Єрусалимська православна церква
Єрусали́мська правосла́вна це́рква, ЄПЦ (Єрусалимський патріархат; грец. Πατριαρχείον Ἱεροσολύμων; араб. كنيسة الروم الأرثوذكس في القدس; повна офіційна назва — Грецький православний патріархат Єрусалима) — релігійна організація; автокефальна Православна церква. Складова Вселенського православ’я, перебуває в релігійно-канонічній єдності, молитовному та євхаристійному спілкуванні з ін. помісними Православними церквами; посідає четверте місце у диптиху. Територіями розміщення церковних інституцій є Ізраїль, Йорданія, Палестинська автономія, Єгипет (Синайський півострів), Катар.
Зміст
Історична довідка
Рання й середньовічна історія
За церковною традицією, засновником Єрусалимської церкви вважають Ісуса Христа, який саме звідси розпочав свою проповідь (через що Церкву часто називають Сіонською). По тому християнську громаду очолив апостол від 70-ти Яків (Яків Праведний, Брат Господень), перший у переліку єпископів м. Єрусалима. Громада, за новозавітними свідченнями, налічувала бл. 120 осіб (Дії 1:15), які, дотримуючись вказівки Ісуса Христа «не відходити з Єрусалиму», очікували тут зішестя Святого Духа (Дії 1:4). Із посиленням гонінь на християн в місті всі, крім апостолів, «розпорошилися» по краях юдейських та самарійських (Дії 8:1).
Це сприяло проповіді Євангелія у містах Самарії, Газі, Азоті, Кесарії, Дамаску. Християнська громада зростала також за рахунок юдеїв і самарян. Зі збільшенням вірян актуалізувалося питання про ставлення християн до старозавітного закону. З метою його вирішення у 49 в м. Єрусалимі зібрався перший в історії християнства Апостольський собор.
У 70 н. е. в ході придушення повстання юдеїв проти Риму, м. Єрусалим було захоплено легіонерами і зруйновано, загинуло бл. 600 тис. євреїв, сотні тисяч були продані в рабство. 130 н. е. візит імператора Адріана у Палестину й Сирію спровокував нове повстання юдеїв під проводом Бар Кохби. Ставлення юдеїв до християн у цей період погіршилося: вважаючи християн за відступників і зрадників, юдеї вдалися до переслідувань, примушували зрікатися Христа і приєднуватися до «істинного Месії» Бар Кохби. Після придушення повстання м. Єрусалим було зруйноване дощенту. Поруч із його залишками було закладено нове римське місто — Елія Капітоліна, центр римської колонії.
Занепад м. Єрусалима сприяв торгово-економічному розквіту палестинських міст, зокрема Кесарії. Це позначилося і на церковному житті — першість перейшла до митрополита Кесарії Палестинської, а Єрусалимська церква до поч. 4 ст. лишалася пересічною єпископією у складі Кесарійської митрополії.
Із проголошенням християнства державною релігією Римської імперії м. Єрусалим поступово відвойовує позиції церковного центру. Цьому сприяв імператор Костянтин Великий, який наказав побудувати храми на місцях, святих для християн. На Нікейському соборі 325 Єрусалимський престол був урівняний у правах із Кесарійським (7 канон Собору). Від 326 функції збереження християнських святинь перебрало Братство Святого Гробу (дотепер ієрархи, деякі архімандрити та ченці ЄПЦ є членами цього Братства, очолює його Єрусалимський патріарх).
На IV Вселенському Соборі (451) Єрусалимська церква отримала статус патріархату. Проте, значно поступалася політичним впливом іншим релігійним центрам (Риму, Константинополю, Олександрії, Антіохії), через що місце у диптиху отримала після них.
