Єресь
Є́ресь (грец. αἵρεσις — напрям, школа, вчення) — багатозначний термін:
1) релігійний напрям, який за віровченням і культовими практиками помітно відхиляється від офіційної церковної доктрини. Піддається засудженню, канонічним покаранням або відвертим репресіям з боку церкви. В історії боротьбу панівної (державної) церкви з єресями, як правило, підтримувала світська влада.
Зміст
Загальна характеристика
В юдео-елліністичній культурі терміном «єресь» позначали різні філософські або релігійні школи. Заміна констатуюче-нейтрального ставлення на негативне відбулася в ході поширення християнства, на ґрунті характерної для релігійної свідомості нетерпимості до інакомислення. Вперше негативних конотацій термін набув у посланнях апостолів, зокрема Павло згадує єресі в переліку гріхів і порушень Закону («перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього» (Гал. 5:19-21). Рання християнська церква використала термін «єресь» на позначення вчень, що відступали від ортодоксії, або групи осіб, які «відкололися» від церкви.
Єретичні рухи притаманні релігіям, у межах яких сформувалося стійке, догматично фіксоване віровчення та церква як особливий тип ієрархічної соціальної організації (наприклад, християнство). І навпаки, поняття єресі неправомірно вживати стосовно тих релігійних рухів і течій, які виникають у річищі плюралістичних релігійних традицій (наприклад, індуїзму).
Єретичні рухи, як правило, були виразниками соціальних інтересів різних верств і груп, а релігійні суперечності ставали зовнішньою «оболонкою» опозиційних настроїв і політичних протестів. Ця закономірність є характерною для тих історичних умов, коли релігія виступає панівною формою суспільної свідомості.
Деякі ліберальні мислителі (зокрема й релігійні) трактують єресі як вияви прогресу, інновацій і творчого духу в релігії й культурі, а єретиків вважають новаторами і революціонерами.
Типи єресей в історії християнства
Традиційно розрізняють ранньохристиянські й середньовічні єресі. Перші виникають в різних провінціях Римської імперії з 2–3 ст. в умовах існування множинних і слабко скоординованих християнських громад (напр. аріани, ебіоніти, монтаністи, докети). Деякі з них досягали помітного впливу, але остаточно були затавровані як єресі після перетворення християнства на державну релігію (і з боку тих церковних структур, які підтримала імперська влада). На Вселенських соборах (Нікейському, 325; Ефеському, 431; Халкедонському, 451) були засуджені: аріанство, несторіанство, євтихіанство (монофізитство). Згодом, ІІ Константинопольський Собор (553) засудив єретиків як персонально (напр. Платона, Орігена, Теодора Мопсуестійського, Несторія, Дідима Сліпця та ін.), так і цілими течіями (платонізм, аполлінаризм).
Науковці вказують на розбіжність дособорних єресей і тих, що виникали в період Вселенських соборів. Перші — виростали у цілі світоглядні системи, були синтезом християнства з іншими релігійними і філософськими вченнями (юдаїзмом, гностицизмом, маніхейством). Другі — обстоювали здебільшого інакше тлумачення одного-двох базових догматів (про Трійцю, природу Ісуса Христа, Богородицю та ін.).
В історії Католицької церкви середньовічні єресі поділяють на єресі раннього середньовіччя (павликіани, богомили, катари, вальденси тощо) та пізнього, 14–16 ст. (таборити, апостольські брати, лолларди, анабаптисти тощо). Ці напрями відзначались антипапською й антифеодальною спрямованістю, протестом проти церковних поборів, пишності культу.
Ідеологія єретичних рухів залежала від їх соціального складу. Так, плебейсько-селянські єресі проповідували рівність, скасування приватної власності й держави, «дешеву церкву». Натомість єресі, що виникали в бюргерському середовищі, розглядали багатство, успішність у підприємництві, чесні доходи як Боже благословення та обраність до спасіння. Середньовічні єресі послужили безпосереднім джерелом Реформації і протестантизму в цілому. Вчення М. Лютера, Ж. Кальвіна та інших реформаторів у 16 ст. виникали як єретичні напрями (за оцінкою Католицької церкви), але набули такого поширення і впливу, що Контрреформація виявилася безсилою. Тим започатковано новий напрям християнства — протестантизм.
Поряд із масовими єретичними рухами існували, особливо в ідейно-богословській сфері, єретичні вчення окремих мислителів або невеликих груп їх послідовників, які перетлумачували догмати з позицій містицизму чи раціоналізму (амальрикани, йоахіміти, екхартіанці та ін.).
Католицька церква і державна влада жорстоко переслідувала єретиків. Окрім папських енциклік і булл, осуду на Вселенських і Помісних соборах, знищення єретичної літератури, відлучення від церкви та інших санкцій, для боротьби з єресями був створений спеціальний слідчо-судовий орган — Свята інквізиція. За підтримки світської влади застосовувалися масові репресії — від переслідування і вигнання до винищення (див. Альбігойські війни).
У протестантизмі єресі з’являються й поширюються там, де певна протестантська конфесія стає державною й панівною. Так, Англіканська церква вважає єресями цілу низку кальвіністських течій — пресвітеріан, конгрегаціоналістів, пуритан, індепендентів.
Суворі засоби щодо єресей застосовували і Православні церкви. Зокрема, в історії Російської православної церкви відома боротьба зі стригольниками, старообрядцями, зжидовілими (суботниками), феодосіянами тощо. Рятуючись від переслідувань, багато вірян знаходили притулок на теренах нинішньої України, готуючи ґрунт для поширення тут реформаційних ідей і течій.
2) У переносному смислі під єрессю розуміють відступ від домінуючих, загальноприйнятих поглядів, положень чи правил; твердження, позбавлені здорового глузду, нісенітниці.
Література
- Moore R. I. The War on Heresy: Faith and Power in Medieval Europe. London : Profile Books, 2014. 384 p.
- Brown H. Heresies: Heresy and Orthodoxy in the History of the Church. Peabody : Hendrickson Publishers, 2015. 512 p.
- Иванцов-Платонов А. М. Ереси и расколы первых трех веков християнства. 4-е изд., репр. Москва : Ленанд, 2016. 348 с.
- Реформація в Україні / За ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцького. Київ : Саміт-книга, 2017. 416 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Єресь // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Єресь (дата звернення: 23.04.2024).
Оприлюднено: 19.06.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
