Відмінності між версіями «Аніме»
м (Імпортовано 1 версія) |
(ім'я автора стерто) |
||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
Аніме́ [япон. : アニメ, від англ. anima(tion) — анімація або франц. (dessin) animé — мультфільм] — напрям і стиль японського анімаційного мистецтва. Потужне культурне явище, має власні традиції, канони та класику. | Аніме́ [япон. : アニメ, від англ. anima(tion) — анімація або франц. (dessin) animé — мультфільм] — напрям і стиль японського анімаційного мистецтва. Потужне культурне явище, має власні традиції, канони та класику. | ||
| − | І с т о р и ч н а д о в і д к а. А. зародилося на поч. 20 ст. як наслідування винайденої на Заході анімаційної техніки та експериментів з нею. Сучасні жанрові й стилістичні традиції А. як мистецтва, насамперед серіального, були закладені після Другої світової війни, зокрема, режисером Т. Осаму. А. здобуло широке міжнародне визнання наприкінці 20 ст. | + | ==І с т о р и ч н а д о в і д к а. == |
| + | А. зародилося на поч. 20 ст. як наслідування винайденої на Заході анімаційної техніки та експериментів з нею. Сучасні жанрові й стилістичні традиції А. як мистецтва, насамперед серіального, були закладені після Другої світової війни, зокрема, режисером Т. Осаму. А. здобуло широке міжнародне визнання наприкінці 20 ст. | ||
| − | Х а р а к т е р и с т и к а. Більшість серіалів, які становлять основу продукції А., є екранізаціями японських графічних історій (коміксів) — манга. Також практикується екранізація книжок та оригінальних сценарних історій. Для А. характерне багате жанрове й видове різноманіття, залежно від типу розповсюдження (для публічного чи приватного кіно- і відеоперегляду, телебачення, інтернету). На відміну від анімаційної продукції решти світу, значна частина А. призначена для підлітків і дорослих людей, створюється часом для досить вузької аудиторії та, залежно від віку й категорії глядачів, яким вона адресується, вирізняється особливим стилем оповіді, антуражем, психологією та різновидом стосунків персонажів, наявністю й деталізацією сексуальних сцен тощо. Попри певну жанрову розмитість А., серед усталених жанрів виокремлюються: фантастичний бойовик, фентезі, казкова мелодрама, містична самурайська драма, еротика, кіберпанк. Особливістю А. є графічне вирішення екранного малюнка з дотриманням анатомічних пропорцій людського тіла й акцентованою деталізацією очей. | + | ==Х а р а к т е р и с т и к а.== |
| + | Більшість серіалів, які становлять основу продукції А., є екранізаціями японських графічних історій (коміксів) — манга. Також практикується екранізація книжок та оригінальних сценарних історій. Для А. характерне багате жанрове й видове різноманіття, залежно від типу розповсюдження (для публічного чи приватного кіно- і відеоперегляду, телебачення, інтернету). На відміну від анімаційної продукції решти світу, значна частина А. призначена для підлітків і дорослих людей, створюється часом для досить вузької аудиторії та, залежно від віку й категорії глядачів, яким вона адресується, вирізняється особливим стилем оповіді, антуражем, психологією та різновидом стосунків персонажів, наявністю й деталізацією сексуальних сцен тощо. Попри певну жанрову розмитість А., серед усталених жанрів виокремлюються: фантастичний бойовик, фентезі, казкова мелодрама, містична самурайська драма, еротика, кіберпанк. Особливістю А. є графічне вирішення екранного малюнка з дотриманням анатомічних пропорцій людського тіла й акцентованою деталізацією очей. | ||
Провідний майстер сучасного мистецького А. — режисер і продюсер Г. Міядзакі («Наусіка з Долини Вітрів», 1984; «Мій сусід Тоторо», 1988; «Принцеса Мононоке», 1997). Серед представників жанру А. також режисери: М. Госода («Літні війни», 2009; «Дитя чудовиська», 2015), І. Такагата («Віолончеліст Госю», 1982; «Переказ про принцесу Каґуя», 2013), Г. Анно («Євангеліон», 1996), А. Шимбо («Викрадач душ», 2001; «Дівчинка-чарівниця Мадокі Маґіка», 2011), Ю. Ямамото («Канаґі», 2008; «Фрактал», 2011), Т. Наґай («Мед і конюшина», 2005–2006; «Небачена квітка», 2013; «Серце хоче кричати», 2015), Ц. Мідзушима («Інша», 2002; «Триплексоголік», 2005; «Дівчата й танки», 2015) та інші. | Провідний майстер сучасного мистецького А. — режисер і продюсер Г. Міядзакі («Наусіка з Долини Вітрів», 1984; «Мій сусід Тоторо», 1988; «Принцеса Мононоке», 1997). Серед представників жанру А. також режисери: М. Госода («Літні війни», 2009; «Дитя чудовиська», 2015), І. Такагата («Віолончеліст Госю», 1982; «Переказ про принцесу Каґуя», 2013), Г. Анно («Євангеліон», 1996), А. Шимбо («Викрадач душ», 2001; «Дівчинка-чарівниця Мадокі Маґіка», 2011), Ю. Ямамото («Канаґі», 2008; «Фрактал», 2011), Т. Наґай («Мед і конюшина», 2005–2006; «Небачена квітка», 2013; «Серце хоче кричати», 2015), Ц. Мідзушима («Інша», 2002; «Триплексоголік», 2005; «Дівчата й танки», 2015) та інші. | ||