У середні віки м. Єрусалим і територія патріархату зазнали постійних нападів і завоювань. 614 м. Єрусалим завоювали перси. Через рік контроль над містом повернувся до Візантії, але вже 637 місто захопили араби-мусульмани. До смерті завойовника Палестини халіфа Умара ібн аль-Хаттаба (644) християни зберігали певні привілеї, надані за договором Умара із патріархом Софронієм. Після 644 становище християн значно погіршилося, умови договору були порушені.
Ісламізацію м. Єрусалима призупинили хрестоносці, які 1099 захопили місто, однак їхнє правління стало не менш обтяжливим для християн східного обряду. На Єрусалимську кафедру було поставлено (1106) католицького патріарха [ним став папський легат Дайберт (Дагоберт) Пізанський]. Гоніння на адептів східного християнства змусили православного патріарха Симеона емігрувати до м. Константинополя.
1187 м. Єрусалим завоювали турки-сельджуки, згодом — єгипетські мамелюки, які розпочали масштабні переслідування християн.
Нова історія (16–19 ст.)
Відносне послаблення тиску для православних (та християн загалом) відбулося після утвердження в м. Єрусалимі влади османських турок (1517). Для збереження християнських святинь на Святій Землі і, насамперед, храму Гробу Господнього, патріарх Герман (1534–1579) домігся від турецької влади розпорядження, що всі святині Палестини знаходитимуться під контролем ЄПЦ й охороною з боку Братства Святого Гробу. Разом з тим, право такого контролю закладало передумови для тяглих конфліктів з іншими християнськими церквами (передусім Католицькою) та вимагало значних витрат. Через те, Єрусалимські патріархи практикували збір коштів за межами Палестини. Зокрема, у 1618–1621 патріарх Теофан III здійснив поїздку за благодійною допомогою до Московії. На зворотному шляху Теофан ІІІ, згідно з повноваженнями від Константинопольського патріарха, відновив у м. Києві православну ієрархію Київської митрополії (висвятив митрополита та 6 єпископів).
Економічний тиск та релігійні переслідування християн призвели до різкого зменшення кількості вірян ЄПЦ. Патріархи постійно мешкали в м. Константинополі (в м. Єрусалимі керували їхні намісники), перебували під контролем Вселенського патріархату. Прибутки від єпархій практично не надходили; віряни були нечисельними й бідними, часом самі отримували допомогу від Церкви. Основним джерелом утримання ЄПЦ були надходження від прочан до храму Гробу Господнього.
У першій пол. 19 ст. хвиля масових акцій геноциду проти православних вірян у Константинопольському та Антіохійському патріархатах зачепила й м. Єрусалим. Користуючись важким станом Церкви, Російська імперія конфіскувала у ЄПЦ низку монастирів.
Новітня історія
У 1840-х єрусалимські патріархи звільняються від опіки Константинопольського патріархату (який до того часу контролював навіть процес обрання предстоятеля ЄПЦ). З ім’ям Єрусалимського патріарха Кирила II (1845–1872) пов’язують проведення самостійної політики, зокрема й у міжцерковних відносинах. 1853 ним засновано богословську школу Святого Хреста, створено школи і притулки для православних арабів.
Втручання європейських країн та США дещо полегшило ситуацію у Палестині та зменшило гостроту боротьби між християнськими церквами за право контролю над святинями. Після розгляду цього питання на Паризькій (1856) та Берлінській (1878) міжнародних конференціях турецька влада підтвердила право ЄПЦ на здійснення контролю за більшістю святих місць. Таке становище збереглося і після 1917, коли Палестина стала підмандатною територією Великої Британії.
У Церкві дотепер існують певні проблеми етнічного складу ієрархії та мирян. Це пов’язано з тим, що після 1534 патріарх, всі єпископи та архімандрити обиралися винятково із середовища етнічних греків, переважно греками є і ченці, натомість більшість білого духовенства і парафіян — етнічні араби (частка греків бл. 1 %). Літургію у монастирях правлять грецькою мовою, у парафіях — арабською. З метою «арабізації» патріархату, 1992 був створений Арабський православний ініціативний комітет. Від 2005 хіротонізовано кілька єпископів арабського походження.
