Євангелісти
Євангелі́сти (від Євангеліє, грец. εὐαγγελιστής — букв. благовісник, проповідник Євангелія) — багатозначний термін: 1) благовісники, проповідники християнського віровчення; 2) автори життєпису Ісуса Христа, укладачі канонічних Євангелій; 3) назва євангельських християн-баптистів (у ширшому розумінні — протестантів загалом), поширена здебільшого у російсько-православному середовищі.
Зміст
Євангелісти-благовісники
У ранньому християнстві
У середовищі перших християн — «благовісники добра» (Рим. 10:15), проповідники Ісусового віровчення як «доброї новини» для людей (пор. Євангелія, грец. εύαγγέλιον — добра, радісна звістка чи новина, від грец. εὖ- — добрий, благий та грец. ἄγγέλλω — оголошувати, повідомляти; див. Дії 21:8; Еф. 4:11; 2 Тим. 4:5; 1 Пет. 1:12). У ранній Церкві євангелістів шанували не менше за апостолів, оскільки їхня місія була суголосна апостольській — поширювати християнство.
Саме у такому контексті згаданий у Діях апостолів диякон Пилип (Дії 8:5-13): завдяки його проповіді став християнином «вельможа ефіопської цариці», який «був над усіма її скарбами» (Дії 8:26-40), а через нього, як засвідчують деякі церковні перекази, вся Ефіопія прийняла християнство. Тропар на честь св. Пилипа оспівує: «Прикрашується вселенна, Ефіопія ликує, наче вінцем красується, через тебе просвітившися, світло торжествує пам’ять твою, Богогласний Пилипе. Всіх бо вірувати в Христа навчив ти і біг життя довершив ти достойно Євангелія. Тому сміливо простягається ефіопська рука до Бога; Його моли дарувати нам велику милість».
Високо цінував проповідницьку працю євангелістів апостол Павло, підносив їх за статусом у Церкві навіть вище за пастирів і учителів, практично після апостолів і пророків (Еф. 4:11), а то й пошановував поряд із ними. Зокрема, євангеліста Тимофія ап. Павло називає не просто братом, «якого по всіх Церквах хвалять за Євангелію», а співслужителем у його апостольстві, оскільки той «був вибраний Церквами, аби бути нашим співучасником у цій благодаті, котрій ми служимо на славу Самого Господа і для вашої ревності» (2 Кор. 8:18-19).
У широкому розумінні євангелічну працю у ранній Церкві виконували всі віряни, позаяк однією з найважливіших настанов Спасителя була якнайширша проповідь віровчення — «ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мт. 28:19-20). На це вказував і церковний історик Євсевій Кесарійський: «Багато з тогочасних учнів, чию душу слово Боже вразило великою любов’ю, виконували першочергово спасительну заповідь: роздавали своє майно бідним, а потім відправлялися подорожувати і виконувати справу євангелістів, поспішаючи викласти слово віри тим, хто про неї зовсім не чув...» (Євсевій Кесарійський. Церковна історія, ІІІ, 37, 2). Проте під євангелістами здебільшого розуміли саме тих, хто безпосередньо долучався до місії апостолів (Церковна історія, ІІІ, 37, 3-4).
Водночас, згідно з апостольською традицією, євангелістом можуть розуміти й самого Бога — як першоджерело «Доброї новини» про спасіння людства (Гал.1:11) і Того, Хто «покликав благовістити», обирає з-поміж вірних гідних до цього служіння (Дії 15:7, 16:10; Рим. 1:1; 1 Сол. 2:4). «Законодавцем і Євангелістом» називає Бога і Климент Александрійський (Стромати, ІІІ, 12, 83, 3). Проте першим євангелістом по-праву вважають Ісуса як того, хто сповістив «Добру новину» про наближення Царства Божого (Лк. 4:43-44; Ів. 5:24) живим і мертвим (1 Пет. 3:19, 4:6; Іполит Римський, Коментар на Псалом 109/110).
На сторінках Євангелія від Луки євангелістом також названий ангел, який благовістив (грец. εὐαγγελίζομαι) «велику радість, яка буде для всього народу: для вас сьогодні в місті Давида народився Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2:10-11; також див.: Оріген. Коментар на Євангеліє від Івана. ХІІ, 76-77). А в книзі Об'явлення Івана Богослова ангел є проповідником Євангелія: «І я побачив іншого ангела, який летів серед неба. Він мав вічну Євангелію, щоби звіщати її жителям землі, усякому народові, поколінню, племені й народності» (Об. 14:6; також див.: Оріген. Коментар на Євангеліє від Івана. XIV, 83-84).
