Довідка
Бібліографічна складова Великої української енциклопедії
Принципи відбору літератури
- Бібліографія є важливим елементом енциклопедичної статі. Бібліографія як невід’ємна складова тексту дає ключ до масиву джерел і літератури, використаних для його підготовки і написання. Вона інформує читача про джерела та літературу за темою, засвідчує фаховий рівень її автора, а також служить базою усім зацікавленим у продовженні дослідження проблеми .
- Основне завдання бібліографії: ознайомити читача з джерелами цитування, за потреби допомогти віднайти їх; поінформувати щодо літератури, яка була використана у процесі проведеного дослідження; надати можливість читачеві вибрати літературу за темою, а автору – ущільнити викладення матеріалу, спрямовуючи читача до публікацій, де порушені питання можуть розглядатися докладніше або інакше .
- У статтях, що не мають бібліографії, слід практикувати посилання на узагальнюючі статті, які супроводжуються бібліографією, тобто наприкінці статті зазначати: див. таку-то статтю і літературу до неї .
- Залежно від теми статті, її значимості й обсягу, бібліографія під текстом має бути представлена орієнтовно 4–5 назвами; бібліографія до комплексних, оглядових та проблемних статей – 5–10 назвами .
- До біографічних статей про діячів науки і техніки слід подавати максимально повну бібліографію: праці діяча, а також літературу про нього, у тому числі й бібліографічні покажчики .
- У статтях про діячів 17, 18 і 19 ст. зазначають архівні фонди, що містять фактологічну складову життєвого та творчого шляху особи, про яку йдеться .
- Оскільки бібліографія в статті включає невелику кількість назв, особливе значення має правильний добір. Наводиться найвагоміша література з проблеми, найновіші узагальнюючі праці, довідники, іноді також підручники чи посібники .
- Поряд з літературою українською у разі потреби наводиться література й іншими мовами .
- Назви творів іноземних діячів даються мовою оригіналу .
- Основне правило бібліографічного опису – чіткість дотримання опису паспорта книги / видання (подавати усе так, як на титульній сторінці видання, що описується) .
- Видання, що є бібліографічною рідкістю, наводяться з обов’язковим зазначенням їхньої унікальності .
- Журнальні та газетні статті, а також статті зі збірників подаються лише у тих випадках, коли немає інших спеціальних праць і коли рекомендована стаття має особливу значущість .
- Статті з енциклопедій включаються тільки тоді, коли мають особливу значущість, написані видатними вченими або громадськими діячами .
- Автореферати дисертацій можуть включатися у бібліографію у випадках, коли вони є єдиним дослідженням із зазначеної проблеми .
- Бібліографія до статті складається з джерел та літератури (спеціальна література, що надає найглибшу і найповнішу інформацію про предмет; науково-популярна література, розрахована, як правило, на менш підготовленого читача, який не є фахівцем у цій царині знань; бібліографічні покажчики (якщо такі існують), що дають перелік праць з проблеми, яка розглядається, і дозволяють читачеві самостійно підібрати літературу). Підбір і включення до переліку літератури бібліографічних покажчиків є одним із найважливіших завдань автора статті .
- Отже, при укладанні бібліографії до статей ВУЕ варто враховувати такі основні підходи:
- пріоритетними є фундаментальні дослідження, передусім монографії, у яких найповніше розкривається тема енциклопедичної статті;
- перевага надається сучасним працям вітчизняних дослідників;
- водночас до бібліографії включаються фундаментальні дослідження зарубіжних вчених .
Оформлення бібліографії (опис книг ; опис статей у періодичних та таких , що продовжуються У виданнях )
- Формування бібліографії передбачає застосування певного бібліографічного опису, який ідентифікує бібліографічне джерело і дозволяє віднайти його у разі потреби .
- Бібліографія подається наприкінці статті у хронологічному порядку під скороченим заголовком Літ.:
- До біографічних статей бібліографія складається з трьох основних частин:
- Праці (для художньої літератури – твори), що представляють наукову або творчу спадщину особи, якій присвячено статтю (Праці, Тв.);
- бібліографічні покажчики праць (Бібліогр.) цієї особи;
- література (Літ.), присвячена особі, про яку йдеться в енциклопедичній статті .
- Зазначення у бібліографії зібрання творів певного діяча не виключає можливості наведення окремих його праць, якщо вони є значущими самі по собі .
- За наявності кількох видань книги вказується останнє або одне з найвагоміших у науковому сенсі .
- Структура сучасних бібліографічних описів, на які зазвичай орієнтується міжнародна наукова спільнота, визначається міжнародними стандартами, що, у свою чергу, затверджуються Міжнародною організацією стандартизації – ISO .
- Наразі діє редакція міжнародних стандартів щодо бібліографічного опису – Information and documentation. Guidlines for bibliographic references and citations to information resources. – ISO 690:2010 (розроблена на основі двох попередніх ISO 690: 1987; ISO 690-2: 1997; опублікована 14.06.2010 www.iso/org). Вона пропонується як для окремих авторів, так і для видавництв і стосується бібліографічного опису та цитування для усіх видів інформаційних ресурсів: монографій, періодичних видань, картографічних, аудіовізуальних матеріалів, електронних ресурсів тощо .
- Особливостями системи міжнародних стандартів ISO 690: 2010 є те, що вони: 1) орієнтують на обов’язкове позначення головних елементів, за якими ідентифікується джерело публікації; 2) не вимагають повного бібліографічного опису, яким має супроводжуватися наявна продукція бібліотечного фонду .
- В Українi, згідно з Указом Держкомітету України з питань технічного регулювання і споживчої політики від 10.11.2006 р. (Держспоживстандарт) № 322, з 1 липня 2007 р. діє міждержавний стандарт ДСТУ 7.1 : 2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис, бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання» .
- За діючими правилами для розрізнення граматичної і приписної пунктуації (тобто розділових знаків між зонами бібліографічного опису та їх елементами) застосовують проміжок в один друкований знак до і після приписного знака .
- У новому стандарті змінено правила вживання великої та малої літер (перші слова відомостей, що відносяться до зони назви та відомостей про відповідальність, записуються з малої літери, якщо вони не є власними назвами, першими словами назви чи цитатами (приклад: Соціологія: підручник...). З великої літери розпочинається кожна зона опису, яка виділяється крапкою й тире .
- Особливу увагу слід звернути на зміни у відомостях про автора . Однією з особливостей ДСТУ 7.1 : 2006 є те, що за наявності кількох авторів прописується тільки один (решта виносяться за навскісну лінію) .
- Перелік праць у списку літератури енциклопедійного видання подається за хронологічним принципом .
- Елементи бібліографічного опису відокремлюються один від одного тими розділовими знаками, яких вимагає зазначений стандарт. Бібліографічні описи відокремлюються один від одного крапкою з комою .
- Основні елементи базової структури бібліографічного опису книг:
- прізвище, ініціали автора;
- назва; – номер видання (якщо не одне);
- для перекладних видань – з якої мови перекладено, прізвище та ініціали перекладача;
- місце видання (місто, без зазначення видавництва);
- рік публікації .
- Основні елементи базової структури бібліографічного опису статті у друкованому виданні:
- прізвище, ініціали автора;
- назва статті;
- назва журналу;
- рік видання;
- том, номер (якщо існує);
- сторінки, на яких розміщена стаття.
Див. також
Посилання