Значно пом’якшив позицію Церкви з багатьох питань патріарх Іриней (Скопелітіс; предстоятель у 2001–2005). Зокрема, він виступив на підтримку палестинців у їхній боротьбі за незалежну державу (що викликало гостру реакцію з боку ізраїльського уряду, який до 2004 офіційно не визнавав патріарха). У травні 2005 Іриней був усунутий Синодом з посади за «економічні порушення». Питання набуло гостроти, позаяк церковні земельні володіння (бл. 18 % усієї землі в м. Єрусалимі та ін.) є важливою статтею прибутків ЄПЦ. Рішення Синоду визнали предстоятелі інших Православних церков, як і законність обрання у серпні 2005 нового патріарха — Теофіла ІІІ.
Загальна характеристика
Церква є учасником Всесвітньої ради Церков і Близькосхідної ради Церков, хоча ставлення до екуменічного руху в цілому негативне.
Єрусалимська православна церква діє на територіях, які є центром паломництва зі всього світу; переважну частку паломників складають християни різних конфесій. З огляду на це, ЄПЦ було ініційовано підписання міжцерковного меморандуму «Значення Єрусалиму для християн» (23.11.1994), в якому визначено базові принципи співдіяльності традиційних християнських церков та збереження спільних для них святинь.
Церква була активним учасником Всеправославного собору 2016.
Друкованими органами Єрусалимського патріархату є часописи «Новий Сіон», «Голос Господній», «Голос Єрусалима» та ін., які видаються грецькою або арабською мовами. З 2010 діє радіостанція Єрусалимського патріархату.
Вищих духовних закладів освіти у патріархаті немає (вищу богословську освіту здобувають за кордоном), тому питання підготовки кліру, особливо парафіяльного духовенства, відносять до найгостріших. Функціонують 8 шкіл середнього рівня (гімназії, ліцеї, патріарші школи), а також 22 початкові школи (т. з. «школи спільного навчання»).
Богослужбовими мовами є грецька і арабська.
Офіційний сайт ЄПЦ: jerusalem-patriarchate.info
Першоієрарх та вищі органи управління
Офіційний титул глави Церкви: «Всесвятіший і Блаженніший (ім’я) патріарх Святого Міста Єрусалима і Всієї Палестини, Сирії, Аравії, Зайордання, Кани Галілейської та Святого Сіону» (скорочена форма: «Блаженніший патріарх Святого міста Єрусалима та всієї Палестини»). Осідок — у м. Єрусалимі, резиденція — монастир святих Костянтина і Олени. Кафедральний собор — храм Гробу Господнього.
Главу Церкви обирають на Помісному соборі за участю мирян. Кількість кандидатів на патріарший престол не обмежена (у 2001 їх було 15). Кандидат повинен мати йорданське підданство і вільно володіти арабською мовою, а також отримати згоду на своє призначення від урядів Йорданії і Палестини та ізраїльського Верховного суду. Така процедура часом викликає штучні кризи, коли одна із країн блокує вибори, відхиляючи з політичних міркувань усіх претендентів. На другому етапі виборів менш чисельний Собор (члени Синоду, Братства Святого Гробу та обрані представники від братств) розглядає рекомендації світських чиновників і обирає лише 3 кандидатури. Остаточний вибір довірений лише членам Синоду, які у вівтарі кафедрального храму таємним голосуванням обирають (простою більшістю) предстоятеля. Станом на 2020 141-м патріархом Єрусалимським є Теофіл ІІІ (Яннопулос; нар. 1952; обраний у серпні 2005).
У березні 2011 Теофіл ІІІ відвідав Україну з приватним візитом. Нагороджений українським державним орденом Ярослава Мудрого І ступеня «за підйом авторитету православ’я у світі, та з нагоди святкування в Україні 1025-річчя хрещення Київської Русі» (2013).