У сучасному християнстві
Натепер євангелістами називають християнських проповідників. Шерег протестантських навчальних закладів навчають за спеціальностями «євангеліст», «служитель-благовісник».
Протестантське євангелічне служіння тісно пов’язане з місіонерською діяльністю (див. Місіонерство), головним завданням якої є поширення віровчення. Це цілком відповідає значенню поняття «євангеліст», яке воно мало у межах апостольського християнства (Рим. 10:15; Еф. 4:11; 2 Тим. 4:5; 1 Пет. 1:12).
Проповідницьке служіння серед протестантських деномінацій часто називають євангелізаційним служінням, а заходи, спрямовані на популяризацію Біблії, викладання нехристиянам її засадничих положень, поширення видань Святого Письма — євангелізацією. До справи євангелізаційного служіння залучено й церковну періодику, традиційні і сучасні християнські медії, інтернет-ресурси (наприклад, в Україні видаються «Волинський благовісник» — богословсько-історичний щорічник Волинської православної богословської академії ПЦУ, «Благовісник» — офіційний часопис Церкви християн віри євангельської України, однойменний журнал Мукачівської греко-католицької єпархії та ін.).
Євангелісти-укладачі Євангелій
Укладачі чотирьох перших книг новозавітного канону — Євангелія від Матвія, Євангелія від Марка, Євангелія від Луки, Євангелія від Івана. Згідно з церковною традицією, автором першого з Євангелій був апостол Ісуса Христа з числа Дванадцяти Матвій; другого — Марк, соратник ап. Петра; третього — Лука, соратник ап. Павла; четвертого — апостол із кола Дванадцяти Іван.
З наукового погляду ситуація довкола авторства текстів лишається непроясненою, найбільше дискусій викликає атрибуція Євангелій від Матвія та від Івана. Примітно, що Матвія, Марка, Луку та Івана як укладачів Євангелій стали називати євангелістами не раніше кінця 2 ст., принаймні так їх згадують Іполит Римський (2–3 ст., Італія; див. Слово про Христа й Антихриста, 56), Тертулліан (див. Проти Праксея, 23; Проти юдеїв, 8) та Діонісій Александрійський (3 ст., Єгипет; див. Послання до Павла Самосатського, єретика, десять запитань з відповідями на них Діонісія; Про обітниці проти Непота).
За церковною традицією символами чотирьох євангелістів є людина (ангел), лев, теля (бик) та орел (лева і теля часом зображають крилатими). При цьому:
- людина (чи янгол) символізує Матвія, оскільки вважають, що Євангеліє від Матвія зображає Христа передусім як Месію, зосереджене здебільшого на Його земному життєписі;
- лев — символ Марка, позаяк його Євангеліє, згідно з церковним тлумаченням, проголошує владу і могутність Спасителя;
- теля (чи бик) символізує Луку, бо його Євангеліє розкриває Христа як досконалого первосвященника (останні, згідно з Торою, складали тваринні жертви);
- орел є символом Івана, з яким порівняв цього євангеліста Аврелій Августин: «Іван же ширяє, як орел, над мороком людської немочі і споглядає світло постійної істини найгострішими і найсильнішими своїми очима» (Аврелій Августин. Про узгодження євангелістів,
І, VI (9)).
Подібна символіка, ймовірно, закорінена ще в текстах Старого Завіту (Книга пророка Єзекіїля), де описано «Боже видіння», відкрите пророкові, — чотири антропо-зооморфні «живі істоти», кожна з яких мала «по чотири обличчя» (людське, лева, тельця, орла) й «по чотири крила» (Єзек. 1:4-10). У Новому Завіті суголосна символіка зринає в тексті Об’явлення Івана Богослова: «І ось, на небі стояв престол, і Той, Хто сидів на престолі… Серед престолу й довкола престолу — чотири істоти, повні очей спереду і ззаду. Перша жива істота була подібна до лева, друга істота — подібна до теляти, третя істота мала таке обличчя, як у людини, а четверта істота — подібна до орла в польоті. І чотири істоти, кожна з яких має по шість крил, довкола і всередині повні очей, не мають спочинку ні вдень, ні вночі, говорячи: Святий, святий, святий Господь Бог, Вседержитель, Який був, Який є, і Який приходить!» (Об. 4:2, 6–8).
