Чорнобиль-1986 у просторі пам'яті
 | Стаття не входить до енциклопедії. |
Аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 року стала однією з найсерйозніших екологічних катастроф. Внаслідок вибуху четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС відбувся безпрецедентний викид радіації у навколишнє середовище, який в декілька мільйонів разів перевищував радіоактивне забруднення, утворене після відомих на той час аварій на атомних об’єктах: вибух на комбінаті «Маяк» (Челябінська область СРСР, 29 вересня 1957 р.), пожежа на АЕС «Вінксдейл» Великобританія, 10 жовтня 1957 р.), розплавлення активної зони реактора АЕС «Три-Майл-Айленд» (США, 28 березня 1979 р.) [4, с. 45]. Україну спіткала найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Понад 8% території нашої держави зазнало прямого радіаційного ураження, офіційно постраждало близько 3-х мільйонів осіб. Аварійні викиди осіли на значній частині територій Російської Федерації та Білорусі. Чорнобильський слід торкнувся мало не всієї північно-західної Європи, Північної Африки, досяг навіть Японії та Канади [5].
Чорнобильська катастрофа стала шоком і трагедією не лише через техногенний катаклізм – але і через замовчування інформації про реальну небезпеку, ситуацію на ЧАЕС та довкола неї. Тільки після того, як в скандинавських країнах було виявлено підвищений радіаційний фон, радянське керівництво визнало факт «аварії» на Чорнобильській АЕС. «Те, що насправді в результаті вибуху реактора сталася максимальна проектна аварія, люди в Західній Європі дізналися через кілька тижнів. У Радянському ж Союзі відбулося близько трьох років, перш ніж був оприлюднений справжній масштаб катастрофи, а в газетах були опубліковані карти заражених територій. Ось чому реакція відрізнялася», – підкреслює політолог Астрід Зам [9].
Відтак актуалізація в колективній уяві смислових значень Чорнобиля обумовлена темпоральними, локальними, політичними, соціальними, міжнародними, безпековими та іншими чинниками. Зауважимо також, що часова віддаленість від події послаблює її актуалізацію: чим далі ми відходимо від Чорнобилю, тим менше він резонує, слабшою стає «стурбованість» суспільства, пов’язана з ним, хоча «тінь Чорнобиля» постійно присутня. Водночас варто визнати й те, що в Україні зниження стурбованості чорнобильськими проблемами пов'язане не з успішною політикою подолання, а з виходом на перший план інших важливих соціальних проблем [1].
Спогади про трагічні події тридцятилітньої давнини породжують варіативність моделей та інтерпретаційних схем, вилонованих в умовах найрізноманітнішого поєднання смислових просторів. Культурні форми останніх форматуються на перетині традиційної, радянської, модерної, постмодерної і навіть певною мірою пост-постмодерної культурних форм (до яких належить, зокрема, і «пост-чорнобильська» культурна форма). При цьому варто враховувати наявність певного впливу на індивідуальні уявлення та на відповідні їм соціально-культурні очікування таких соціально-культурно значущих змінних, як вік, місце проживання, освіта та естетичні вподобання, беручи за припущення їхній вирішальний вплив на процеси особистісного сенсоутворення та інкультурації у конкретній ситуації порушення стійких каналів трансляції смислових кодів [17, с. 45].
Порушену у назві проблему розглядаємо, передусім, у вимірі репрезентацій колективної та культурної пам’яті (при цьому ми свідомі того, що пам’ять завжди вибіркова, суб’єктивна, локальна). Згідно з концепцією французького соціолога М. Хальбвакса, колективна пам’ять забезпечує міжпоколіннєву трансляцію значущих для групи знань про минуле. Тривкість у часі колективної пам’яті групи залежить від ефективності її зусиль, спрямованих на підтримання цієї пам’яті (коммемораційних практик), а зміст цієї пам’яті може змінюватися залежно від зміни панівних ідеологій. У колективній пам’яті «історичні постаті та події перетворюються на символи постав і вартостей…» [13, c. 52, 100]. Колективна пам’ять увиразнюється посередництвом континууму смислів, символів, ритуалів тощо. Водночас культурні смисли (як своєрідні символічні коди культурної пам’яті) є світоглядними конструктами, відображають структуру ціннісно-змістових уявлень індивіда / суспільства, втілюють та транслюють ідеали епохи.