| Рядок 11: | Рядок 13: | ||
Анімаційні серіали для дитячої аудиторії час від часу демонструються на українських спеціалізованих телеканалах. | Анімаційні серіали для дитячої аудиторії час від часу демонструються на українських спеціалізованих телеканалах. | ||
| − | + | ==Література== | |
| + | McCarthy H. Anime! A Beginner’s Guide to Japanese Animation. — Lоndon: Titan Books Ltd, 1993; Clements J. The Anime Encyclopedia: A Guide to Japanese Animation Since 1917. — Albany: Stone Bridge Press, 2001.— 867 р.; Иванов Б. А. Введение в японскую анимацию. — Москва: Фонд развития кинематографии; РОФ «Эйзенштейновский центр развития кинокультуры», 2002. — 396 с.; Brown S. T. Cinema Anime: Critical Engagements with Japanese Animation. — New York: Palgrave Macmillan, 2006. — 248 р. | ||
| − | В. М. Войтенко | + | == Автор ВУЕ == |
| + | * В. М. Войтенко | ||
[[Категорія:е-ВУЕ]] | [[Категорія:е-ВУЕ]] | ||
Версія за 20:48, 14 жовтня 2017
Аніме́ [япон. : アニメ, від англ. anima(tion) — анімація або франц. (dessin) animé — мультфільм] — напрям і стиль японського анімаційного мистецтва. Потужне культурне явище, має власні традиції, канони та класику.
І с т о р и ч н а д о в і д к а.
А. зародилося на поч. 20 ст. як наслідування винайденої на Заході анімаційної техніки та експериментів з нею. Сучасні жанрові й стилістичні традиції А. як мистецтва, насамперед серіального, були закладені після Другої світової війни, зокрема, режисером Т. Осаму. А. здобуло широке міжнародне визнання наприкінці 20 ст.
Х а р а к т е р и с т и к а.
Більшість серіалів, які становлять основу продукції А., є екранізаціями японських графічних історій (коміксів) — манга. Також практикується екранізація книжок та оригінальних сценарних історій. Для А. характерне багате жанрове й видове різноманіття, залежно від типу розповсюдження (для публічного чи приватного кіно- і відеоперегляду, телебачення, інтернету). На відміну від анімаційної продукції решти світу, значна частина А. призначена для підлітків і дорослих людей, створюється часом для досить вузької аудиторії та, залежно від віку й категорії глядачів, яким вона адресується, вирізняється особливим стилем оповіді, антуражем, психологією та різновидом стосунків персонажів, наявністю й деталізацією сексуальних сцен тощо. Попри певну жанрову розмитість А., серед усталених жанрів виокремлюються: фантастичний бойовик, фентезі, казкова мелодрама, містична самурайська драма, еротика, кіберпанк. Особливістю А. є графічне вирішення екранного малюнка з дотриманням анатомічних пропорцій людського тіла й акцентованою деталізацією очей.
Провідний майстер сучасного мистецького А. — режисер і продюсер Г. Міядзакі («Наусіка з Долини Вітрів», 1984; «Мій сусід Тоторо», 1988; «Принцеса Мононоке», 1997). Серед представників жанру А. також режисери: М. Госода («Літні війни», 2009; «Дитя чудовиська», 2015), І. Такагата («Віолончеліст Госю», 1982; «Переказ про принцесу Каґуя», 2013), Г. Анно («Євангеліон», 1996), А. Шимбо («Викрадач душ», 2001; «Дівчинка-чарівниця Мадокі Маґіка», 2011), Ю. Ямамото («Канаґі», 2008; «Фрактал», 2011), Т. Наґай («Мед і конюшина», 2005–2006; «Небачена квітка», 2013; «Серце хоче кричати», 2015), Ц. Мідзушима («Інша», 2002; «Триплексоголік», 2005; «Дівчата й танки», 2015) та інші.
Анімаційні серіали для дитячої аудиторії час від часу демонструються на українських спеціалізованих телеканалах.
Література
McCarthy H. Anime! A Beginner’s Guide to Japanese Animation. — Lоndon: Titan Books Ltd, 1993; Clements J. The Anime Encyclopedia: A Guide to Japanese Animation Since 1917. — Albany: Stone Bridge Press, 2001.— 867 р.; Иванов Б. А. Введение в японскую анимацию. — Москва: Фонд развития кинематографии; РОФ «Эйзенштейновский центр развития кинокультуры», 2002. — 396 с.; Brown S. T. Cinema Anime: Critical Engagements with Japanese Animation. — New York: Palgrave Macmillan, 2006. — 248 р.
Автор ВУЕ
- В. М. Войтенко
