Єпископ
Єпи́скоп (грец. Επίσκοπος — наглядач, охоронець) — представник вищого духовенства у більшості християнських церков; третя ступінь священства у церковній ієрархії, що поєднує в собі повноту апостольської влади (див. Апостоли) та моральні обов’язки пастирства.
Зміст
Історична довідка
Початково термін мав світське значення, позначав особу, що наглядала за коштами, майном.
У первісному християнстві (в апостольські часи) єпископами називають наставників місцевої християнської громади. На відміну від апостолів ведуть осілий, а не мандрівний спосіб життя. У другій пол. 1 ст. перші єпископи стають «заступниками апостолів», самостійними управителями місцевих церков за правом спадкоємності — через отримане від апостолів таїнство священства.
У ранній християнській церкві єпископи, згідно з найдавнішою пам’яткою церковного права «Дідахе», «виконували службу» пророків і вчителів, мали право рукопокладання пресвітерів та дияконів. У період формування організаційної структури церкви (від кін. 2 ст.) — посідають провідне становище у церковній ієрархії; стають очільниками не тільки певної єпархії, але представниками всієї християнської церкви. Завдяки апостольському правонаступництву духовної влади, єпископи отримують назву «первосвящеників». Згідно з працями Григорія Богослова, наявність священства і єпископства забезпечила єдність організаційної структури церкви.
З другої пол. 4 ст. кількість єпархій значно зростає, що зумовлює необхідність унормування церковного управління, організаційної структури церкви та правової регламентації ієрархічних відносин єпископату. У рішеннях Лаодикійського та Сардикійського помісних соборів заборонено без потреби збільшувати кількість єпископій, закріплено норми церковного права. Положеннями Першого (325) та Другого (381) Вселенських соборів визначено верховний статус і права митрополитів у єпископській ієрархії, а саме: керівництво церковними справами єпархії, зібрання помісних соборів, церковне судочинство у межах митрополії, підпис дозвільних грамот на візити до імператора. Водночас встановлено владні обмеження на рішення митрополитів щодо всієї митрополії без ухвал собору єпископів. На Халкідонському соборі (451) використано титул патріарха для єпископів, які наділялися правом найвищої церковно-владної юрисдикції.
Латиномовний титул «папа» був поширений від перших століть християнства і міг вживатися у звертанні до всіх єпископів, але від кін. 6 ст. — закріплюється як сан, винятковий для єпископів Риму та Александрії.
У Католицькій церкві особливим статусом наділений єпископ Риму. Папа Римський вважається наступником апостола Петра і верховним понтифіком, очільником всієї Католицької церкви; має особливий міжнародний статус як суверен держави-міста Ватикан.
Із появою нових титулів (архієпископа, митрополита, патріарха, папи) термін «єпископ», хоч і зберіг загальне значення, частіше став уживатися на позначення молодшого рангу вищого духовенства. При позначенні вищого єпископату його витіснив термін «архієрей».
Обрання єпископів
Вважається, що через єпископів продовжується безперервна низка апостольського наступництва. У ранньохристиянській церкві єпископи обирались за участі кліру та мирян. У кін. 6 ст. участь мирян у виборах єпископату обмежується окремими представниками, від 12 ст. — посвячення відбувається собором єпископів (щонайменше двома єпископами) через хіротонію. У більшості християнських конфесій єпископський сан можуть отримати тільки монахи або особи, що дотримуються обітниці безшлюбності (у католицизмі чернецтво для єпископів діє з 8 ст., у православ’ї — з 15 ст.; у протестантизмі суворі обмеження щодо целібату єпископів відсутні). Всі єпископи, незалежно від їх титулу (митрополита, архієпископа чи патріарха), вважаються рівними у благодаті. Судити єпископа може лише собор єпископів.
У Київській Русі
На землях Русі у складі Київської митрополії, що на правах автономії знаходилась під юрисдикцією Константинопольського патріархату, діяло 16 єпархій. Київські митрополити були переважно греками; до 1448 направлялися на служіння винятково рішенням Вселенського патріарха. Найвідоміший серед єпископів-русичів — митрополит Іларіон Київський.
Після становлення Московського князівства та самочинного проголошення автокефалії собор місцевого духовенства розірвав канонічне спілкування з Вселенським патріархатом. На посаду митрополита Московського самовільно призначений митрополит Рязанський Іона (котрий до 1461 офіційно зберігав титул «митрополита Київського і всієї Русі»).
Література
- Sullivan F. A. From Apostles to Bishops: The Development of the Episcopacy in the Early Church. New York : Paulist Pr., 2001. 253 р.
- Norton P. Episcopal Elections 250-600: Hierarchy and Popular Will in Late Antiquity. New York : Oxford University Press, 2007. 288 р.
- Ломачинська І. М. Релігійне лідерство в духовному вимірі християнської традиції: монографія. Київ : Університет «Україна», 2008. 286 с.
- Лебедев А. П. Духовенство древней Вселенской церкви (от времён апостольских до IX века). Санкт-Петербург : Издательство Олега Абышко, 2015. 384 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ломачинська І. М. Єпископ // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Єпископ (дата звернення: 25.04.2024).
Оприлюднено: 18.06.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