У вимірі сьогодення можна констатувати, що «Чорнобиль» з реальної історичної події поступово перетворився на слово-символ, подію символічної категорії, він пов’язується з різними соціокультурними і політичними смислами [7, с. 387].
Дослідниця Я. Яковлєва увиразнює п’ять традиційних образів Чорнобильської трагедії, які докорінно вжились у культурну площину українського «пост-чорнобильського» часу [14]:
- інформаційний;
- естетично-поетичний;
- соціальний;
- семіотично-міфологічний;
- апокаліптичний.
На нашу думку, можна говорити про доволі розгалужений (хоча й взаємообумовлений) простір реальних і символічних значень «Чорнобилю»:
- Техногенне лихо, яке каталізувало жваве обговорення проблем використання атомної енергії. У публічних дебатах багатьох країн катастрофа стала аргументом для відмови від використання в громадських цілях атомної енергії, як це було вирішено на референдумі в Італії (листопад, 1987 р.). У Німеччині у відповідь на Чорнобильську катастрофу було створено федеральне міністерство охорони навколишнього середовища, охорони природи та безпеки реакторів, а офіційне рішення про відмову від атомної енергії було прийняте в 1998 р. У Франції використання атомної енергії в громадських цілях не ставилося під сумнів, тоді як в Швеції і Швейцарії Чорнобиль став лише ще одним аргументом у гострій дискусії з приводу використання атомної енергії [9].
- Чорнобиль як апокаліпсис. Військова рецепція Чорнобилю та відродження апокаліптичних візій атомної війни, актуалізація нуклеарного дискурсу. У радянських людей Чорнобиль асоціювався з Другою світовою війною. У ФРН, де поширювався сильний антиядерний рух, катастрофу сприйняли як підтвердження побоювань і зв'язали з майбутніми глобальними ризиками технологічного суспільства. Консервовані продукти харчування в магазинах були розкуплені, посіви знищені, пісочниці перекопані, дітям заборонили гуляти на вулиці, щоб зменшити дозу опромінення. Попри те, що в Німеччині суспільна реакція на Чорнобильську катастрофу, мабуть, була найсильніша, і радіоактивні опади наче зупинилися на кордоні з Францією, Чорнобиль і в інших західноєвропейських країнах викликав суспільне занепокоєння і став приводом для проведення державних заходів безпеки. Так, в Швеції підлягали знищенню сотні тонн м'яса північного оленя, в Англії, Уельсі і Шотландії ще протягом більше 20 років після Чорнобиля на кількох сотнях ферм зберігався заборона на забій овець тощо. Однак, за виразних відмінностей у сприйнятті Чорнобильської катастрофи між Заходом і Сходом, уже під час перших зустрічей в 1988 і 1989 роках у рамках так званої «народної дипломатії» з'ясувалося, що катастрофа викликала у людей різних країн однакові страхи і тривоги (особливо щодо здоров'я дітей) [9].
- Чорнобильська зона – як місце пам’яті. Нагадаємо, що найповніше концепцію «місць пам’яті» розвинув французький дослідник П. Нора. Він трактував їх не з позицій просторового, географічно-історичного детермінізму, а доволі широко: як певні сегменти культурного простору, де пам’ять кристалізується, концентрується, зберігається. «Місця пам’яті» – це «люди, події, предмети, будівлі, традиції, легенди, географічні точки, які оточені особливою символічною аурою. Їх роль передусім символічна, тобто нагадування про минуле, що наповнює смислом життя в теперішньому». Ціннісне, смислове та емоційне наповнення місця пам’яті форматує відповідний розвиток контекстів колективної / національної ідентичності. Зазначимо, що символічне значення місць пам’яті темпорально узалежнене.
Основними місцями пам'яті, що знаходяться в Україні, є призупинена атомна станція і покинуте місто-привид Прип'ять. Натомість у Білорусі, як стверджує А. Зам, немає порівнянних з Україною значних центральних місць пам'яті: «Є тільки маленька церква в парку Дружби в Мінську, а в окремих місцях на забруднених територіях пам'ятники, які формально навряд чи відрізняються від монументів загиблим під час Другої світової війни». Тут Чорнобиль згадується в основному «як катастрофа повсякденності, яка знищила багатовікову народну культуру Полісся» [9].