Під головуванням патріарха діє Священний синод, який здійснює вищу владу в ЄПЦ у питаннях віросповідання, законодавства і управління. До складу Синоду входять постійні та тимчасові члени. Серед постійних — 9 архієреїв та 7 архімандритів (введені до складу Синоду з 2001). Поряд зі Священним синодом в Церкві існує ще й змішаний синод, до складу якого входять і миряни.
Патріарша канцелярія складається з 5 основних управлінь (епітропій), які опікуються питаннями стану святих місць, економіки, власності, освіти та ін.
Статистика
Станом на 2020 у Церкві налічують: 22 єпархії (з них Єрусалимська, Птолемаїдська й Назаретська митрополії та Синайська автономна архієпископія вважаються головними); 26 ієрархів (більшість із них — вікарні); 47 монастирів, з них 27 — у м. Єрусалимі; понад 70 громад (17 в Ізраїлі, 37 в Йорданії, 11 у Палестині, 2 у Катарі). Кількість вірян ЄПЦ у м. Єрусалимі оцінюють у межах 4 тис. осіб. Загальна кількість вірян у Церкві на початок 21 ст. становить прибл. 100–130 тис. осіб, переважно арабського походження, більшість яких мешкають у Йорданії (ЄПЦ самодекларує кількість вірян у 400 тис.).
У юрисдикції Єрусалимського патріарха перебуває Синайська автономна церква (монастир св. Катерини на Синайській горі, Єгипет). В містах Стамбулі, Афінах, Москві та Нікозії Єрусалимському патріархату підпорядковані кілька храмів у статусі екзархатів чи подвір’їв.
Братство пресвятого Гроба Господнього (Братство Святого Гроба) станом на 2020 налічує 120 членів, серед яких 26 ієрархів, 51 архімандрит, 38 ченців та 5 дияконів.
Додатково
- Патріарх Теофіл ІІІ став одним із ініціаторів зустрічі предстоятелів і представників помісних Православних церков в м. Аммані (лютий 2020), яка намагалася вирішити питання щодо надання церковної автокефалії окремим церквам. Однак ініціатива не була підтримана більшістю Православних церков.
- На поч. 21 ст. у США діяли 2 монастирі та 15 парафій, утворених православними емігрантами з Палестини. 2002 ЄПЦ зорганізувала свою епітропію у США. 2008 ці монастирі та парафії були передані під юрисдикцію Константинопольської православної церкви.
- Від 2013 триває конфлікт між Єрусалимським та Антіохійським патріархатами щодо Катару, який обидві Церкви вважають своєю канонічною територією. Конфлікт призвів до розриву (2014) євхаристійного спілкування. З 2019 Церкви відновили перемовини, але розв’язання конфлікту станом на 2020 досягнути не вдалося.
Література
- Скурат К. Е. История Поместных Православных Церквей : в 2 т. Москва : Русские огни, 1994. Т. 2. 320 с.
- Саган О. Н. Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан. Київ : Світ Знань, 2004. 910 с.
- Hage W. Das orientalische Christentum. Stuttgart : W. Kohlhammer, 2007. 545 р.
- Roberson R. The Eastern Christian Churches: A Brief Survey. 7th ed. Roma : Orientalia Christiana, 2008. 276 p.
- Ткаченко А. А., Попов И. Н., Панченко К. А. и др. Иерусалимская православная церковь // Православная энциклопедия : у 50 т. Москва : Церковно-научный центр Русской Православной Церкви «Православная Энциклопедия», 2009. Т. 21. С. 446–500.
- Лубська М. І., Горбаченко Т. Г., Лубська Т. І. та ін. Християнські церкви: устрій і правовий статус. Київ : Центр учбової літератури, 2019. 728 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Саган О. Н. Єрусалимська православна церква // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Єрусалимська православна церква (дата звернення: 25.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.11.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
