі. Вона передує існуванню, поділу на категорії і модуси, суб’єкт і об’єкт. В цьому сенсі Бог завжди ближче до людини, ніж вона сама до себе. На третьому рівні Тілліх активно використовує поняття символу. Будь-які міркування про Бога, з точки зору П. Тілліха, мають лише символічну форму. Мислитель підкреслював, що символи, незважаючи на те, що вони не є тим, що символізують, беруть участь у його значенні та силі. Символічна форма опису сутності Бога, на погляд П.Тілліха, говорить про Бога як креативну основу людини і є основою світу і розуму, свободи та особистості. Саме в цьому сенсі, як показує мислитель, стародавній світ, греки, юдеї та християни надавали божественних атрибутів Логосу, що належали Богові. Таким чином, підсумовує філософ, будь-яка форма опису, само-прояву Бога має глибинні символічні підстави. Вони проявляють себе у формі релігійних символів і ведуть до граничної реальності, найглибшого рівня буття, рівня «основи буття». Серед всіх теологічно-онтологічних понять, що використовував Тілліх по відношенню до символічного описання природи Бога помітно виділяються: «Само-буття» (Being-itself), «Основа буття» (Ground of Being), «Безумовне охоплення» (Ultimate concern). На четвертому рівні, Тілліх критикує класичну християнську традицію, що помістила Бога в категорії існування, речей, об’єктів, субстанцій. Його буття, каже П. Тілліх, не можна розуміти як існування якогось сущого поряд з іншими або над іншими. У такому разі Бог буде підпорядкований категоріям кінечності, і особливо — часу і субстанції. Навіть якщо Бога називають «вищим сущим», як це мало місце в християнській традиції, то загалом ситуація не зміниться. Будь-який найвищий ступінь, застосований до Бога, стає ступенем зменшувальним. Уся історія християнської думки, вважає Тілліх, впадала в цю крайність. Відповідно багатьох помилок у вченні про Бога, плутанини й апологетичних слабкостей можна було б уникнути, якби Бога насамперед розуміли як Само-буття (Being-itself) або як Основу буття (Ground of Being).
Христологія
Пошук історичного Ісуса (The Quest for the Historical Jesus), який започаткували ліберальні протестантські теологи ХІХ ст. надзвичайно вплинув на тілліхівську версію христології, яку поряд із христологією К.Ранера часто визначають як екзистенціальну. Особливо цей вплив простежується через німецького біблеїста 19-го століття Мартіна Келера (Martin Kähler). В роботі «Der sogenannte historische Jesus und der geschichtliche, biblische Christus» (Так званий історичний Ісус та історичний біблійний Христос) М.Келер проводить концептуальне розмежування понять «Historie» і «Geschichte», де перше — це емпірична форма історії, яку можна вивчати засобами історичної науки, а друге — її екзистенційній вимір, що виявляє себе у впливі на людину і суспільство. На думку М.Еліаде, для П.Тілліха історія як «Historie» не мала особливого значення, оскільки його більше цікавила історія як «Geschichte». Основні засади своєї христології Тілліх презентував в другому томі «Систематичної теології» під назвою «Існування і Христос». Тілліх, слідуючи за А.Швейцером, критично ставився до спроб історичної науки реконструювати образ Ісуса, хоча визнавав, що пошуки історичного Ісуса були спробою виявити мінімум достовірних фактів про людину Ісуса з Назарету, з метою забезпечення надійного фундаменту для християнської віри. Тілліх визначає, що історичні дослідження надали більш менш ймовірні відомості про життя Ісуса. На основі цих ймовірностей були написані численні «Життя Ісуса» в 19-му столітті. На думку Тілліха, вони були більше схожі на романи, ніж на біографії і не могли забезпечити надійну основу для християнської віри. Основна проблема цих реконструкцій полягала в тому, що християнство не походить від історичної реконструкції. Воно виникає на основі свідчень про месіанський характер Ісуса. Що ж стосовно тілліхівської христології, то необхідно зауважити, що вона тісно переплетена з антропологією і сотеріологією. На думку Тілліха, стан людини свідчить про її відчуження від буття. Сучасна людина сприймає теперішню ситуацію як ситуацію розпаду, ворожнечі, саморуйнування, безглуздості та всеосяжного відчаю. Єдиним шляхом виходу з такого становища є прийняття реальності, яка долає відчуженість людського існування і надає примирення та возз’єднання з Богом. Такою реальністю є Нове Буття в особі Ісуса Христа. Продовжуючи Тілліх заявляє, що Христос — це новий еон, Нове Буття, в якому міститься відповідь на питання існування. Реалізуючи метод кореляції Тілліх стверджує, що відчуження людини від Бога долається в Новому Бутті, актуалізованому в Ісусі Христі. Водночас для Тілліха Ісус як Христос не є посередником у традиційному християнському розумінні. Він є Нове Буття, тобто міст між сутністю та існуванням. На думку Тілліха, в імені Ісуса Христа поєднувалася історична реальність (людина з Назарету) і символ (Христос, носій нового еону). Орос Халкідонського собору, в якому визначалося повна божественна і повна людська природи Христа без змішання, без зміни, без поділу, без розз’єднання, високо оцінювався Тілліхом. Хоча ця христологічна формула була прийнята церквою, вона, на його думку, може бути зрозуміла тільки в грецькомовному контексті. В нових історичних умовах, христологічний понятійний апарат епохи Вселенських соборів втрачає свою актуальність. Саме тому Тілліх використовує формулу «Ісус як Христос», яка на його переконання більш релевантна і зрозуміла сучасному суспільству. Така інтерпретація христології отримала багато критики на свою адресу за простежуванні адаптаціоністські конотації і мотиви.