- Чорнобильська трагедія як певний соціально-культурний феномен. Закрита зона, як і призупинена атомна станція з бетонним покриттям, названим «саркофагом», над зруйнованим третім блоком реактора використовується тепер з комерційною метою як туристичний об'єкт. Зародження інноваційної «чорнобильської естетики». Я. Яковлєва розглядає природу чорнобильської девіації, чорнобильський вандалізм в контексті пострадянської кризи моральності, зауважуючи, що «чорнобильського вандалізму» водночас є демонстративним прикладом, по-перше, руйнації моральних стереотипів СРСР, по-друге, новоутворення національного нарративу України. Сьогодні Чорнобиль здебільшого лишається темою свідомого обговорення переважно «радянського» покоління українців, натомість «нова» генерація, народжена вже після аварії за часів незалежності, цю тему демонстративно ігнорує, тішачись хіба що ігровою теорією «S.T.A.L.K.E.R.» чи, в кращому випадку, занадто популяризованими «капіталістичними» пропозиціями, кшталту «темного» туризму, у вигляді екскурсій до Чорнобильської зони. Щодо власне «чорнобильського вандалізму», напевно слід зауважити, по-перше, думки А. Голдштейна, який виділяє серед домінантних спонукальних мотивів вандальних дій: навмисність, деструктивність і відстоювання права власності на зруйнований об’єкт, по-друге, згадати деякі позиції експериментальної естетики В. Алена та Д. Грінбергера, котрі розглядають явище вандалізму як процес, що приносить естетичне задоволення.
- Чорнобиль як культурна травма [20]. Пост-чорнобильський час засвідчив порушення стійких каналів трансляції смислових кодів пам’яттєвого дискурсу. Загалом дослідники наголошують, що саме сфера культурних змін вважається найбільш травмогенною, де травмуюча ситуація руйнує «культурну тканину суспільства» і, як усі феномени культури, володіє найсильнішою інерцією, продовжує існувати довше, ніж інші види травм, іноді поколіннями зберігаючись в колективній пам'яті та час від часу проявляючи себе. В такому контексті, слід зробити акцент на тому, що культурна травма Чорнобилю, в свою чергу, породила посттравматичні феномени «втрати» та «жертви», які виявили себе у вигляді аксіологічних рефлексій на зміни у соціальній ідентичності громадян України [17, с. 49]. Водночас є спільне у дискурсах пам'яті в Білорусі і Україні: Чорнобильська катастрофа зараховується до багатогранної національної історії страждань. У Білорусі це відноситься переважно до досвіду війни. В Україні Чорнобиль ставиться в один ряд з Голодомором – навмисно організованою Сталіним катастрофою в Україні, коли на початку 1930-х років померли кілька мільйонів чоловік [8]. (Для порівняння: в інших європейських країнах пам'ять про Чорнобиль концентрується в основному на річниці та підтримується, насамперед, ініціативами на допомогу постраждалим і організаціями, що виступають проти АЕС, такими, як Грінпіс [9]).
- Чорнобиль як матриця сучасної катастрофічної свідомості. Зародження ментальності катастрофізму [3]. Асоціація «Чорнобилю» з радіоактивним забрудненням та захворюваннями.
Як сама Чорнобильська катастрофа, так і породжені нею посткатастрофні процеси викликали крутий злам звичного способу життя, ціннісних орієнтацій і повсякденної поведінки людей. Дослідження показують, що йде поглиблення незадоволення людей практично всіма сторонами життя та праці, зростання недовіри до органів влади та зневіра в їх здатності ефективно долати негативні наслідки радіоактивного забруднення, пов’язане з цим загострення соціальної напруги. Деструктивні трансформації рельєфно проявилися і у психологічних змінах, різкому ослабленні репродуктивних установок, загальній ослабленості і піддатливості хворобам. Те ж спостерігається і в соціально-побутовій сфері (відчуження від природи, зміни гігієни житла, додаткові зусилля з придбання екологічно чистої продукції та ін.), у праці (необхідність зміни місця роботи, режиму праці, одержання грошових компенсацій – так званих «гробових» та ін.), в організації відпочинку (медичний контроль, необхідність проведення відпочинку в екологічно чистих районах, відрив дітей від батьків тощо). Природно, подібні ситуації і настрої серйозно впливають на самосприйняття людей та їх розуміння ролі держави [2, с. 139]. Однією з найбільших проблем, що увиразнює настрої мешканців чорнобильського регіону, залишається «надмір песимізму». «Чорнобильську катастрофу потерпілі й надалі сприймають як особисту трагедію, суцільний крах – картини світу, способу життя, життєвих планів», - констатував майже через десять років після аварії соціолог Ю. Саєнко, фіксуючи появу особливої «спільноти приречених», – «90% цих людей зосереджені лише на власному здоров’ї, здоров’ї своїх дітей та близьких».