У храмовому мистецтві чотирьох євангелістів часто зображують людьми, поруч із якими розміщені їхні символи, нерідко трапляються тільки символи із сувоями чи книгами Євангелій.
Чотири євангелісти — чи не найпоширеніший сюжет в оздобленні церковних споруд від перших століть існування християнства. З утвердженням у 9 ст. хрестовокупольного типу храмових споруд (див. Хрестовокупольна система) зображення євангелістів розміщують з чотирьох боків склепіння, на так званих вітрилах, або парусах (що мають вигнуту трикутну форму). Таку традицію було запозичено країнами візантійського культурного поля, зокрема і Давньою Руссю; успадкували її й муровані храми України.
Євангельські християни-баптисти
Від часів Російської імперії громади баптистів діяли у тісній співпраці з віроповчально близькими до них громадами євангельських християн, мали спільні організаційні засади (різного роду «ради» і «союзи»). Відтак в імперські часи, згодом у СРСР, а тепер в Російській Федерації, узвичаєно називати «євангелістами» баптистів, а в ширшому розумінні — всіх протестантів.
Цю назву вживають здебільшого у середовищі Російської православної церкви, аби в такий спосіб підкреслити начебто «сектантську» суть протестантизму (зокрема баптизму) — невизнання його прихильниками Священного Передання (церковної традиції), заперечення іконошанування, відкидання низки обрядів та догматів, притаманних православ’ю.
Попри те, що назва «євангелісти» початково передбачала негативні конотації (як і «штунди», «штундисти»), самий термін у протестантських колах став сприйматися позитивно. Він вдало увиразнив, з одного боку, віроповчальну орієнтацію протестантів винятково на біблійні тексти, зокрема й євангельські, наріжний теологічний принцип «Sola Scriptura» (тільки Святе Письмо), а з іншого — важливість протестантського проповідницького служіння, бо маркував протестантів власне як благовісників, місіонерів, проповідників Христового Євангелія.
Джерела
- Tertullian. Adversus Iudaeos // Dunn G. D. Tertullian. London : Routledge, 2004. 212 p.
- Eusebius. The Church History / Trans. from lat. P. L. Maier. Grand Rapids : Kregel Publications, 2007. 368 p.
- St. Dionysius of Alexandria: letters and treatises. Ithaca : Cornell University Library, 2009. 122 p.
- The Commentary of Origen on S. John’s Gospel : in 2 vol. / Еd. by A. E. Brooke. Cambridge : Cambridge University Press, 2011. Vol. 1. 362 p.
- Clement of Alexandria. The Stromata or Miscellanies. Savage : Lighthouse Christian Publishing, 2015. 594 p.
- St. Augustine. Sermon on the Mount; Harmony of the Gospels; Homilies on the Gospels. Woodstock : Independently published, 2017. 636 p.
- Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов / За ред. о. Р. Турконяка. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2020. 1172 с.
- St. Hippolytus on the Psalms // Patristic Bible Commentary. URL: https://sites.google.com/site/aquinasstudybible/home/psalms/st-hippolytus-on-the-psalms
Література
- Любащенко В. Історія протестантизму в Україні. 2-ге вид., допов. і випр. Київ : Поліс, 1996. 350 с.
- История евангельско-баптистского движения в Украине: материалы и документы / Сост., ред. С. Головащенко. Одесса : Богомыслие, 1998. 277 с.
- Teasdale M. R. Evangelism for Non-Evangelists: Sharing the Gospel Authentically. Downers Grove : IVP Academic, 2016. 145 p.
- Sixpack J. The Lay Evangelist’s Handbook: How Any Catholic Can Evangelize Anyone. [W. p.] : Independently published, 2018. 366 p.
- Thomson E. A. The Four Evangelists: With the Distinctive Characteristics of the Gospels. Sydney : Wentworth Press, 2019. 174 p.
- Головін С. Біблійна стратегія благовістя. Вступ до систематичної апологетики. Київ : Книгоноша, 2020. 320 с.
- Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає. Львів : Свічадо, 2020. 824 с.
- Tayler K. The Apostolic Evangelist. [W. p.] : Independently published, 2020. 140 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Павленко П. Ю. Євангелісти // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Євангелісти (дата звернення: 24.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