Сотеріологія
Сотеріологія Пауля Тілліха тісно переплетена з христологією. Христос приносить Нове Буття і рятує людей від колишнього буття, екзистенціального відчуження і його саморуйнівних наслідків. В тілліхівській інтерпретації синоптиків Ісус Христос відчуває на собі всі наслідки екзистенціального відчуження, але долає його, зберігаючи непорушну єдність з Богом на хресті.
На думку Тілліха, христологічний парадокс полягає в тому, що Христос приймає і спасає світ, який відкидає і розпинає Месію на хресті. Таким чином, Ісус як Христос виступає як Нове Буття, що долає страх небуття, відчуження і загрозу забуття. Він є Спасителем, що прийшов для зцілення людства. В цьому сенсі зцілення означає возз’єднання того, що було відчужене і повернення до того, що було розколоте. Також воно означає подолання розколу між Богом і людиною, людиною і світом, людиною і самою собою. Пауль Тілліх виокремлює сім типів дохристологічної сотеріології: релігійну, законницьку, аскетичну, містичну, сакраментальну, доктринальну та емоційну. Усі перелічені способи самоспасіння були приречені на невдачу. Лише Нове Буття, явлене в Ісусі як Христі, долає відчуження і досягає повноти зв’язку з Богом. Згідно Тілліху, процес спасіння має три складових: відродження, виправдання, освячення. На першому рівні філософ інтерпретує поняття «Відродження» як співучасть у Новому Бутті. Тут відбувається заміщення невір’я — вірою, гордині — підкоренням, жадання — любов’ю. Другий рівень сотеріології (Виправдання) П. Тілліх тлумачить як прийняття Нового Буття. Виправдання — це той вічний акт Бога, за допомогою якого він приймає як невідчужених тих, хто в дійсності був відчужений від нього провиною. Також це той акт, за допомогою якого він приймає їх у єдність із собою, явленою у Новому Бутті Христа. На третьому рівні сотеріології Пауль Тілліх тлумачить поняття «Освячення», що виражається у формулі «Спасіння як преображення Новим Буттям. Для філософа Божественний акт відродження і виправдання єдині. І в першому, і в другому випадку вони описують возз’єднання того, що стало відчуженим, втраченим, розколотим. Освячення означає прийняття і долучення до спільноти святих (sancfi) тих, хто охоплений силою Нового Буття. На переконання П. Тілліха, освячення — це такий процес, у якому сила Нового Буття перетворює особистість і спільноту як усередині, так і поза церквою.
Антропологія
Тілліхівська антропологія визначає існування людини як екзистенційно відчужене. Людина в таких умовах втрачає зв’язок з Богом як з основою cвого буття. Історія гріхопадіння в перших розділах книги Буття за своїм змістом, як вважає П.Тілліх, трансцендує падіння Адама і має універсальне антропологічне значення. Однак мислитель категорично виступав проти буквального прочитання історії гріхопадіння, що в історії християнства часто призводило до його спрощеного розуміння. Падіння людини — це символ універсальної людської ситуації. Воно не подія минулого, яка трапилася одного разу, але супроводжує людину впродовж усієї історії її буття. На думку Пауля Тілліха, історію падіння людини, що зображена в Старому Завіті можна тлумачити як «перехід від сутності до існування». В такій екзистенційній інтерпретації філософська категорія відчуження, що походить від німецької філософської традиції (Entfremdung) фактично є секулярним еквівалентом біблейського поняття гріх.