Принагідно зазначимо, що у зв’язку з аварією населення забруднених зон зазнало, окрім радіаційного, впливу інших негативних чинників, серед яких можна виділити пролонговане психоемоційне напруження (стрес), порушення нормального режиму харчування, обмеження, пов’язані з радіаційною обстановкою тощо. За результатами щорічної диспансеризації вже в перше після аварійне десятиліття число осіб, яких було визнано здоровими серед дорослого населення забруднених радіонуклідами територій, зменшилось удвічі, а 87% осіб працездатного віку оцінили стан свого здоров’я як незадовільний [2, с. 125].
- Політичний Чорнобиль. Наприклад, у Франції цей метафоричний вираз «політичний Чорнобиль» застосовувався у зв'язку з успіхами на виборах Мартін Ле Пен.
- Чорнобильська аварія як каталізатор розпаду та переломний момент існування радянської системи, а також індикатор нової конфігурації Європи. Жан Бодріяр увиразнив роль Чорнобильської аварії у новій конфігурації Європи [18, с. 45]. Передусім чорнобильський вибух означав вибух усередині самої радянської системи, а саме – він підірвав віру в модернізацію по-соціалістичному, що протягом більш, ніж півстоліття здійснювалася за рахунок надмірної експлуатації розуму і фізичних людських сил, а також насильства над індивідуальною свободою, націями, статями, соціальними станами, культурою [7, с. 388]. На думку західних дослідників, Чорнобильська катастрофа трапилася в той період, коли остаточно «визрів» злам свідомості тоталітарної системи колишнього радянського суспільства, оголосивши собою фундаментальні моменти дисгармонії в його соціальній, технічній і моральній культурі.
- Чорнобиль як початок відліку нової ери / епохи. Французький філософ Поль Віріліо запитує: «Чому досвід Чорнобилю ставить під сумнів нашу картину світу?». Справді з Чорнобилем змінюється картина світу. Філософи на Заході намагаються знайти пояснення тим змінам, які приніс Чорнобиль. Фредерік Лемаршанд розмірковує з цього приводу: «Здається, що ми постали перед виникненням нового світу. (…) Світ, що виник із Чорнобилю, зачинає іншу епоху, епоху звуження населеного світу, епоху світу, що регресує, світу, сформованого технічним «прогресом », спочатку ядерним, а трохи згодом – і генетичним, та маніпуляціями живими істотами» [10, с. 374].
- Топос «духовного Чорнобилю» викристалізовується посередництвом віктимізації події й історії. Породження репрезентації колективного та індивідуального досвіду формувалося в умовах надскладного об'єктного змісту катастрофи, відсутності перцептивних орієнтирів і розгорнутої достовірної інформації. Відтак у людей не склалися ні когнітивні, ні образні уявлення про наслідки аварії, на яких могли б будуватися продуктивні моделі поведінки [14]. Це призвело до формування кількох поведінкових стратегій. При цьому вагомим є врахування того, що навіть одиничний травматичний досвід може вплинути на світоглядні переконання. Травматичний досвід, якого зазнавав народ протягом декількох століть, неминуче позначається на світогляді носіїв даної культури [8, с. 91].
- Чорнобиль виконує своєрідну консолідаційну роль в Україні та Білорусі; поява особливої «спільноти приречених». Нагадаємо, що серед функцій колективної пам’яті – окреслення групової ідентичності, оскільки колективна пам’ять фіксує й транслює / переказує вартості й важливі для групи зразки поведінки. При цьому для колективної пам’яті характерне «витіснення з неї усього того, що забруднює чіткість чорно-білого образу» [13, с. 53, 100].
- Чорнобиль як відлік нової ситуації буття і нових способів її описування. Чорнобильський вибух позначив також епоху, коли інформація, символічні знаки, віртуальність стають реальнішими за саму реальність, – саме тому в після-постмодерну добу таким болісним стає повернення реальності й цінності тіла, біографії, історії [7, с. 388]. Зародження наративізації національної ідентичності(націоналізація катастроф – травматичних подій). Загалом, можна прислухатися до міркування Марка Андерсона, який наголошує, що «катастрофи стимулюють переосмислення і модифікацію індивідуальних, місцевих, колективних та національних наративів, які наділяють соціальне і політичне життя значеннями» [18, р. 130].
На нашу думку, у формуванні смислових значень «Чорнобилю» умовно виопуклюється кілька періодів, узалежнених темпорально. Віддаленість часового горизонту впливає на зміну ієрархії вартостей та характер інтерпретування смислових значень події. Скорелюємо це твердження з міркуваннями Ю. Швалба щодо теорії стресу. Дослідник зауважує, що не можна розглядати наслідки Чорнобильської катастрофи як постійні в часі. На цій підставі варто виокремлювати й актуалізацію тих чи інших смислових кодів символічного простору.
З точки зору сприйняття населенням, радіаційна аварія і радіація мають ряд особливостей, які відповідно зумовили свідомісний зріз її сприйняття у 1986-1988 рр. в умовах реальної стресової ситуації та подальшу міфологізацію свідомості. Відтак помилково розглядати багатоаспектні наслідки події та її репрезентацій одновимірно чи в рамках однієї теорії стресу. Теорія стресу добре працює тільки на першому етапі після аварії – два-три роки, коли люди потребують прямої психологічної допомоги та підтримки в стресовій ситуації. Другий етап пов'язаний з необхідністю адаптації людей до нових умов життєдіяльності. І тут стратегія повинна будуватися на психологічній підтримці та інформаційно-методичному забезпеченні. Третій етап пов'язаний з виробленням компенсаторних реакцій і моделей поведінки в нових умовах. Стратегія має бути спрямована на відновлення мінімально необхідного рівня та якості життя людей. І, нарешті, четвертий етап пов'язаний з необхідністю відновлення звичного способу життя людей. Відповідно стратегія повинна бути спрямована на забезпечення комфортності та успішності життя людей. Застрягання державної політики на якомусь з цих етапів призводить до того, що вся стратегія стає неефективною [14].
Відтак еволюціонувала оціночно-смислова шкала події. Зокрема, до трагічних подій йшлося про Чорнобильську атомну станцію як досягнення прогресу й втілення передових наукових технологій. Відразу після подій квітня 1986 р. йдеться про «аварію», «трагедію», порівняння Чорнобиля з атомною війною. Через кілька років почали говорити про «чорнобильську катастрофу». Як зауважує Т. Гундорова, «трагедія» і «катастрофа» мають різні символічні конотації і програмують різні види дискурсів. Поняття «чорнобильська трагедія» здебільшого домінувало в радянські часи (хоча трапляється і сьогодні у журналістському дискурсі та масовому вжитку). Натомість на Заході домінує порівняння Чорнобильської аварії з катастрофою і саме в такій іпостасі Чорнобиль входить в європейську культуру пам’яті. Таке сприйняття поширюється і в сучасній Україні [7, с. 425-426]. Осмислення подій від початку 2000-х відбувається через концепт «культурної травми». На жаль, Чорнобильська катастрофа, в руках владних структур, продовжує перетворюватись на державний «бренд», на звичайнісіньку пам’ятну дату в календарі [16].
Оскільки колективна пам’ять пов’язана зі сферою почуттів, відповідно у колективній пам’яті обриси Чорнобильської події актуалізуються в вікопомні роковини, а здебільшого все ж пов’язуються зі забрудненням території, захворюваннями тощо. Показовою, у цьому сенсі, видається динаміка ступеню суб’єктивного переживання наслідків катастрофи упродовж першого двадцятиріччя трагедії (зауважимо, що за цей час з’явилося покоління, народжене в пост-чорнобильський час). Так, для 1986-1987 рр. сильний ступінь переживання для підлітків – 97,7 %, для дорослих – 100%; 1997-1998 рр. – для підлітків – 19,3 %, для дорослих – 52,4%; 2007 р. – для підлітків – 1,2 %, для дорослих – 5.4%. Відсутність переживань: 1986-1987 рр. – для підлітків-0%, для дорослих – 0%; 1997-1998 рр. – для підлітків – 37,3 %, для дорослих – 16%; 2007 р. – для підлітків – 97,3 %, для дорослих – 89,1% [14]. Одна з причин спаду тривожності полягає в посиленні адаптивних процесів та «звикання», а відтак «непомічання». Ще одна причина полягає в «механізмі витіснення»: бурхливий розвиток перебудовних процесів та реальних розмірів і суті катастрофи, стрімке просування шляхом незалежності, низка подій перших десятиріч ХХІ століття, врешті – російсько-українська війна. Відтак сильна стресова ситуація внаслідок чорнобильської аварії зазнала своєрідного «заміщення» реальними подіями, не менш сильними емоційно. Водночас Чорнобиль став однією зі структурних компонент самоідентифікації суспільства.