Відповідно, позбавляючись справжнього буття, людина потрапляє в неприродній для неї деструктивний стан, який Пауль Тілліх називає станом розколу. З точки зору П. Тілліха, незважаючи на те, що поняття «Відчуження» як таке в Святому Письмі не розглядається, всі біблійні описання гріховного стану людини імпліцитно його виражають. Тілліх вважає, що людина відчужується в кожен момент свого існування за власним вибором. Таким чином, людина як благе творіння за своєю суттю, реалізуючи свою свободу, потрапляє в стан екзистенційної відчуженості. Це є її фундаментальна антропологічна характеристика. Іншою складовою антропології П. Тілліха є феноменологічна. Мислитель визначає людину як місце, де буття розкриває саме себе, але його аналіз неможливо проводити з об’єктивістських позицій. Відповідно тільки феноменологічний аналіз досвіду людини відкриває можливість для розуміння основ онтології.
Хамартіологія
В інтерпретації Пауля Тілліха, гріх — це відчуження людини від самої себе (коли людина перестає розуміти власні вчинки і робить не те, чого бажає); людини від людини (коли людина не знаходить порозуміння з іншою людиною, що неминуче призводить до руйнування людських відносин). Гріх як відчуження П.Тілліх розглядає в наступній послідовності: гріх як «самозвеличення» (Estrangement as «Hubris»), гріх як «відсутність віри» (Estrangement as «Unbelief»), гріх як «жадання» (Estrangement as «Concupiscence»). «Hubris» — це «духовний» гріх (радикальний вияв пихи або ставлення до себе як до центру Всесвіту). Друга форма гріха — це «невір’я» (Estrangement as «Unbelief»). На цьому етапі падіння людина виявляє свою відчуженість від Бога на користь самої себе і свого буття. Гріх як «жадання» (Estrangement as «Concupiscence») — це демонстрація людини ввібрати в себе всю повноту реальності. Гріх як «жадання», з точки зору П. Тілліха, можливо розгледіти лише через мистецтво, психологію й екзистенціалізм, оскільки церква має амбівалентне сприйняття жадання, інколи ототожнюючи його з сексуальним жаданням.
Екклесіологія
Основні засади своєї версії христології Пауль Тілліх виклав в роботах «Систематична теологія» і «Протестантська ера». Тілліх підкреслює, що його екклесіологія походить від христології і пневматології. На думку Тілліха, церква представляє собою Царство Боже в історії, як всеосяжний і універсальний символ спасіння. Також церква виконує представницьку роль Царства Божого, хоча й не може виразити його у всій повноті. Завдання церкви полягає у свідченні Царства Божого світові. Водночас Церква повинна бути глибоко самокритичною, усвідомлюючи ті виклики, які для неї містить релігійність. Вона може завадити церкві розуміти кінцеву мето свого існування. Водночас ані сакраментальна основа, ані здатність до самокритики та реформ не є властивістю чи здатністю, притаманною Церкві. На думку Тілліха, вони є вираженням дії Духа відповідно до того, що він називає католицькою субстанцією і протестантським принципом. За Тілліхом, протестантський принцип говорить категоричне «ні» всім абсолютним претензіям, чи то на інституцію, чи то на доктрину. Його сутність полягає в вираженні глибокого смирення перед трансцендентним і лише з цієї причини засуджує всі спроби одомашнення Бога, не дивлячись на те, що вони мають церковну форму. Католицька субстанція виражає конкретне втілення Духа в церкві. Тут свобода Духа встановлює сакраментальну основу для церкви. Без католицької субстанції, що проявляється в конкретних символах, словах, діях, особах і практиках, які складають традицію християнської віри, церква не могла б ідентифікувати себе в історії, суспільстві і культурі. Викликами для церкви в 20-му столітті Тілліх бачив становлення секулярних квазірелігій, до яких він зараховував фашизм, комунізм, ліберальний гуманізм. Об’єктом глибокого охоплення (Ultimate concern) в квазірелігіях можуть виступати народ, наука, певна форма суспільного устрою, ідея прогресу, емансипація, які фактично обожествляються. Пауль Тілліх був глибоко занепокоєний станом церкви і віруючих християн в Радянському Союзі. На його думку, відсутність соціальної доктрини в Православній церкві призвело до розповсюдження на теренах Російської імперії марксизму, який згодом перетворився на сталінізм. Такий історичний сценарій став можливим тому, що східне християнство ще в перші століття свого існування стало релігією таїнств, літургії, світоспоглядання, містики. Воно не є релігією суспільного порядку і політичних трансформацій, що стало однією з причин падіння Візантії, а потім й Російської імперії.