Як зазначає А. Зам, використання «Чорнобилю» як метафори, а також переосмислення у різних медіа-засобах показує, що він став міцною частиною пам'яті. Чергова річниця Чорнобиля не лише каталізує простір спогадів, але й спонукає до глибокого осмислення різних сегментів події.
Список використаних джерел та літератури
- Амджадін Л. Соціальні наслідки Чорнобиля // Міжнар. наук.-практ. семінар «Психологічні аспекти подолання наслідків великомасштабних аварій і катастроф. Досвід Чорнобиля і Фукусіми» (9 грудня 2013 р., м. Київ). URL. http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_table/1209_Shvalb.pdf
- Барановська Н.П. Вплив Чорнобильської катастрофи на трансформаційні процеси у суспільстві (до 25-річчя трагічних подій) // Укр. іст. журн. 2011. №2. С. 123-142.
- Барановська Н. Чорнобильська зона відчуження – явище сучасності // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. 2004. Вип. 7. С. 186-210.
- Бартиш Р.В. Пропагандистська політика СРСР на тлі Чорнобильської катастрофи 1986 р. // Проблеми техногенної безпеки в Україні та світі (до 30-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС): Зб. наук. праць. Запоріжжя: Інтер-М, 2016. С. 44-49.
- Гошовський В. Чорнобиль погрожує новою трагедією // Голос України. 2003. 15 квітня.
- Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодернізм. Київ: Критика, 2013. 344 с.
- Гундорова Т. Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми: статті та есеї. Київ : Грані-Т, 2013. 548 с.
- Дідух М.Л. Феномен етнічної індивідуації: монографія. Київ .-Ніжин: Видавець Дисенко М.М., 2015. 304 с.
- Зам А. Чернобыльская катастрофа в контексте европейской культуры памяти // Перекрѐстки. Журнал исследования восточноевропейского Пограничья. 2010. № 1-2. С.131-147; Зам, Астрид. Как вспоминают Чернобыльскую катастрофу в Беларуси и Европе [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://n-europe.eu/topics/2011/04/08/kak_vspominayut_chernobylskuyu_katastrofu_v_belarusi_i_evrope
- Лемаршанд Ф. Топос Чорнобиля // Дух і Літера. Київ, 2001. Ч. 7-8.
- Мирний С. Чорнобиль як інфо-травма // Критика. 2010. №3-4. С. 18-22.
- Чернобыль. Пять трудных лет // Сборник материалов о работах по ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС в 1986–1990 гг. Москва , 1992.
- Шацька Б. Минуле – пам’ять – міт. Чернівці: Книги-ХХІ, 2011. 248 с.
- Швалб Ю. Динаміка соціально-психологічного статусу населення в спільнотах, що зазнали впливу Чорнобильської катастрофи (мешканці радіоактивно забруднених територій, евакуйовані, переселенці) // Міжнар. наук.-практ. семінар «Психологічні аспекти подолання наслідків великомасштабних аварій і катастроф. Досвід Чорнобиля і Фукусіми» (9 грудня 2013 р., м. Київ). URL. http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_table/1209_Shvalb.pdf
- Яковлєва Я. Образ чорнобильської трагедії як домінантний фактор інкультурації сучасних українців // VIII Харківські студентські філософськи читання (Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 14-15 квітня 2011 року): Міжнар. наук. конф. студентів та аспірантів. URL/ https://sites.google.com/site/philosophyconferense/home/tezi/sekcia-ukraienskoie-filosofiie-ta-ukraienoznavstva-1
- Яковлєва Я.Чорнобильський вандалізм як прояв пострадянської моральності // Lviv Polytechnic National University Institutional Repository.URL.: http://ena.lp.edu.ua
- Яковлєва Я. Чорнобильська трагедія як «культурна травма» України // Антропологічні виміри філософських досліджень, 2014. Вип. 6. С. 43-53.
- Mark D. Anderson. DisasterWriting. The Cultural Politics of Catastrophein Latin America. Charlottesville and London, 2011. P. 130.
- Baudrillard J. The illusion of the End. – Stanford: Stanford: UniversityPress, 1994.
- Eyerman R. Social theory and trauma // Acta Sociologica. Vol. 56. № 1. P. 41–53.
Автор ВУЕ
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.04.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