Визнання
За життя Пауль Тілліх був удостоєний різних нагород, зокрема наприклад, Медаль Ґете міста Франкфурта (Goetheplakette der Stadt Frankfurt) (1956) та Ганзейську Ґете-премію (Hansischer Goethe-Preis) (1958). В 1962 році він був нагороджений Премією миру німецьких книгарів (Friedenspreis des Deutschen Buchhandels). Крім того, Пауль Тілліх отримав різні почесні докторські ступені від 10 американських і 2 німецьких університетів, в більшості з яких він працював за життя.
Додатково
Відомий американський теолог німецького походження Рейнгольд Нібур назвав Пауля Тілліха «Оригеном нашого часу», в той час коли його колегу Карла Барта — «Тертулліаном наших днів». Фото Пауля Тілліха з’явилося на обкладинці журналу «Time» 16 березня 1959 року. Пауля Тілліха було запрошено на інавгурацію Джона Кеннеді 20 січня 1961 року, де він отримав місце серед поважних гостей. Пауль Тілліх був першим вченим, хто ввів в науковий обіг поняття «Квазірелігія». Тілліхівське поняття «Ultimate Concern» міцно ввійшло в американську правову систему.
Праці
- Tillich P. Courage to Be. New Haven: Yale University Press, 1952. 197 p.
- Tillich P. Die Sozialistische Entscheidung. Berlin: Medusa Verlag Wölk + Schmid, 1980. 132 S.
- Tillich P. Dynamics of Faith. New York: Harper & Row, 1957. 176 p.
- Tillich P. Protestant Era. Chicago: The University of Chicago Press. 1948. 323 p.
- Tillich P. Systematic Theology. Volume I. / P.Tillich. Paul Tillich: Systematic Theology: Three volumes in one. Chicago, 1967. P. 3–289.
- Tillich P. Systematic Theology. Volume II. / P.Tillich. Paul Tillich: Systematic Theology: Three volumes in one. Chicago, 1967. P. 3–180.
- Tillich P. Systematic Theology. Volume III. / P.Tillich. Paul Tillich: Systematic Theology: Three volumes in one. Chicago, 1967. P. 3–423.
- Tillich P. Theology of Culture. Oxford: Oxford University Press, 1959. 213 p.
- Tillich P. The Shaking of the foundations. New York: Charles Scribner’s Sons. 1953. 186 p.
- Tillich P. What is religion? New York, Evaston, San Francisco, London: Harper & Row Publishers, 1973. 191 p.
Література
- Cambridge companion to Paul Tillich / edited by Russell Re Manning. Cambridge: Cambridge University Press, 2009. 322 p.
- Grenz S. J. Olson R.E. 20th-Century Theology: God and the world in a transitional age. Downers Grove: InterVarsity Press, 1992. 393 p.
- Hamilton K. The System and the Gospel: A Critique of Paul Tillich. London: SCM Press LTD, 1963. 248 p.
- Kennedy P. Twentieth Century Theologians: A New Introduction to Modern Christian Thought. London : I.B.Tauris & Co Ltd, 2010. 368 p.
- Mackenzie B. Ultimate Concern: Tillich in Dialogue. New York: Harper & Row, 1965. 234 p.
- Martin B. The existentialist theology of Paul Tillich. New York: Bookman, 1963. 221 р.
- Paul Tillichs Theologie der Kultur: Aspekte, Probleme, Perspektiven / Christian Danz, Werner Schüssler (Herausgeber). Berlin/Boston: Walter de Gruyter GmbH & Co. KG, 2011. 505 S.
- Shearn S. Pastor Tillich: The Justification of the doubter. Oxford: Oxford University Press, 2022. 245 p.
- The Theology of Paul Tillich / edited by Charles W. Kegley & Robert W. Bretall. New York, 1952. 370 p.
- Таранов С. Теологічний екзистенціалізм: монографія. Київ: Четверта хвиля, 2014. 328 с.
Автор ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
